ENRU

Іспити під обстрілами в Красногорівці: відсвяткували останній дзвоник і школу рознесло

Війна війною, а іспити — за розкладом. Школярі Красногорівки відсвяткували останній дзвоник, а наступного дня їхню школу обстріляли, ще через день вони пішли складати іспити.

З п’яти шкіл у прифронтовому місті вціліла одна, де взимку у дві зміни навчалися всі 460 учнів Красногорівки. Тепер дев’ятикласники пишуть тут диктанти, намагаються завершити до початку стрілянини. А майбутні абітурієнти їдуть складати ЗНО в сусіднє Курахове дорогою, яка обстрілюється.

Місцеві громадські організації зібрали підписи та надіслали лист до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з пропозицією змінити правила складання іспитів для дітей у прифронтовій зоні через небезпеку. Також пропонують вивезти школярів на реабілітацію і відпочинок під час літніх канікул.

Чи потрібно це самим дітям, та що думають про освіту в місті вчителі та батьки з'ясовувало «Громадське.Схід».

«Ось як моїм учням тут? Ще троє поїхали місяць тому у квітні. Тут же кожен будинок зруйнований, ви ж самі бачите», — Ніна Миколаївна Юрченко — директорка школи № 3, єдиної україномовної у Красногорівці, розповідає, як вчити дітей, коли усім весь час страшно.

Ми під’їжджаємо до школи: вікна вибиті, на дорозі — скло, на подвір’ї — свіжі ями від снарядів. В ніч перед святом останнього дзвоника місто знову обстріляли, влучило також у школу. Але діти та вчителі наступного дня все одно прийшли на це подвір’я, співали пісень, пускали повітряні кульки, проводжали випускників та бажали один одному, окрім успіхів у навчанні, миру.

Усі шкільні вікна вибиті Фото: Микола Дондюк/ГромадськеНа шкільному подвір’ї свіжі ями від снарядів Фото: Микола Дондюк/Громадське

«Це вже сумна традиція», — каже Ніна Миколаївна про обстріли перед літніми канікулами. У 2015 році школу номер три обстріляли вже після святкування — після того вона так і не відкрилася.

«Останній дзвоник тоді ми провели. Було багато гостей. Це був незвичайний останній дзвоник, ніби ми всі щось відчували. Домовилися, що всі візьмуть маленькі дзвіночки і будуть дзвонити. Це мало означати, що ми дзвонимо війні, оголошуємо їй останні дзвоник. Наступного ранку школу рознесло».

Допомагали ремонтувати школу і батьки, і діти, і члени міжнародних організацій, і колишні випускники зі всієї України. Поки тривав ремонт, діти перейшли до школи №5. Зараз це єдина неушкоджена школа в Красногорівці. Тут навчаються діти зі всього міста. Взимку — у дві зміни зі скороченими уроками, щоб встигнути сховатися по будинках до темряви і обстрілів. Відвозив та забирав школярів з навчання шкільний автобус, мовляв, так безпечніше.

Наслідки обстрілу Красногорівської школи № 3 Фото: Микола Дондюк/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У Новоазовську віє російським холодом» — лист із того боку фронту

За два роки мало що змінилося, каже Ніна Миколаївна. По місту періодично стріляють, заняття тут так і не відновилися. Жінка викладає російську мову тепер в іншій школі, хоч формально і вона, і її колеги  все ще є співробітниками школи №2.

Треба зберігати місце роботи. З вчителями та учнями працюють психологи — вчать, як заспокоювати дітей, якщо почався обстріл, як не панікувати самим. На практиці допомагає не дуже:

«Психологи, звісно, кваліфіковані, ставляться з розумінням. Та я кажу, я тут з вами все повторюю, але коли починають бомбити, починають тріщати стіни, дрижить скло, і коли онук, який на зріст метр дев’яносто п’ять питає: «Бабуся, що робити?», а я не можу відповісти, бо в мене зуби стукають, то ані музика ваша заспокійлива, ані подумати про щось приємне не спрацьовує».

Наслідки обстрілу Красногорівської школи № 3 Фото: Микола Дондюк/Громадське

У школу №2 з тої ж єдиної №5 учні повернулися тільки навесні — коли потепліло, бо опалення в класах так і не було. Другу школу обстріляли наступного дня після останнього дзвоника. Снаряд потрапив у дах, будівля загорілася.

Соня закінчила шостий клас і розповідає, як вдало встигли відсвяткувати кінець навчального року, — якби обстріляли раніше, свята б не вийшло.

В дівчинки вже почалися канікули, вона з друзями грається на дитячому майданчику поруч зі школою, де три дні тому все було в обгорілих уламках, і показує, як із кабінету музики тепер видно небо. Чи встигнуть відремонтувати школу, та чи не обстріляють її знову до осені — ніхто не знає:

«Раніше до війни ми переписувалися «ВКонтакте» й питали один в одного, хто що буде одягати на останній дзвоник, а як будеш фарбуватися, а кому квіти дарувати, а тепер питаємо: а чи поруч з вами не попало?».

Соня, учениця школи №2, будівля якої теж потрапила під обстріл Фото: Микола Дондюк/Громадське

Зараз у Красногорівці складають іспити. Дев’ятикласники пишуть диктанти у школі №5 або №4, яка знову відкрилася тільки в квітні.  Абітурієнтів возять здавати зовнішнє незалежне оцінювання у сусіднє Курахове. Випускників одинадцятих класів тут всього 15 на все місто.

Після останніх обстрілів місцеві громадські організації вирішили, що правила треба змінювати та переводити дітей на дистанційне навчання або ж змінювати умови складання іспитів.

Наступного дня після останнього дзвоника у дах школи №2 потрапив снаряд, будівля загорілась Фото: Микола Дондюк/Громадське

Голова громадської організації «Культурно-освітня фундація «Ліберті Лібераті» Максим Потапчук написав лист, зібрав підписи понад тридцяти організацій та надіслав його голові Донецької військово-цивільної адміністрації Павлу Жебрівському. Вимагає вивезти дітей з Красногорівки на реабілітацію до санаторіїв, а також надати їм можливість складати там іспити, і не одразу, а лише після того, як мине стрес, що неабияк впливає на навчання. 

В Донецькій обласній адміністрації такі заходи не вважають за необхідні, у відповідь на запит звітують, що показники успішності школярів не знизилися, а заходи для літнього відпочинку та оздоровлення, передбачені програмою, виконуються:

«Всі діти навчаються добре, ми їх вивозимо в літні табори та на бази відпочинку за межі області. Жодних запитів та скарг від батьків та вчителів на навчальний процес не було», — в коментарі Громадському розповідає Ігор Стокоз — заступник голови військово-цивільної адміністрації.

Чи не страшно відпускати дитину в школу на навчання, питаємо в Анни Безкурської, яка викладає у молодших класах:

«Вдень загалом не стріляють, буває вранці іноді. Якщо вночі щось страшне було або зранку, батьки не пускають дітей до школи. Автобус привозить дітей після уроків, звідти деякі батьки їх забирають».

Наслідки обстрілу Красногорівської школи № 3 Фото: Микола Дондюк/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сироти з Авдіївки: хто допоможе рідним загиблих під обстрілами

Її донька Поліна також навчається у Красногорівці. Анна каже, донька боїться, але не говорить про це. Щоб якось відволікти малу від війни, мама записала її на різні курси — домоведення, гри на гітарі, малювання. Їхати з Красногорівки родина не збирається, вже пробували, але повернулися — не змогли швидко влаштуватися:

«Вона нам не розповідає, що страшно, але ми читали в щоденниках чи нотатках, ще коли війна почалася, що зараз буде обстріл, що треба йти додому. Пише, що зараз будемо сидіти біля підвалу. Спочатку отак писала, а мені вона каже, що не боїться. Всередині вона все це переживає».

У квітні Кабінет міністрів України схвалив концепцію Державної соціальної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2021 року.

У рамках програми, окрему увагу приділили правам дитини під час збройних конфліктів і звітують про «негативний вплив на життя дітей у населених пунктах в зоні проведення антитерористичної операції» та планують «забезпечити захист прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій чи збройного конфлікту, впровадити комплексні заходи щодо створення умов для повноцінного життя та соціально-психологічної реабілітації дітей, які постраждали від воєнних дій чи збройного конфлікту».

Учні зараз складають іспити у школі №5, остання яка вціліла Фото: Микола Дондюк/Громадське

Підписуйтесь на наш канал в Telegram