Економіка

Шанси України стягнути збитки з Росії: без чого не можна рухатися вперед?

6 березня, 2017 15:20
Економіка/Шанси України стягнути збитки з Росії: без чого не можна рухатися вперед?
Зберегти
Вигляд
Куди саме Україна може сьогодні йти з позовами проти Росії та від чого залежать її шанси на успіх?

Юридичний фронт не менш важливий за інформаційний та військовий у конфлікті з Росією. Про це говорять не лише правники. Саме суспільство може переконатися в цьому, дізнавшись, що збитки, завдані Україні самою анексією Криму, можуть перевищувати трильйони.

У міжнародному публічному праві є чимало різних механізмів, які можна задіяти для їхнього стягнення. Куди саме Україна може сьогодні йти з позовами проти Росії та від чого залежать її шанси на успіх?

«Громадське. Світ» з допомогою іноземних та українських експертів аналізує найбільш важливі аспекти цієї теми, потрібні для її розуміння. Вони допомагають визначити, де держава вдається до популізму, а де справді докладає зусиль.   

1. Завдання номер один — правильно порахувати збитки. Україна може бути сто разів права з морально-етичної точки зору, з позиції загальнолюдської та міжнародно-правової справедливості. Втім, якщо вона не зуміє грамотно, своєчасно й у відповідності до правил міжнародного аудиту порахувати збитки, завдані їй анексією Криму та агресією на сході України, то всі її нарікання й навіть можливі виграші справ в Європейському суді з прав людини не призвeдуть до повернення втраченого, хай і через роки та покоління.

Британський юрист, автор доповіді «Україна проти Росії та клептократів» Алан Райлі радить Києву створити бюро з репарацій і залучити міжнародних аудиторів:

«Варто підрахувати обсяг втрат стосовно внутрішньо переміщених осіб, втрат малого та середнього бізнесу в Криму та на Донбасі, а також руйнації заводів і обладнання великого бізнесу, втрат місцевої влади та трагедій людських смертей.

Я би рекомендував створити міжнародний аудиторський орган для аудиту процесу підрахунку цих втрат. Тоді у вас будуть цифри, яким довірятимуть, бо в певний момент буде якась мирна угода між Україною і Росією. Тоді ви зможете виставити росіянам рахунок». 

Саме визначення втрат від анексії Криму і агресії Росії на сході є головною проблемою українських державних компаній, вважає експерт з міжнародних арбітражів Ірина Тимчишин: 

«Важливо усвідомлювати, яким має бути кінцевий результат. Чи держава вдається до популізму, вдає, що вона щось робить, чи вона справді ретельно розраховує втрати й оцінює шанси виконання можливих рішень. І потім із цим звертається до судів та арбітражу», — зауважує юрист. 

Українські експерти пропонували уряду створити єдиний орган координації та звітності щодо позовів України проти Росії в усіх можливих міжнародних інстанціях: від Міжнародного суду ООН і Європейського суду з прав людини до Стокгольмського арбітражу та ad hoc арбітражів. На виході Україна мала б отримати умовних «100 справ проти Росії».

Це бюро репарацій чи орган координації міг би підпорядковуватися Мін’юсту й об’єднувати кращих експертів з міжнародного права та аудиторів. Втім, наразі нічого такого не створено. 

Громадське звернулося до МЗС і Мін’юсту із відповідними запитами, щоб ті пояснили, як і хто рахує сьогодні збитки, завдані Україні Росією. З відповіді МЗС випливає, що відомості про вартість майна й майнових прав держави Україна та шкоду, заподіяну їй анексією Криму, має узагальнити Мін’юст. За майже місяць, що минув відтоді, як там отримали запит Громадського, жодної відповіді так і не надійшло.

Отже, суспільству залишається тільки здогадуватися, як саме розраховуються збитки в «трильйонних позовах» проти Росії і чи можуть вони пройти міжнародний аудит. 

Ще в грудні 2014-го міністр юстиції Павло Петренко заявив, що попередня сума завданих Україні анексією Криму збитків — 1 трильйон 80 мільярдів гривень. Тоді ж він сказав, що збитки через агресію Росії на сході станом на кінець 2014-го не рахували, бо не було фізичного доступу до об’єктів. 

2. Головний плацдарм — Міжнародний суд ООН. Опитані Громадським міжнародні та українські юристи сходяться на думці, що пріоритетом  для України мав бути Міжнародний суд ООН. Саме  на  підготовці позовів до нього варто було б зосередити найбільше політико-правових ресурсів. Для цього ГПУ, СБУ, МЗС мали б зібрати всі наявні докази, оформити їх і назвати «консолідованою претензією України проти Росії». 

З відповіді МЗС, яку отримало Громадське, випливає, що цим український уряд якраз нині займається. За процедурами ООН держава, яка вважає, що її інтереси порушила інша держава ООН, має спочатку спробувати домовитися зі своєю кривдницею мирно за столом перемовин, а не в суді, принаймні задекларувати таке бажання й подивитися на реакцію опонентів.

«Україна добросовісно намагається виконувати обов’язкову вимогу міжнародних договорів щодо врегулювання наявних спорів шляхом переговорів. Лише у разі неможливості вирішення спорів шляхом переговорів Україна отримує право передавати ці спори на розгляд судових інстанцій», — відповіли у МЗС. Гіпотетично росіяни можуть затягувати процес довго й вперто, адже часових рамок для обміну нотами, переговорів і консультацій конвенції ООН не встановлюють. 

Але без цього справді ніяк не обійтися. До прикладу, Суд ООН не визнав своєї юрисдикції у справі Грузії проти Росії за Конвенцією про запобігання всім формам расової дискримінації від 1965 року не тому, що грузинські кордони не були порушені й країна не зазнала агресії, а тому що Грузія не виконала вимоги Конвенції щодо ініціювання перемовин із Росією.

Україна збирається задіювати, крім згаданої, ще Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму від 1999 року. Щодо порушень положень цього договору відбулося кілька раундів перемовин між Україною та Росією. Як розповіла в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль, на столі переговірників були і питання Волновахи, і Маріуполя, і Краматорська, і MH17. Згадана конвенція передбачає арбітраж, якщо сторони не домовляться. 

Факт  уже одного провалу в Міжнародному кримінальному суді ООН свідчить про проблеми із збором доказів державою. Відповідальні за це насамперед правоохоронні органи: прокуратура, МВС, СБУ.

МЗС дипломатично висловлювало побажання щодо того, щоб ці докази були якіснішими. Торік у листопаді Міжнародний кримінальний суд відмовив у порушенні провадження щодо злочинів під час Революції гідності. Тоді, за словами начальника управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергія Горбатюка, представники суду сказали, що «не бачать у злочинах на Майдані достатньої масштабності та системності». 

«Міжнародний кримінальний суд не побачив ознак злочинів проти людяності на основі тих доказів, які йому надала держава Україна. Отак вони, зокрема Мін’юст, підготували цей позов», — коментує цю відмову юрист Станіслав Батрин. 

3. Високі шанси на позитивний вирок за порушення Росією морських кордонів. Ще одна важлива платформа для позовів проти Росії — це Міжнародна конвенція ООН з морського права від 1982 року й звернення на її основі до міжнародного арбітражу. Саме тут Україна має однозначні шанси на успіх, як прибережна держава, чий суверенітет над внутрішніми водами, територіальним морем, виключною економічною зоною та континентальним шельфом, Росія грубо порушила. На цьому наголошує юрист-міжнародник, професор Кембриджського університету Томас Грант:

«Україна має гарні шанси, у неї вже є досвід позову проти Румунії в Міжнародному суді ООН. Суд тоді вирішив, що територіальні води з боку українського кордону належать їй. А це якраз води навколо Криму, його Чорноморського узбережжя. У суді в справі проти Румунії ви отримали чітке пояснення, де саме проходять кордони.

Якщо Російська Федерація запросить нафтову компанію провести розвідку покладів вуглеводнів у територіальних водах, які належать Україні й щодо цього є відповідне рішення суду, то це вже порушення прав України за Конвенцією з морського права».

Втім, експерт зауважує, що Росія не визнала юрисдикції створюваного на основі цієї Конвенції трибуналу щодо питань делімітації кордонів спірних морських територій. Але це українську сторону аж ніяк не має зупиняти, переконує він.   

У жовтні 2015-го Україна запропонувала Росії провести консультації щодо порушень положень Конвенції з морського права. МЗС виконує свою роботу з систематизації всієї доказової бази. Для того, аби Україна з нею пішла, зрештою, до суду, потрібне політичне рішення президента. 

4. Позови до Європейського суду з прав людини важливі, але відіграють допоміжну роль. У квітні цього року перша заступниця міністра юстиції Наталія Севостьянова заявила в ефірі «5 каналу», що Україна готує ще один, вже п'ятий, позов до Європейського суду з прав людини проти Російської Федерації. Йому передувало чотири інших великих позови. За словами представниці Мін’юсту українська сторона передає на сервер цього суду «гігабайти інформації», а російська сторона всіляко затягує процес. 

Томас Грант позитивно оцінює рішення українського уряду подавати великі консолідовані справи від імені держава Україна:

«Це ознака зусиль, які Україна доклала, щоб зробити розгляд справи ефективнішим».

Втім, оцінки українських та іноземних фахівців щодо їхньої значимості можна підсумувати так: це важлива юридична битва, що, однак, не гарантує перемоги на юридичному фронті протистояння навіть, якщо всі справи Україна виграє і Росію зобов’яжуть платити компенсації за порушені права людей. 

«Європейський суд з прав людини встановлюватиме порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на певних територіях: право на свободу віросповідання, думки, слова, тощо. Він не буде встановлювати факт збройної агресії», — наголошує Станіслав Батрин. 

На думку Алана Райлі, позови до суду в Страсбурзі є «посиленням аргументів України щодо того, що Росія має компенсувати їй втрати». Але самі ці аргументи потрібно формулювати та підтверджувати в інших судових інстанціях і в рамках інших позовів, насамперед ідеться про Міжнародний суд ООН, де не відомо коли Україна буде готова позиватися, і також про захист інтересів і майна українських державних і комерційних компаній в міжнародних арбітражах на основі Угоди Кабміну та Уряду РФ про взаємне заохочення та захист інвестицій від 1998 року. 

Отже, коли українці чують про позови проти Росії до Європейського суду з прав людини, то мають знати про їхню обмежену роль. 

5.  Щоб позиватися проти Росії, державним компаніям потрібні політична воля керівництва, бюджет і план дій.  За даними МЗС, станом на січень 2016-го позови проти Росії за втрачене майно та прибутки до третейського суду в Гаазі подали шість українських компаній: Приватбанк, «Укрнафта», аеропорт «Бельбек», Stabil, Everest Estate і Ощадбанк.

У лютому ще п’ять компаній, пов’язаних із бізнесменом Ігорем Коломойським, подали аналогічні позови на підставі інвестиційної угоди між Україною та Росією: «ДніпроАзот» і «Аберон», пов'язані з групою «Приват», «Лугзор», ця компанія має тих самих уповноважених осіб, що й «Аберон», «Лібсет», зареєстрований за тією ж адресою, що й «Лугзор», та «Укрінтерінвест».

У квітні про подачу позову до Гааги «Нафтогазом» заявив його глава Андрій Коболєв. У таких позовах відповідачем є держава Росія. Хоч ми й бачимо з-поміж позивачів державні — Ощадбанк та «Нафтогаз», та переважають усе ж таки компанії, які належать Ігорю Коломойському або де він має частку чи права на контроль, як-от у випадку пасажирського терміналу аеропорту «Бельбек». 

 «Я зустрічалася з представниками українських державних компаній, у мене склалося враження, що проблема не тільки в бракові інформації про потенційні можливості таких позовів, а й у певному переляку перед тим, як на це відреагують ті, хто над ними стоїть у владі», — розповідає експерт з міжнародних арбітражів Ірина Тимчишин. Крім цього, компаніям потрібні кошти на оплату праці юридичних радників і чіткий план дій, наголошує юрист.

Одна з причин нижчої активності державних компаній — це і вартість послуг юридичних радників, без яких до походу в Гаазький суд не підготуватися ніяк.

За оцінками Алана Райлі, Україні потрібно щороку мати на всі витрати, пов’язані з позовами проти Росії, близько 50 мільйонів доларів і розраховувати, що вся позовна історія розтягнеться на років десять.

Так, із МЗС сьогодні співпрацює американська юридична фірма Covington & Burling LLP, вона ж надає послуги «Нафтогазу». Щоб зорієнтуватися, скільки вони можуть коштувати, варто навести ціну контракту держави з іншою фірмою — норвезькою компанією Wikborg, Rein & Co. Advokatfirma DA. Вона становить 2,74 мільйона євро. 

6. Чи можна очікувати від Росії виконання рішень міжнародних судів? Так, вона є стороною Нью-Йоркської конвенції 1958 року про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень. Отже, мала б виконувати рішення, які будуть ухвалені за позовами українських компаній проти неї.

Відома справа екс-акціонерів компанії ЮКОС, яку розглядав третейський суд Гааги, якраз показала, які наслідки може мати для Росії невиконання рішення міжнародного арбітражу. Суд ухвалив рішення про виплату нею 50 мільярдів доларів колишнім акціонерам компанії Михаїла Ходорковського. За його невиконання у Бельгії, Франції та інших країнах, сторонах Нью-Йоркської конвенції, почали арештовувати майно дипустанов та компаній Російської Федерації. Згодом її представники заявили про те, що апеляційна інстанція скасувала ухвалу арбітражу. 

Щодо рішень Європейського суду з прав людини, то тут Україна та Росія розходяться, мов кораблі в правовому океані. У той час як Україна щодалі більше інтегрує практику Суду в своє законодавству та роботу національних судів, Кремль попіклувався про законодавчі підстави для визнання неможливим виконання в своїй країні рішень цього міжнародного суду.

У грудні 2015-го Державна Дума ухвалила пакет змін до федерального закону «Про Конституційний суд РФ». За задумом авторів, ці зміни мають забезпечити «правовий суверенітет» Росії та «протидіяти тенденційним рішенням» міжнародних судів. 

Щодо Міжнародного суду ООН, то невиконання його рішень є підставою для задіяння механізмів Ради Безпеки ООН, постійним членом якої є Росія. Якщо, уявімо, Україна подасть до суду й виграє справу проти Росії за фінансування тероризму, то постійний член Радбезу буде визнаний спонсором тероризму. Юристи пояснюють, що така держава має утримуватися від голосування, коли розглядатиметься справа, де вона є стороною. Таких прецедентів ще не було.  

7. Комісія з компенсацій ООН — корисний досвід для України. Алан Райлі радить українцям звернути увагу на досвід Кувейту та Іраку. Після незаконного військового вторгнення Іраку до Кувейту в 1990 році під егідою Ради безпеки ООН створили Комісію з компенсацій для розгляду претензій Кувейту до Іраку й  відшкодування завданих збитків.

Комісія отримала понад 2,5 мільйона позовів від звичайних громадян, компаній та органів влади Кувейту, з них задовольнила близько 57 %. Загальна сума репарацій сягнула 50 мільярдів доларів. Виплачувати їх Ірак зобов’язався з доходів від експорту нафти. 

 

Втім, в українському випадку для того, аби про щось таке починати вести мову, потрібно в судовому порядку встановити факти збройної агресії, військового вторгнення.

У березні 2016-го заступник генпрокурора Анатолій Матіос заявив про те, що його відомство спрямувало до суду сім обвинувальних вироків щодо восьми громадян Росії за злочини, скоєні під час бойових дій на Донбасі. Водночас, ідеться про військове вторгнення цілої держави й тисячі солдатів чужої армії на власній території. Юристи відзначають, що такої кількості справ у суді замало для формування сильних юридичних позицій. 

Активісти громадської ініціативи «Відкритий суд» звернулися до Шевченківського суду Києва із позовом щодо юридичного  визнання факту збройної агресії Росії на сході України. Майже 2 роки тривав розгляд цієї справи. Її ініціатори заявляють про те, що долучили до неї в якості доказів понад 1000 сторінок офіційних документів органів державної влади. 12 травня суд відмовив у визнанні факту збройної агресії. З його рішенням та його критикою можна познайомитися тут. 

Пов`язані новини