Сексуальні домагання в ЗСУ. Механізм протидії та досвід іноземних армій

Американські дослідниці Валері Штандер і Синтія Томсен вважають, що сексуальним домаганням сприяють внутрішні чинники військової структури, як-от нормалізація насильства, позбавлення військових особистих рис, повне підкорення керівництву, а також домінування чоловіків у ньому.

Інші дослідники, зокрема Карл Кастро, стверджують, що розвиток стресостійкості знижує рапортування про насильство — воно сприймається як ще один подразник, який потрібно прийняти. Тисне на постраждалих і командний дух — змушує їх думати, що повідомленням про насильство вони нібито зраджують свою команду.

Уможливлює таке насилля позиція влади — і це вже інституційний ризик. Оскільки армія — це ієрархічна структура, то чим вище у ній перебуває особа, тим більше у неї можливостей безкарно чинити насильство. Оскільки «скляна стеля» в цій сфері існує досі, високі посади в армії обіймають переважно чоловіки.

Сексуальні домагання — це також частина ширших проблем: зневаги й упередженості до жінок, токсичної маскулінності, дискримінації за ознакою статі. У випадку української армії це ще одна ознака радянської спадщини у професійній культурі.

«Це був підполковник. На великій лекції, яка абсолютно не стосувалася гендерної тематики, він говорив про все на світі. Зокрема таке: “Коли ви будете у війську, в жодному разі не беріть жінок… Ніколи не беріть жінок на полігони чи в АТО, тому що всі їх будуть ї*ати, крім вас. От запам’ятайте моє слово! Я вам кажу, ви ж молоді, недосвідчені: ніколи їх не беріть на полігони, тому що всі будуть ї*ати, крім вас».

Проблему сексуальних домагань супроводжують споріднені негативні явища — гомофобія і трансфобія. Вона інструменталізована у цькування та насилля чоловіків щодо чоловіків.

Сама проблема сексуальних домагань не може бути підставою відгородити жінок від служби в армії — нібито з міркувань захисту. Адже наявність сексуальних домагань на цивільній роботі не є причиною відокремити жінок і не залучати їх у спільні колективи.

А втім, домагання у військовій структурі відрізняються від домагань в офісі чи на виробництві. Насамперед тим, що з військової служби неможливо звільнитися за фактом домагань так само легко, як із цивільної роботи. А невирішеність цієї проблеми може демотивувати жінок, які хотіли б служити, тоді як армії України потрібні доброволиці.

Правильніший шлях до розв'язання проблеми є: створити дієві механізми протидії домаганням, насильству за ознакою статі, цькуванню, а також сексизму та дискримінації загалом. Коректна дружня та довірча атмосфера в ЗСУ — запорука ефективної служби як жінок, так і чоловіків.

Винесення у публічний простір обговорення проблем сексуальних домагань та сексуального насильства не може делегітимізувати всю українську армію, так само як і інші армії світу. Так вважаю не лише я, а й українське суспільство.

У 2020 році на замовлення проєкту «Невидимий батальйон» КМІС провів загальнонаціональне репрезентативне опитування. За його результатами:

• 23% опитаних переконані, що дискусія потрібна, адже проблему часто ігнорує керівництво Збройних сил;
• 24% підтримують обговорення, бо це чи не єдиний спосіб для постраждалих домогтися справедливості;
• 8% погоджуються з потребою, бо дискримінація у ЗСУ досі існує;
• 17% непокоїть, що публічність може зашкодити постраждалим;
• 8% вважають, що оприлюднення таких проблем шкодить іміджу ЗСУ.

Проблему сексуальних домагань засвідчили й на рівні Генштабу. Так, Вікторія Арнаутова, радниця головнокомандувача ЗСУ з гендерних питань, публічно заявила: «Збройним силам як цивілізованій інституції потрібно визнати, що таке явище є, і адекватно реагувати».

Міжнародний досвід

Дослідження, проведене в арміях країн-членів НАТО у 2015 році, показало, що у 80% збройних сил проводяться регулярні тренінги — щоб запобігати сексуальним домаганням і насильству в армії. Понад 60% армій НАТО мають розроблені стратегії, кваліфікований персонал і формальні процедури для запобігання та реєстрації скарг про випадки сексуальних домагань — і жінок, і чоловіків.

Розгляньмо для прикладу Збройні сили США. Проблему моніторять через статистику отриманих скарг і щорічне анонімне дослідження гендерних та робочих відносин. Перше число набагато менше, ніж кількість тих, хто повідомляє про домагання анонімно: так, за даними 2012 року, скарги на домагання надійшли від 6% американських військовослужбовиць — водночас домагань зазнали близько чверті з них. Серед чоловіків лише 1% поскаржився на домагання, але 10% повідомили про це анонімно. Дані 2018 року засвідчують подібні пропорції; а втім, саме завдяки обговоренню цієї проблеми кількість скарг щодо випадків насилля суттєво зросла.

Американський досвід наголошує на важливості превентивної роботи і значній ролі командування підрозділу. Саме воно має вести цю роботу і сприяти поданню скарг у разі насилля. Та й узагалі — відповідати за здорову атмосферу в підрозділі. Ризики зростають саме там, де командир нечутливий до проблематики сексуальних домагань.

У 2020 році у США розголосу набула справа Ванесси Гільєн — двадцятилітньої військової, яка зникла під час служби. Перед тим вона розповідала своїй родині, що зазнавала сексуальних домагань з боку сержанта. Скарги на нього від інших постраждалих жінок були відхилені, тож свої проблеми жінка мусила розв’язувати самотужки. За два місяці знайшли рештки її тіла. Вбивцею виявився спеціаліст армії США Аарон Девід Робінсон. Його дівчина Сесілі Енн Агілар допомогла йому розчленувати тіло та приховати рештки. Робінсон застрелився під час затримання, Агілар засудили до 30 років ув’язнення. Розслідування також постановило, що вбивство було прямим наслідком лідерської неспроможності й атмосфери потакання сексуальному насильству у військовій частині, внаслідок чого ще чотирнадцятьом військовослужбовцям призначили дисциплінарні покарання. Наслідком справи Ванесси Гільєн стало внесення у 2022 році сексуального домагання до Єдиного кодексу військової юстиції США як правопорушення.

У Канаді домагань чи насильства під час своєї кар’єри зазнають близько чверті військовослужбовиць. Для військових-чоловіків ця цифра становить приблизно 4%. Щодня — близько трьох випадків сексуальних домагань чи насильства. Після того, як незалежне дослідження опублікувало звіт про «культуру в армії, ворожу до жінок та ЛГБТ+», канадські військовослужбовиці та ветеранки протягом двох років подавали позови до Міністерства оборони. Багатьом із них суд присудив матеріальну компенсацію.

Проблему сексуальних домагань у Збройних силах Канади оголосили такою, що загрожує національній безпеці. Постійний комітет національної безпеки та захисту при парламенті Канади вважає, що культура конформності, ієрархічності, безвідмовного виконання наказів, визнання групових інтересів вище за індивідуальні — усе це створює сприятливу для сексуального насилля атмосферу. Щоб виправити ситуацію, треба впливати на таку культуру, а не лише збільшувати кількість жінок у війську. З 2015 по 2021 рік у Канаді провели операцію «Честь», покликану комплексно дослідити проблему і знайти шляхи її розв’язання.

У 2021 році в Канаді одномоментно відсторонили 13 високопоставлених офіцерів. Вони перебували під слідством або мусили вийти на пенсію через сексуально неприйнятну поведінку. Військова поліція не розголошувала ці випадки за власною ініціативою, однак відповідала на запити журналістів.

Українські історії

За даними Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ, у 2011 році 10% жінок і 5% чоловіків стикалися із сексуальними домаганнями в армії. Переважно це курсанти вищих військових навчальних закладів.

У 2020-му авторки дослідження «Невидимий батальйон 3.0» поспілкувалися з жінками, які зазнали сексуальних домагань і насильства. Траплялися випадки, коли за відмову кривдники псували речі та навіть застосовували вогнепальну зброю.

Іноді у разі сексистських жартів чи інших дрібних конфліктів кривдник міг не розуміти, чому саме його дії були насиллям — навіть якщо на вимогу керівництва йому доводилося перепрошувати постраждалу. Інколи й самі потерпілі не одразу рефлексували неприємні історії, які з ними сталися — вони розцінювали їх не як домагання чи сексизм, а як побутові конфлікти.

Це підводить нас до необхідності просвіти в питаннях гендерної рівності та протидії домаганням. З цією метою команда проєкту «Невидимий батальйон» розробила навчальний курс «Гендерна рівність та протидія сексуальним домаганням у військовій сфері», який можна безплатно пройти на платформі онлайн-освіти Prometheus. Курс уже пройшли десятки тисяч людей, а департамент військової освіти та науки Міністерства оборони України рекомендував військовим вишам і профільним підрозділам інших закладів освіти внести його до планів роботи з курсант(к)ами.

А втім, випадки систематичних домагань до підлеглих, сексуального та фізичного насильства, погроз і цькування мало пояснити браком гендерної просвіти. Вони мають бути покарані в належний спосіб. Такі випадки дослідниці теж зафіксували, як і те, що розраховувати на справедливе покарання кривдника постраждалим тут важко.

Армія, яка до початку повномасштабного вторгнення не була готова брати жінок на бойові посади та забезпечувати їх формою, не була готова й реагувати на сексуальні домагання. Такі проблеми іноді взагалі ніяк не розв’язували — і закінчувалися вони фізичним конфліктом із кривдником. Деколи такі ситуації навіть спричиняли звільнення жінок із лав ЗСУ — щоразу знижуючи боєздатність армії на одну кваліфіковану фахівчиню.

Механізм розв’язання таких конфліктів через звернення до командира не працює, коли кривдником є сам командир. Зазвичай постраждалі не розглядали варіант «подзвонити на загальну гарячу лінію ЗСУ» — такі звернення неанонімні, тому потерпілі ризикують ще й погіршити своє становище.

Перед початком дослідження було відомо лише про один випадок сексуальних домагань, коли постраждала вирішила свідчити про це публічно і назвати ім’я свого кривдника. У 2018 році лейтенантка Валерія Сікал заявила про тривалі систематичні домагання з боку полковника Віктора Іваніва. За її словами, під час служби у військовій частині А1358 керівник неодноразово намагався змусити її до сексу, використовуючи своє положення. Головне управління Нацполіції у Вінницькій області порушило справу про примушування до вступу в статевий зв’язок. Станом на початок 2024-го вирок у справі так і не винесли. А самого полковника Іваніва тим часом підвищили й перевели до Міністерства оборони.

Серед випадків, які стали відомі дослідницькому колективу, сексуальні домагання здебільшого відбувалися з боку вищих за рангом осіб і без свідків. Найчастіше чоловіки домагалися жінок, хоча це не єдиний можливий варіант. Більшість постраждалих нікому не розповідали про випадки сексуального домагання щодо них і не зверталися по допомогу — дослідниці проєкту стали першими, кому вони звірили свої таємниці.

Якщо під час домагань були присутні свідки, вони зазвичай підтримували кривдника чи дотримувалися «нейтралітету»: не втручалися або ж заявляли про неможливість уплинути на ситуацію. Свідки-жінки зазвичай самі не були кривдницями, проте далеко не завжди ставали на бік постраждалих.

Уже після публікації дослідження і винесення теми у публічний простір військовослужбовиці почали говорити про цю проблему більше. У 2021 році співробітниця Чернігівського обласного ТЦК та СП, підполковниця Ольга Деркач озвучила, що постраждала від домагань з боку свого керівника — військового комісара області, полковника Олександра Криворучка. Як і у випадку Валерії Сікал, вирок у кримінальній справі досі не винесений.

Відомі також випадки публічних заяв, коли постраждалі ділилися своїм досвідом, не називаючи імен кривдників. Військова Ірина Базикіна повідомляла в медіа, що постраждала від сексуального та фізичного насильства. За рік розслідування кримінальний злочин не виявили, водночас сам кривдник виправдовувався тим, що постраждала нібито «любить жорсткий секс».

В епізоді подкасту «На рівні» від Жіночого ветеранського руху аеророзвідниця Світлана поділилася своїм досвідом:

«Я буквально вступила в бійку чи боротьбу з офіцером — із командиром. Але ті люди, яких я вважала друзями в тому підрозділі, просто вийшли для того, щоб дати командирові розважитись».

Зв’язківиця і синхронна перекладачка Надія Гарань пішла далі й розповіла про сексуальні домагання у ЗСУ британському виданню The Guardian. За її словами, вона залишила свій підрозділ через командира, який домагався підлеглих жінок і казав їм, що в разі відмови зайнятися з ним сексом відправить на смерть їхніх чоловіків, які також є його підлеглими. На винесення проблеми в міжнародний інфопростір мусила відреагувати заступниця міністра оборони Ганна Маляр, яка пообіцяла особисто звертати увагу на такі заяви. Щоправда, перевірити її обіцянку не вдалося, бо за місяць після цієї заяви її звільнили з посади.

Коментуючи один із сексистських жартів від бійця Третьої штурмової бригади, Жіночий ветеранський рух стверджує, що «кожен випадок домагання лишається безкарним».

Механізм реагування

За розробку механізму реагування на сексуальні домагання та насильство за ознакою статі у ЗСУ взялася громадська організація «Юридична сотня» у співпраці з Інститутом гендерних програм, Жіночим ветеранським рухом та Генеральним штабом України.

28 жовтня 2021 року на організованому Сухопутними військами форумі «Армія, побудована на довірі» радниця головнокомандувача ЗСУ з гендерних питань Вікторія Арнаутова публічно представила проєкт такого механізму реагування.

Механізм передбачає, що постраждала чи постраждалий або ж людина, яка є свідком неналежної поведінки, повідомляє про це особисто, письмово чи телефоном на гарячу лінію.

Звернення отримує уповноважений орган, уповноважена особа чи командир. Заяву реєструють невідкладно, а наступного дня постраждалу людину скеровують для отримання юридичної, психологічної, медичної допомоги — дотримуючись вимог до захисту персональних даних. Далі за фактом повідомлення призначають службову перевірку. Голова комісії з перевірки — представник уповноваженого органу — також забезпечує захист постраждалої людини від упливу кривдника. На підставі висновків перевірки чи розслідування ухвалюють рішення про притягнення кривдника до відповідальності.

Станом на початок повномасштабної війни механізм погодили з усіма командуваннями, проте його досі не ухвалили, а на посади у підрозділі гендерної інтеграції в апараті головнокомандувача не призначили людей, які мали стати виконавцями відповідних інструкцій. Станом на початок 2024-го ситуація не зрушила з місця.

Алгоритм дій зараз

Що робити військовослужбовиці чи військовослужбовцю, які стикаються із сексуальними домаганнями просто зараз? На цей випадок Асоціація юристок України «ЮрФем» розробила пам’ятку. Це загальна рекомендація, яка не замінює індивідуальну юридичну консультацію в кожному конкретному випадку, але дає загальне розуміння своїх подальших кроків у разі небезпечної ситуації.

Перший крок — турбота про власну безпеку. Слід покинути приміщення з кривдником, залучити свідків тощо.

Другий крок — фіксація дати, часу та місця події, посади й імені кривдника, а також самостійний збір іншої інформації про ситуацію як доказової бази.

Наступні кроки — отримання психологічної, медичної та юридичної допомоги, після чого можна узгодити з адвокатом подальші дії.

За статтею 110 Дисциплінарного статуту Збройних сил України можна подати заяву в разі порушення своїх прав — як до командування, так і до правоохоронних органів.

Сексуальне насильство стосовно військовослужбовців є воєнним злочином. Залежно від посади кривдника його кваліфікують за різними статтями Кримінального кодексу: або як перевищення повноважень, або як дії щодо керівника, або як порушення статуту без відносин підлеглості. Точну кваліфікацію злочину, коректну підготовку заяви та визначення правильного адресата слід узгоджувати з адвокатом.

Громадські організації «ЮрФем» та «Юридична сотня», благодійний фонд «Сильні» надають допомогу постраждалим, хоча ні теоретично, ні практично (з огляду на досвід Валерії Сікал, Ольги Деркач та Ірини Базикіної) не можуть гарантувати правосуддя, за яке відповідальні судові та правоохоронні органи.

Висновки

Сексуальні домагання та сексуальне насильство у війську існують. Це проблема як армій різних країн світу, так і українських збройних сил, що визнає і Генеральний штаб. Ієрархічність колективу, неможливість швидкої зміни місця роботи, мізогінія, традиції радянської армії, де жінка обслуговувала чоловіків, а не була їм посестрою — це все ті явища, які сприяють зловживанню владою.

Чоловіки і жінки можуть не усвідомлювати, що певна поведінка є неприйнятною і потрапляє під означення «домагання». Цю проблему долає гендерна просвіта. В інших випадках кривдник очевидно усвідомлює, що робить неприйнятні речі, і має бути покараним. Попри це, порівняно невеликий відсоток постраждалих виносить проблему в поле службового чи кримінального реагування. Ще менший відсоток порушує ці питання публічно. Подібна ситуація існує і в інших арміях світу. Та в Україні зараз немає публічно відомих випадків сексуальних домагань чи насильства в армії, коли кривдник отримав би покарання.

В арміях різних країн світу існують механізми реагування на повідомлення про сексуальні домагання та сексуальне насильство. Такий механізм для ЗСУ вже розроблений і погоджений з усіма командуваннями, але остаточне його впровадження застопорилося. Ми віримо, що найближчим часом процес буде доведений до кінця.

Ви також можете допомогти звернути на це увагу керівництва держави — підтримати петицію до президента України і посприяти системній протидії сексуальним домаганням та гендерному насильству у військовій сфері.