Незалежно від того, чи справді Британія вийде з ЄС, роль політичного лідера Євросоюзу все більше покладатиметься на Берлін.

Британський референдум за вихід з ЄС вже зараз суттєво змінює співвідношення сил на континенті. 

Незалежно від того, чи справді Британія вийде з ЄС, роль політичного лідера Євросоюзу все більше покладатиметься на Берлін. 

Німеччина є найбільшою європейською економікою та дістає зараз все більшої політичної ваги. Тому від того, що відбувається у Берліні, у головах німецьких лідерів та громадян, залежить шлях, яким рухатиметься і Європа. І в питанні внутрішньої інтеграції, і в питанні політики щодо України. 

Громадське спробувало розібратися, що відбувається в Німеччині, і як це може вплинути на нас. 

 

1. Німеччина в Європі: «неохочий лідер»

У перші дні після британського референдуму саме Німеччина спробувала взяти на себе роль ініціатора подальших кроків Європи. 

Саме в Берліні відбулися ключові зустрічі: міністрів закордонних справ країн-засновниць Європейських спільнот та лідерів Німеччини, Франції та Італії. 

Але тут є важливі нюанси: як у ЄС, так і в самій Німеччині, існують більш радикальний та менш радикальні табори щодо виходу Британії з ЄС. 

Більш радикальний прагне «не втрачати часу» та якнайшвидше юридично оформити вихід. До нього у Німеччині належать соціал-демократи: міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр та президент Європарламенту Мартін Шульц. 

Менш радикальну позицію займає канцлер Німеччини Анґела Меркель та її оточення з Християнсько-демократичного союзу. Вони хочуть не поспішати і дати Британії час розібратися, що відбулося. Бо, як пояснювало Громадське, із «Брекзитом» не все так просто. 

Розуміння цієї шахівниці важливе, бо воно безпосередньо стосується і України. Табір, який хоче якнайшвидшого виходу Британії з ЄС, водночас є м'якшим щодо Росії. Він виступатиме за більш тісну інтеграцію всередині Союзу, але також за його більшу закритість до подальшого розширення. 

Важливий нюанс полягає також у тому, чи готова Німеччина взагалі брати на себе роль лідера Європи.

«Німеччина не звикла до ролі лідера і ніколи ним не була, а після 1945 року цього і не хотіла. Тому в країні відсутня культура цього політичного лідерства», — коментує Громадському Ґустав Ґрессель, аналітик Європейської ради з зовнішніх відносин. 

Але «обставини штовхають сьогодні Німеччини до цієї ролі, і вона не завжди розуміє, як з нею впоратися», — додає експерт.  

 

2. Росія: довіру втрачено?

Німецьку зовнішню політику часто запідозрювали в русофільстві. У 2014 році в Україні навіть був популярний флешмоб у соцмережах «Danke frau Ribbentrop», спрямований проти Меркель, яку багато хто з українців звинувачував в політиці «умиротворення» агресора. 

Але зараз виглядає так, що саме канцлер Німеччини Анґела Меркель зайняла жорстку позицію щодо Москви. І саме вона є одним із головних адвокатів ідеї тиску на Росію, зокрема через санкції. 

Сьогодні можна з певністю говорити про серйозні проблеми в німецько-російських стосунках. 

«Дуже багато довіри [між Німеччиною та Росією] було втрачено, — говорить у коментарі Громадському Вільфрід Їлґе, експерт Німецької ради з зовнішніх відносин, німецького аналітичного центру. — І тієї довіри, яка раніше була між ними, уже немає», — додає він. 

Навіть серед німецьких русофілів чи так званих Putinversteher (дослівно, «ті, хто хочуть порозумітися з Путіним») сьогодні є розуміння, що між Німеччиною та Росією наступив «льодяниковий період», — коментує Громадському Альона Гетьманчук, директорка Інституту світової політики, українського аналітичного центру. 

Свою роль тут зіграли і анексія Криму, і російська агресія на Донбасі, і збиття Боїнґа MH-17. 

Але ще одним фактором стала інформаційна війна, розпочата росіянами на території ЄС. За останній час німці відчули на собі те, що українці відчували на собі вже протягом тривалих років.

Ключовим епізодом тут стала «справа Лізи». Сфабрикована «Первым каналом» історія начебто зґвалтованої російської дівчинки в Німеччині та відкрита критика німецької влади з боку Лаврова, російського міністра закордонних справ, дуже обурила німецьке суспільство. І ще раз спонукало тримати жорстку лінію щодо Росії. 

Складно сказати, чи подовжували би європейці санкції щодо Росії, якби Берлін не штовхав до цього інші країни. 

 

3. Санкції: бажання подовжувати 

Нещодавно ЄС подовжив санкції проти Росії до 31 січня 2017 року. 

Але цьому, традиційно, передували жорсткі дебати.

Знову ж, ключовими є дискусії всередині німецького істеблішменту. І тут немає однозначної єдності.  

Важливим гравцем є німецькі соціал-демократи та їхній лідер Франк-Вальтер Штайнмаєр, який сьогодні є міністром закордонних справ. Наприкінці травня він заявив, що санкції можна поступово знімати за умов «суттєвого прогресу» у виконанні Мінських угод. 

Це була «нова позиція, бо донедавна умовою для пом'якшення санкцій було повне виконання Мінських угод», — говорить  у коментарі Громадському Конрад Шуллер, журналіст німецької газети Frankfurter Allgemeine Zeitung

Для європейців «повне» виконання Мінська означає відновлення Україною контролю за українсько-російським кордоном на Донбасі. Саме на повному виконанні Мінська наголошують висновки Ради Міністрів ЄС, які юридично закріплюють санкцій проти Росії. Такою є і позиція Меркель. 

Виникає питання, чи є позиція Штайнмаєра та німецьких соціал-демократів є відмінною від позиції Меркель? 

Спробуємо розібратися. 

 

4. Соціал-демократи: ризикована гра

Традиційно в Європі головними союзниками Кремля є ультраліві та ультраправі партії. 

Німеччина не є винятком: близькими до Москви тут є посткомуністичні «Ліві» (Die Linke) та ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (AfD).

Однак кремлівським вірусом заражені також і ліво-центристи: певні кола у соціал-демократичній партії (SPD), яка «меншим» партнером у правлячій коаліції.  

Саме керівництво соціал-демократів підвладне російським впливам: Ґерхард Шрьодер, колишній лідер соціал-демократів та колишній канцлер Німеччини, зараз працює на «Газпром». Франк-Вальтер Штаймаєр, нинішній лідер SPD, був керівником його кабінету і своєрідним учнем. А також людиною, яку Шрьодер залишив у партії після себе. 

Тінь Шрьодера продовжує певною мірою впливати на політику соціал-демократів. 

Нещодавно у центрі Берліна з пафосом відкрили російський «аналітичний центр» під назвою «Діалог цивілізацій». Назва характерна для нинішнього російського курсу, який вважає Росією окремою «цивілізацією», яка має вести «діалог» із західною цивілізацією. 

Відкривав центр соратник Путіна Владімір Якунін, колишній керівник російської залізниці (характерно, що Якунін перебуває під санкціями США, але не під санкціями Євросоюзу, що дозволяє йому відвідувати країни ЄС). Від німців його радо вітав Матіас Плацек, який колись півроку (2005 — 2006) був керівником соціал-демократичної партії.  

«Діалог цивілізацій» вже понад 10 років працює у Відні – під керівництвом того самого Якуніна. Зараз Кремль пробує дістатися ближче до центрів ухвалення рішень у Берліні. 

Фактично росіяни грають на синдромі «неохочого лідера» німців. Підтримуючи хаос у Європі, вони створюють все більше проблем для Німеччини – водночас пропонуючи частину цих проблем «взяти на себе». Це створює спокусу для Берліна. 

Утім, силу цієї спокуси не варто перебільшувати. До неї є стійкий імунітет у Християнсько-демократичному союзі Меркель та у партії зелених, яка набуває потужності в Німеччині.  

І навіть усередині самих соціал-демократів з'являється група політиків, які «ставлять під сумнів російський орієнтир у зовнішній політиці Німеччини», — говорить Громадському Вільфрід Їлґе

Тому навіть заяви Штайнмаєра щодо санкцій проти Росії не змінюють політику Берліна сьогодні. Якщо, як вважає міністр, для пом'якшення санкцій потрібен тільки «суттєвий прогрес» у виконанні Мінська (а не «повне виконання» Мінська), то Росії його сьогодні досягти не легше, ніж «повного виконання». 

«Суттєвий прогрес» може означати «проведення чесних і вільних виборів [на Сході України] – тобто таких, які будуть визнані чесними та вільними міжнародними спостерігачами. І до цього нам далеко, як до неба, — говорить Громадському Конрад Шуллер з Frankfurter Allgemeine Zeitung. — Тому насправді позиції канцлера та міністра закордонних справ не такі далекі одна від одної, як може здатися», — підсумовує він.

Крім того, позиція багатьох у середовищі соціал-демократів, хто хотів би налагодження стосунків з Росією, «передбачає, що Росія має корінним чином змінити свою політику щодо України», — говорить у коментарі Громадському Андреас Умланд, німецький політолог та старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва, українського аналітичного центру.

Характерно, що наразі позиція Штайнмаєра залишилася непочутою. В нещодавньому рішенні Ради ЄС про подовження санкцій щодо Росії формула залишилася незмінною: санкції діють до «повного виконання» Мінських угод. 

 

5. Громадська думка: німці підтримують санкції 

У питанні санкцій німці радше на боці канцлера Меркель, ніж соціал-демократів. Тобто за збереження санкцій.

Опитування Bertelsmann, яке проводилося у березні 2016 року (кілька місяців після «справи Лізи») це засвідчило. Більшість німців виступили за санкції: або їх збереження (46%), або їх посилення (16%). Лише 27% хочуть їхнього послаблення. 

Опитування також показало, що німці більше не мають довіри до Москви. 55% не схвалюють залежності Німеччини від російської енергетики – і це може означати, наприклад, що проект «Північного потоку-2» не має підтримки в німецькому суспільстві

Німці також негативно ставляться до дій Росії у Сирії (66%) та вважають Росію ненадійним партнером для Німеччини (64%). 

Цікавим також ще одне дослідження, яке проводилося під егідою газети Die Welt серед топ-менеджерів ключових німецьких компаній.

Прийнято вважати, що саме бізнес виступає за відновлення стосунків з Росією та зняття санкцій. Але дослідження показує діаметрально протилежні результати

52% менеджерів за продовження санкцій, і лише 17% — проти. 

Це дає міцну платформу для продовження політики збереження санкцій з боку Німеччини. І впевненість Меркель, що її підтримують у суспільстві. 

 

6. Фантоми «східної політики»

Ті німецькі сили, які виступають за нормалізацію стосунків з Росією, спираються на важливу традицію німецької політики: так звану «східну політику», Ostpolitik

Її коріння сходять ще в 1970-ті роки, в епоху правління канцлера Віллі Брандта. Тоді німці розуміли, що об'єднання двох Німеччин можливе тільки за згодою СРСР. А тому ключовий постулат східної політики був простим: будь-які стосунки з країнами Східної Європи мають іти через Москву. 

Фактично, у 2000-х роках, із правлінням соціал-демократа Ґерхарда Шрьодера, цей принцип у німецьку політику повернувся. Шрьодер встановив дуже близькі стосунки з Москвою, а після свого канцлерства отримав роботу в «Газпромі». 

Важливо, що традиції Ostpolitik залишаються сильними передусім в міністерстві закордонних справ Німеччини

Утім, це не означає, що вони є нездоланними. 

Є в німецькій політиці і інші традиції – наприклад, традиція канцлера Гельмута Коля, який об'єднав Німеччину. Він вважав, що «східна політика» має враховувати і інтереси інших країн Східної Європи. Фактично, це був пошук балансу у Східній Європі. І якщо Шрьодер від цього балансу відійшов, до Меркель до нього повернулася, — говорить Громадському Вільфрід Їлґе.  

Важливе питання полягає в тому, чи ця нова увага до Східної Європи «поза межами» Росії збережеться в Німеччині надовго. 

 

7. Україна забута і згадана

Події Майдану зробили важливу роботу: Україна знову з'явилася на порядку денному німецької зовнішньої політики. 

«Україна сьогодні значно більше перебуває на ментальній карті Німеччини, ніж це було раніше, — говорить у розмові з Громадським Ян Клаас Берендс, історик з Гумбольдтівського університету Берліна. — Раніше більшість німців асоціювали Україну з Росією… Але зараз вони розуміють, що є українська ідентичність… що існує українська нація, яка хоче досягти певних цілей», — додає він.

«За останній рік — півтора Україна отримала більше значення в публічному просторі Німеччини. І зараз значно більш диференційована і точна картина, ніж було раніше», — розповідає Вільфрід Їлґе

Водночас ця увага не означає, що Україні дається карт-бланш. Ставлення до українських політичних «еліт» у Німеччині сьогодні стає дедалі критичнішим, особливо в Бундестазі. 

«Багато людей у Німеччині вважають Порошенка своєрідним перехідним лідером від олігархії до демократії – своєрідним феноменом «демолігархії», — говорить у розмові з Громадським Конрад Шуллер, журналіст газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. — Тому багато хто в Німеччині чекає, що «наступні демократичні вибори будуть чудовою можливістю здійснити ще один крок далі – і обрати когось, хто… представляє справжню волю до демократичних змін», — додає він. 

Тому сьогодні для України важливо не втратити довіри в Німеччині. І уникнути чергової «втоми від України», чиї симптоми стають дедалі відчутнішими. 

Важливо також перетворити «ситуативне партнерство з Німеччиною перетворити на пріоритетне», — вважає Альона Гетьманчук, директорка Інституту світової політики. Саме таким є головний меседж аналізу стосунків між Німеччиною та Україною, яку нещодавно підготував Інститут.

Але для перетворення стосунків із німцями на стратегічні потрібно більше зусиль з українського боку.

«Часом дії України розчаровують: вона постійно говорить, що в неї немає грошей, і тому вона не може зробити тих чи інших речей», — говорить у коментарі Громадському Ян Клаас Берендс

Бо зрештою «Україна має зрозуміти, що битва за неї відбувається також у Берліні», — додає він.

Поділитись: