ENRU

Битва титанів: що значить протистояння Ірану з Саудівською Аравією

C07350e75e9cc87af
Ситуація з реформами в Саудівській Аравії за останні півстоліття майже не змінилася. Саудівські жінки останніми у світі отримали право сідати за кермо авто. Водночас в Ірані ситуація краща (на фото — жінка годує голубів у місті Джидда на заході Саудівської Аравії, 27 серпня 2017 року) Фото: EPA-EFE/MAST IRHAM

Ліванський прем’єр-міністр, який іде з посади під час візиту до Саудівської Аравії, проіранські повстанці в Ємені, що завдають ударів по столиці монархії. Усе це — частини куди серйознішого протистояння між Іраном і Саудівською Аравією — двома найвпливовішими й найбагатшими державами з-посеред великих ісламських країн Близького Сходу, які ведуть боротьбу за гегемонію в мусульманському світі, що переростає у відкритий конфлікт. Чому це важливо, як це може вплинути на світ, та на що звернути увагу? На прохання Громадського, в цьому допомагає розібратися експерт-міжнародник, дослідник регіону Олександр Мішин.

***

4 листопада проіранські повстанці в Ємені запустили балістичну ракету по столиці Саудівської Аравії, місту Ер-Ріяд. У королівстві це назвали «актом війни з боку Ірану», адже під загрозою опинилися життя 6,5 мільйонів мешканців столиці.

Того ж дня прем’єр-міністр Лівану Саад Харірі, перебуваючи в саудівській столиці, заявив, що йде з посади, позаяк не може працювати в умовах постійного втручання Ірану в справи його країни. Він натякає на діяльність проіранської «Хізбалли», що дійсно контролює важливу частину політичного, соціального й економічного життя Лівану.

10 листопада в Бахрейні, державі-союзниці Саудівської Аравії, стався теракт — підірвали нафтопровід, яким транспортується саудівська нафта. Бахрейнський уряд звинуватив у підриві місцеві міліції, що підтримуються Тегераном.

Афіша із зображенням прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі, який заявив про відставку, перебуваючи в Саудівській Арвії з візитом, Бейрут, Ліван 17 листопада 2017 року. Під портретом гасло арабською мовою — «ми всі з тобою». Харірі пояснив відставку постійним утручанням Ірану в політику його країни. Наразі він залишається в столиці Саудівської Аравії — місті Ер-Ріяд, а 18 листопада зустрінеться з президентом Франції Еммануелем Макроном у Парижі Фото: EPA-EFE/NABIL MOUNZER

Опоненти, схожі як дві краплі води: ісламська республіка проти ісламської монархії

У сучасному світі важко знайти дві інші країни, настільки подібні одна до одної. Іран і Саудівська Аравія — надпотужні гравці на глобальному ринку енергоносіїв. За оцінками американської Адміністрації енергетичної інформації, Саудівська Аравія друга у світі за обсягом доведених запасів нафти — 266 мільярдів барелів, Іран зі 158 мільярдами барелів на четвертій позиції. Також Іран на 2 місці за покладами газу, Саудія — на 5-му (розвідано 34 трильйони кубометрів та 8,5 трильйони кубометрів газу відповідно).

Політичний лад в країнах також є подібним: найвища влада сконцентрована в руках вищого мусульманського духівництва. В Ірані реальним лідером «ісламської республіки» є духовний лідер — аятола. Саме на нього за іранською конституцією покладена влада «в період відсутності на Землі Валі-е-Аср» (месія, приходу якого очікують шиїти, що складають більшість населення Ірану). Він керує довічно, визначає державну політику й може блокувати діяльність будь-якої зі світських гілок влади. У Саудівській Аравії влада короля є абсолютною, він одночасно є головою уряду й призначає представників усіх гілок влади в країні, консультуючись з духівництвом. Коран у королівстві править за конституцію.

Обидва близькосхідних гіганти намагаються експортувати власну ідеологію за кордон. Іран створив «Корпус стражів Ісламської революції» («Кодс»), який мав поширювати ідеї ісламської революції, проводячи «спецоперації» й підтримуючи збройні формування по всьому арабському світу й далеко за його межами. Саудівська Аравія розповсюджує салафітську ідеологію — ваххабізм. Він базується на праві послідовників оголошувати інших мусульман невірними, якщо їхні дії зазіхали на владу короля.

Ваххабіти не вшановують мертвих або святих, адже це відволікає від ушанування ісламського правителя. Оскільки на території Саудівської Аравії святині всіх мусульман — Мекка й Медіна, — король, як їхній хранитель, може претендувати на статус халіфа всіх мусульман.

Іранська жінка проходить повз плакат із зображенням нинішнього Верховного лідера Ірану Алі Хосейні Хаменеї (ліворуч) та колишнього Верховного лідера Ірану Рухолли Мусаві Хомейні (1979 — 1989, помер у 1989 році) у молитовну п’ятницю в центрі Тегерану, 13 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/ABEDIN TAHERKENAREH

У роки «холодної війни» Іран і Саудівська Аравія були політичними союзниками й разом протистояли марксизму й арабському соціалізму в регіоні. У 1970-ті президент США Ричард Ніксон передбачав, що Тегеран та Ер-Ріяд діятимуть спільно, захищаючи інтереси Вашингтона в Перській затоці. Водночас саме Іран мав виконувати роль регіонального жандарма, Саудівській Аравії відводилася роль важливого, хоча й не головного союзника США в арабському світі. Країни проводили спільні операції проти комуністів у Північному Ємені, Заїрі, Сомалі й Омані.

Проте між ними існували й серйозні розбіжності в економіці. В ОПЕК Саудівська Аравія вела політику збільшення видобутку нафти, щоб збільшити власну частку на ринку. Це знецінило «чорне золото». Натомість Тегеран хотів підтримувати високі ціни на нафту, використовуючи отримані кошти для модернізації країни. Власне, дефіцит бюджету та провал реформ шаха Мохаммада Рези Пехлеві й призвів до ісламської революції в Ірані. Новий іранський лідер аятола Хомейні розпочав антиамериканську політику й поширення власної ісламської моделі на інші держави регіону. Це остаточно поставило Іран і Саудівську Аравію по різні боки барикад.

Король Саудівської Аравії Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд (у центрі) виходить з літака в аеропорту Внуково, прибувши до російської столиці з офіційним візитом, 4 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/SERGEI CHIRIKOV

Витоки протистояння 

Саме Ісламська революція 1979 року в Ірані дала новий поштовх протистоянню між сунітами (Саудівська Аравія) та шиїтами (Іран) в ісламському світі. Розмежування мусульман на дві головні течії відбулося ще в VII столітті, одразу після смерті пророка Мухаммада. Більшість мусульман тоді вважали, що наступником пророка має стати його тесть Абу Бакр. Інші домагалися, щоб Мухаммад призначив лідером мусульманської громади свого зятя Алі.

Для сунітів важливою є «суна» — священне послання про вчинки й висловлювання пророка Мухаммада. Це настанова для окремого мусульманина та всієї громади загалом. Шиїти відкидають її значення і вірять у «прихованого 12 імама», який має повернутися на Землю. Доти ж саме шиїтське духівництво (нині де-факто іранське) є провідником його волі.

Для більшості мусульман поділ на шиїтів і сунітів не зовсім очевидний. Проте мінімальні відмінності політизувалися, а еліти взяли це на озброєння, щоб ангажувати союзників і установити власну гегемонію в мусульманському світі.

Першим за це взявся іранський аятола Хомейні в 1990-ті. Це, зокрема, призвело до восьмирічного ірано-іракського протистояння — війни в Перській затоці. Одного з наймасштабніших і  найкровопролитніших конфліктів після Другої світової війни, що закінчився нічиєю.

Головним майданчиком подальшої опосередкованої війни між двома таборами ставали арабські держави, що мали значні шиїтські громади: Ліван, Ірак, Сирія, Бахрейн та Ємен. Оскільки іранці вели боротьбу на арабській території, в Ер-Ріяді їхню діяльність розглядали як неприховану агресію. У Лівані південь країни контролює проіранська «Хізбалла». Вторгнення США до Іраку у 2003 році призвело до падіння сунітського режиму Саддама Хусейна та переходу влади до рук шиїтських партій.

У 2011 році шиїти, що складають близько 85% населення Бахрейну, підняли хвилю протестів, яка почала загрожувати падінням сунітської монархії в державі. Правлячий режим змогла втримати лише спільна саудівсько-еміратська інтервенція.

У 2015 році владу в Ємені захопили проіранські повстанці з руху «Ансар Аллах», що змусило Ер-Ріяд та їхніх союзників терміново створити військову коаліцію для протидії іранській агресії. Також слід зауважити, що правлячий режим у Сирії на чолі з Башаром Асадом також є шиїтським, позаяк місцеві алавіти — одна з шиїтських сект.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Випробування холерою: як олігархи, президент-вигнанець та блокада знищують Ємен

Арабський світ потерпає під тиском перської навали. Водночас арабські медіа поширюють тезу про іранську окупацію чотирьох арабських столиць: Багдада, Дамаска, Бейрута та Сани. А значить «сунітам треба згуртуватися, щоб зупинити шиїтський наступ».

Шиїти вірять у посланницьку місію пророка Мухаммада й стверджують, що керівництво мусульманською громадою має належати Імамам — «призначеним Богом» (на фото — день пам’яті шиїтського імама Хусейна, онука мусульманського пророка Мухаммеда, селище Ахаар, північно-західний Тегеран, Іран, 13 листопада 2013 року) Фото: EPA/ABEDIN TAHERKENAREH

Саудівська Аравія: модернізуватися або померти

Саудівська Аравія з осторогою озирається на сусідній Тегеран. А надто від початку так званої «арабської весни», коли правлячі режими в сунітських країнах сипалися, як картковий будиночок. Тоді іранський аятола вітав падіння світських урядів у Тунісі, Єгипті та Лівії, сподіваючись, що хаос дасть змогу посилити позиції шиїтських побратимів. Ер-Ріяд навпаки дивився на все з острахом і підтримав антишиїтські сили в Сирії, де розпочалася громадянська війна проти режиму президента Асада. Саудитів лякав і сам заклик до демократизації політичного життя: модернізуватися чи померти.

Ще в 1960-ті колишній шах Ірану Реза Пехлеві писав у листі до саудівського короля Фейсала:

«Брате, будь ласка, проведи модернізацію. Зроби свою країну відкритою. Зроби змішані школи для дівчаток і хлопчиків. Дозволь жінкам носити міні-спідниці. Дозволь дискотеки. Будь сучасним. Інакше не можу гарантувати, що ти втримаєш трон».

Але за останні півстоліття ситуація в Саудівської Аравії майже не змінилася. Після тривалої та складної дискусії жінкам лише цьогоріч дозволили самостійно сідати за кермо автомобіля. Еліти завжди були проти будь-яких змін в королівстві, вважаючи, що вони його лише послаблюють.

Надія правлячого дому Саудів — 32-річний кронпринц Мухаммад. Він може стати наступником свого батька, 82-річного короля Сальмана. Хвиля гучних арештів, зокрема й членів королівської родини, що відбулася в Саудівській Аравії на початку листопада 2017 року, підкреслює його рішучість зупинити тих, хто противиться змінам.

Жінка сідає до автомобіля в місті Ер-Ріяд, 27 вересня 2017 року Фото: EPA-EFE/STR

Замислитися про реформи Саудівську Аравію змушують низькі ціни на нафту, вартість якої впала за три роки зі 110 до 64 доларів за барель. Бюджет королівства вже кілька років є дефіцитним. Проте найбільший неспокій саудитів викликає зняття санкцій з Ірану: це посилить його позиції на нафтовому ринку, а ціни ще більше знизяться.

В обмін на згортання ядерної програми з Ірану поступово знімуть санкції. По суті це крок у бік міжнародної легітимізації правлячого в Ірані режиму. Саудити сприймають це як власне послаблення. Торік в Ер-Ріяді показово стратили відомого шиїтського лідера Німра ан-Німра, звинувативши в організації масових заворушень та пропаганді непокори королю. Відтак розлючені шиїти здійснили напади на саудівські посольства в Тегерані й Багдаді.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Танці, нафта і стволи – чому Трамп першою відвідав Саудівську деспотію

Щоб заспокоїти Ер-Ріяд, у жовтні 2017 року президент США Дональд Трамп проголосив нову антиіранську стратегію. Вона має посилити американські санкції проти Тегерана.

У невпинній опосередкованій війні, яка розгортається на території Сирії, Іраку, Ємену та Лівану, наразі перевага на боці персів. Вони спромоглися побудувати так званий «шиїтський півмісяць» — дугу на територіях від Перської затоки через Ірак, Сирію та Південний Ліван до Середземного моря.

Саудити побоюються, що Іран може пошматувати і їхнє королівство. На сході, у провінції Шаркія, де сконцентровано 85% запасів нафти Саудівської Аравії, компактно проживають шиїти. Вони все частіше піднімають голову проти дискримінації за релігійною ознакою. Окрім того колишній король Саудівської Аравії усунув від влади в провінції традиційний правлячий клан і регіон став менш керованим.

Ваххабізм не надто подобається й мешканцям південної напівавтономної провінції Наджран, населеної ісмаїлітами. Це прадавня радикальна шиїтська секта. Через їхню войовничість хрестоносці назвали їх «асасинами». В англійській мові за цим словом закріпилося значення «вбивця». У 2015 році в провінції виник рух «Вільний Наджран», що прагне повного відокремлення регіону від Саудівського королівства.

В іншому південному регіоні Асір, місцеві єменські племена все частіше висловлюються про необхідність возз’єднання з Єменом. Ідеться про 3 мільйони мешканців регіону (10% населення королівства).

Розкол існує і в бізнес-середовищі Саудівської Аравії: ділові еліти заходу королівства з провінції Хіджаз домагаються рівноправ’я в питаннях ведення бізнесу з членами королівської родини.

Зміна поколінь у правлячому домі має вирішити майбутнє Саудівської Аравії. Зокрема дати відповідь: чи зможе королівство впоратися з тягарем проблем, що накопичилися, водночас зберігши цілісність? Один з ключів до цього лежить у Тегерані. Саудівські еліти чудово це розуміють.