Що найважливіше відбулося з Україною за роки Незалежності

Окрім самого Акту проголошення незалежності України, чи не найважливішими в новітній історії були її Майдани, тобто великі піднесення самосвідомості й духовності країни. До них слід зарахувати Революцію на граніті 1990 року, Помаранчеву революцію 2004-го та Революцію гідності 2013-2014 років.

Своїми Майданами Україна щоразу скасовувала явний чи потаємний російський сценарій — і водночас робила черговий крок в утвердженні своєї національної та духовної суб’єктності.

А втім, таке піднесення не схоже на пряму висхідну лінію. Спалахи майданного натхнення чергувалися зі згасанням ентузіазму, яке обривалося новим емоційним поривом. Зрештою, динаміка духовної емансипації українців радше нагадувала пилоподібну криву, що мала, попри те, одну втішну особливість: найнижча точка кожного згасання ніколи не поверталася до попереднього положення, внаслідок чого спостерігався кумулятивний ефект невпинного духовного розкріпачення народу.

Цінність Майданів полягає ще й у тому, що вони є подіями виключно української історії. Тобто в них увиразнився розрив з колоніальною історією, яка була почасти спільною з панівним народом.

* * *

Другою важливою сторінкою в історії української незалежності стало утвердження релігійної свободи. Ця свобода, яку на початку 1990-х років помилково вважали причиною порушення релігійної ідентичності українців, у 2000-х роках стала найбільшим гарантом її захисту.

Це стало очевидно тоді, коли Віктор Янукович намагався запровадити в Україні російську модель фаворизування однієї Церкви. Українське суспільство однозначно відкинуло цю модель, і кульмінацією захищеної релігійної свободи став Об’єднавчий собор 2018 року, внаслідок якого на релігійній мапі нашої країни з’явилася канонічна Православна церква України, що отримала від Вселенського патріарха Томос про автокефалію.

Ця подія рівнозначна геоцерковному «землетрусові» семибальної сили. Вона не лише покінчила з монополією патріаршої москви на православне (і загалом церковне) життя в Україні, а й повернула імпульс розвитку до епіцентру нашої духовності — Києва. Тепер завдання християнської спільноти України — не змарнувати цей історичний шанс.

* * *

Третьою — і на сьогодні визначальною — подією в історії незалежності стало духовно-патріотичне піднесення з початком повномасштабного вторгнення росії 2022 року. Цю подію в народі слушно називають новим Майданом, оскільки рівень громадянської самопожертви та волонтерського активізму став безпрецедентним.

Величезна жертва, яку сьогодні платить багатоетнічна українська нація, уже тепер стає тим плодоносним зерном, з якого постане преображена доля нашої землі. З диму й попелу постає нова архітектура міжнародної безпеки, в якій Україна не лише набуде визнаної суб’єктності, а й стане однією з опор безпекової конструкції.

Усі ці завдання потребуватимуть ще однієї необхідної передумови — преображення самих українців. Ми не сміємо й далі бути такими, якими були до 24 лютого 2022 року, а цьогорічне літо приносить нам виразні ознаки повернення на давні негідні круги своя. Тому нам потрібні скрижалі нового закону нашого життя — нового суспільного договору, і його має задати критична маса тих, хто в пам’ять про невинно убієнних зречеться донедавнього безчестя.

Схоже, що на кривулястій діаграмі нашого розвитку має з’явитися ще одна стрімка лінія вгору…

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.