Що змінилося в Україні завдяки «безвізу»

11 червня для громадян України запрацював безвізовий режим з країнами Шенгенського простору.

Шлях до нього був складним та цікавим. Він показав, що практичні «пряники» на кшталт безвізових подорожей можуть бути ефективним стимулом для української влади здійснювати важливі реформи.

Ми спробували проаналізувати, що ж Україна зробила для того, аби отримати безвізовий режим, та як це вплинуло на процес здійснення реформ.

Україна була однією із трьох країн «Східного Партнерства», із якими ЄС провів «переговори щодо візової лібералізації». Україна офіційно розпочала свій безвізовий діалог у жовтні 2008 року. План дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України представили на саміті Україна – ЄС у листопаді 2010-го за правління Януковича. Тоді він пообіцяв, що Україна виконає план швидко, ледь не протягом року. Втім, цієї обіцянки не дотримався.

Минуло цілих п’ять років, перш ніж Україна змогла виконати всі основні вимоги, прописані у Плані дій.

«Безвіз» став вагомим стимулом для перетворень, які стосувалися значно більшої кількості питань, ніж просто свобода подорожей.

Нижче короткий підсумок виконаної за п’ять років роботи.  

Стимул для біометрики

«Безвіз» поширюється лише на власників біометричних паспортів. Тому українська влада запровадила біометричні новації в документи, що посвідчують особу.

Відбитки пальців є обов’язковим елементом паспортів нового зразка. Сьогодні ці нові паспорти відповідають вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО). Кількість біометричних паспортів, виданих українцям, Державна міграційна служба уже оцінює в понад три мільйони.

Утім, нинішні надміру довгі черги у пунктах оформлення біометричних паспортів дещо знижують оптимізм: держава досі не спроможна надавати послуги з видачі таких документів оперативно та ефективно.

Євроінтеграція в бази даних біженців ЄС

У рамках реалізації ПДВЛ було модернізовано Державну прикордонну службу України (ДПСУ). Українські інституції забезпечили підключення пунктів пропуску через кордон до баз даних Інтерполу та здійснила подальші  кроки у сфері прикордонного контролю у партнерстві із сусідніми державами.

Окрім того, посилили Державну міграційну службу (ДМС), зокрема покращили процедуру виявлення незаконних мігрантів. Чисельність персоналу Державної міграційної служби зросла на 500 осіб.

Усі підрозділи української ДМС отримали доступ до підсистеми «біженець» бази даних іноземців Євросоюзу. Це допомагає посадовцям, які ведуть справи, перевіряти дані про мігрантів.

Далі, почали працювати 100 регіональних та місцевих центрів безоплатної правової допомоги. Їх фінансують із державного бюджету.

Однак не всі починання були успішними. Новий пункт розміщення біженців у місті Яготин у Київській області дав би змогу розмістити 353 людини. Однак деякі медіа лякали українців «сирійськими біженцями», які начебто мали тут проживати. Як наслідок, через протести місцевих жителів центр поки що так і не запрацював. 

Створили інституції, яких бракувало 25 років

Умови цього блоку були найважчими для досягнення, але й найважливішими. Основною частиною блоку є запобігання корупції та боротьба проти неї. Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Національна агенція з питань запобігання корупції (НАЗК) створені саме в рамках Плану дій з візової лібералізації. Вони не завжди відповідають очікуванням, але завдяки ним створена інституційна основа для протидії корупції. У попередні 25 років нічого подібного Україна не мала.

Українська влада також посилила заходи щодо боротьби проти організованої злочинності. Однак, ключові елементи реформи — чіткий розподіл повноважень та запобігання дублюванню функцій у боротьбі з організованою злочинністю — все ще не реалізовані остаточно. 

Після тривалих затримок, все-таки запрацювало електронне декларування для українських посадовців. Наразі вони надіслали сотні тисяч е-декларацій. На жаль, цей успіх скомпрометували скандальні поправки до Закону «Про запобігання корупції»: співробітників антикорупційних громадських організацій внесли до списку осіб, які зобов’язані надсилати електронні декларації. Окрім того, вже надіслані електронні декларації аналізують дуже повільно.

В рамках Плану дій Україна також почала системно розробляти власну політику протидії торгівлі людьми. З 2016-го набула чинності відповідна нова Державна програма. Це лише початок боротьби з торгівлею людьми в 21-му столітті. Згідно з даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), у 2016-му її жертвами став 1151 громадянин України. Однак лише 115 злочинів були зареєстровані, а суди винесли лише 28 вироків у відповідних справах. Тільки 110 людей отримали статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Консультативна місія Європейського Союзу зазначила, що «на даний момент в Україні не існує як такої системи захисту свідків, але співробітники НПУ та СБУ за потреби забезпечують особисту охорону».

Почали протидіяти дискримінації на рівні законів  

Верховна Рада також ухвалила поправки до Кодексу законів про працю, які прямо забороняють дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації на робочому місці. Однак ця тема досі є дуже «чутливою» для українського суспільства. Традиціоналістські та праворадикальні рухи й організації далі виступають проти антидискрімінаційних ініціатив, особливо коли мова йде про ЛГБТ- спільноту. В рамках Плану дій Україна здійснила певні кроки для подолання дискримінації, зокрема розробила й затвердила Національну стратегію із захисту прав людини, яка включає розділи, присвячені боротьбі з дискримінацією.

Отже, Україна виконала усі ключові пункти Плану дій з лібералізації візового режиму, хоч і не всі зміни повністю відбулися й не всі рішення є ідеальними.

Однак безвізовий процес показав, що досягнення практичних результатів для громадян можуть бути ефективним «пряником» для української влади у здійсненні важливих реформ.

Найважливіше те, що Україна тепер повинна дотримуватися цих змін. В описі механізму призупинення безвізового режиму, нещодавно ухваленому Євросоюзом, йдеться про те, що «специфічні вимоги, які були ключовими для досягнення вимог візової лібералізації, повинні зберігатись після завершення безвізового діалогу».

А це означає, що спроби українських можновладців здійснити «кроки назад» можуть вести за собою скасування безвізу з боку ЄС. І про це українська влада має завжди пам’ятати.

/Віталій Рибак, «Інтерньюз-Україна», для мережі UkraineWorld.

UkraineWorld є міжнародною мережею експертів та журналістів, які займаються питаннями України; до неї також входять представники Громадського.

Статтю було вперше надруковано англійською мовою на сайті UkraineWorld

Підписуйтесь на наш канал в Telegram