Що треба знати про нове покоління афганців. Розповідь з Кабула

Талібан засуджує «Ісламську державу» за насильство в Афганістані. Молоде громадянське суспільство намагається оговтатися від терактів під час мирних мітингів і знайти спосіб витягти країну з війни.

«Ні, вони не звикли до насильства, вони люди, як і всі інші», — пояснює в інтерв’ю Громадському відома документалістка Рухі Хамід. Подвійний теракт в афганському Кабулі, що забрав життя 80 людей, шокував молоде покоління афганців.

Британська режисерка, яка вже багато років знімає фільм у Кабулі, розповіла про настрій у афганській столиці після теракту, про політичний підтекст нападу та ймовірний намір терористів, що підірвали дві бомби під час мирної ходи 23 липня.

Якби це не звучало, теракти в Афганістані на Заході сприймаються мов звична річ. Останні теракти особливо криваві, відбулися на мирному мітингу. Як афганське суспільство сприймає ці події?

Це шок для афганської спільноти. Це нове молоде покоління афганців, які у дуже мирний спосіб вийшли на вулиці вимагати від уряду своїх прав. Вони просили дуже простих речей: хотіли, щоб в певних регіонах провели електромережу, щоб у людей там було світло. Так сталося, що демонстрацію проводила хазарська меншина («хазари» – один з народів Афганістану, становить близько 10% населення країни — ред.). Вони вирішили домагатися прав у мирний спосіб. Це перші кроки афганського суспільства, яке намагається побудувати демократію.

Тому вони були шоковані. Теракт їх  приголомшив.

Всі думають: «Та в Афганістані увесь цей час була війна, вони звикли до насильства...» Ні, вони не звикли. Вони люди, як і всі інші

Всі думають: «Та в Афганістані увесь цей час була війна, вони звикли до насильства...» Ні, вони не звикли. Вони люди, як і всі інші. Коли вони втрачають близьку людину, дружину, сестру, брата, чоловіка, це так само для них спустошливо. Ми ніколи не чуємо про цих людей як про особистостей, як про людей, які цінують життя попри всі складнощі.

Те, що вони постійно, з дня на день проходять через випробування –  чи це брак їжі, відсутність світла, безробіття, вказує на їхню стійкість. Вони не здаються, не перестають жити власним життям. Коли відбувається щось таке, як цей теракт, – це їх шокує, спустошує і засмучує. Напередодні був день жалоби, багато людей ховали своїх близьких. Дуже сумний день для афганського народу.

Малюнок на вуличній стіні. Кабул. Фото Рухі Хамід

А на чому тоді тримається це громадянське суспільство в Афганістані? В Україні ми знаємо дуже мало про це, хоча загалом для нас близька тема громадян, які  намагаються відбудовувати власну країну під час війни?

Упродовж десяти років в Афганістані перебували сили західної коаліції. Вони намагалися не лише вибудувати систему безпеки, а й принести політичні зміни.

Я десять років постійно приїжджаю до Афганістану і бачу, що чимало коштів виділялося на те, щоб покращувати життя молоді. Йдеться про освіту, навчання за кордоном. Є певний прогрес.

Нині ми бачимо ціле покоління молоді, які має нові навички.  Це покоління Інтернету. Кожен у фейсбуці. Мій продюсер, яка допомагає зі зйомками  в Афганістані, інформувала мене про ситуацію з терактом на мітингу, читаючи соцмережі. Це нове покоління прагне змін, бачить, чим живе світ. Вони бачили, як мирні демонстрації відбуваються в інших куточках планети, як люди виходять чи то протестувати, чи щось підтримувати – чи це рух проти глобалізації, чи рух за політичні зміни, коли, скажімо, афганці спостерігали за протестами на вулицях Києва.

Вони бачили, як мирні демонстрації відбуваються в інших куточках планети – чи це рух проти глобалізації, чи рух за політичні зміни, коли афганці спостерігали за протестами на вулицях Києва

Зараз вони стежать за подіями у Туреччині. Вони також хочуть мати право бути громадянами, які можуть вимагати. Хочуть, щоб демократія працювала на них, щоб була не тільки політичною обіцянкою, але й чимось, що можна втілити. Це те, що я помітила. Вони хочуть дієвої демократії, тобто щоб вона була способом керувати країною, а не папірцем, політичною декларацією людей в кабінетах. Вони розуміють, що можуть взяти усе в свої руки і справді щось змінити, виходячи на вулиці.

Досі в  житті цього нового афганського покоління ще не було настільки великого удару, як цей теракт. Терористи нападали на готелі чи ресторани, де збираються іноземці. Це ж був запланований і організований протест. Терористи знали, що буде велике скупчення людей: було близько двох тисяч людей. По-друге, ті, хто скоїв теракт, знав, що місцеві та міжнародні медіа будуть висвітлювати протест. Відповідальність за атаку на себе взяло угруповання «Ісламська держава». Вони дуже хотіли привернути до себе увагу.

За останні 7 років, від січня 2009, в результаті терористичних нападів у цій країні загинуло 22, 941 людина, поранені 40, 993 особи. Такі цифри наводить місія ООН в Афганістані (UNAMA). За останні півроку, за їхніми даними, загинуло 1,601 особа, поранено 3,565.

Афганське угруповання Талібан засудило цей теракт, таліби виступають проти ІДІЛ і звинувачують її в бажанні розпалити ворожнечу. Талібан засуджує теракти ІДІЛ… Можете це пояснити? Якою є роль Талібану в афганському суспільстві?

Це справді іронічно, чи не так? Талібан засуджує цю атаку і дуже швидко відгородився від неї, заявивши що вони не будуть атакувати свій народ. Я гадаю, що цей конкретний напад є політичним. Хазари є переважно шиїтами. А ІДІЛ вірить, що Іран залучає шиїтів воювати у Сирії на боці влади проти «Ісламської держави». (Населення Ірану складають переважно шиїти, які є однією з течій ісламу – ред). І тому це майже як послання помсти: «Ви не можете воювати проти нас у Сирії».

Це справді іронічно, що Талібан засудив атаку ІДІЛ

Це спосіб створити розбрат. Класична річ: розділити суспільство. Хазари – етнічна меншина після пуштунів і таджиків. В Афганістані їх переслідують, вважають третьосортними громадянами. Тому відбувається щось на зразок дестабілізації. Водночас Талібан перебуває в процесі мирних переговорів з владою. Тож таліби не хочуть ризикувати.

Якщо бути цинічним, то можна сказати, що Талібан просто не хоче втрачати контроль над цією силою, тому й засуджують атаку ІДІЛ. Вони не хочуть, щоб ІДІЛ прийшов і заповнив їхню нішу, якщо вони стають неефективні.

Це політична гра, а потерпають звичайні афганці. Пересічному афганцю набридла ця нестабільність. Більшість людей просто хочуть отримати освіту.

Зараз я тут, бо знімаю документальний фільм для американської телекомпанії. Я слідкувала за молодою дівчиною в Капісі – місті, розташованому у двох годинах їзди від столиці. Я слідкую за нею більше десяти років: ми фільмували її, коли їй було 9 років, потім — 15, а зараз їй 21. І це фільм про те, який доступ до освіти мають діти з усього світу.

Я її знімала вчора. Я добре усвідомлюю, що це за нове покоління. Цю дівчину та її п'ятьох сестер навчає батько. Вони хочуть мати освіту, вони хочуть стати частиною більшого світу. Вони хочуть рівного, справедливого суспільства, де вони можуть діяти.

Щойно я говорила зі своєю асистенткою тут, і вона сказала: «Я люблю цю країну, але тут є нестабільність, бракує можливостей, великий рівень безробіття». Вона утримує 14 членів своєї родини. Таке можливо тільки тому, що вона працює на закордону організацію, і на таких людей як я, які можуть їй добре заплатити валютою.

І в цьому їхня боротьба. Вони щоденно борються, як і всі інші ровесники в Європі чи США: борються, щоб заплатити за іпотеку, за рахунки за електрику. Тому, я думаю, Афганістану ще далеко йти, але країна вже робить перші кроки, щоб досягти певного рівня.