Що таке офшори, як вони влаштовані та чому українські і світові політики так їх люблять

Що таке офшор?

Зазвичай цей термін вживають, коли якась країна пропонує іноземцям вигідні умови для ведення бізнесу — насамперед ідеться про податки. Крім того, зазвичай у таких країнах прості вимоги до фінансової звітності, ліцензування, аудитів тощо. Тобто загалом вести бізнес простіше, та ще й податки низькі.

Важливо: у «класичному» офшорі перевага надається саме іноземцям, які зареєструвались у цій країні, проте бізнес ведуть за її межами. Якщо ж така компанія забажає вести бізнес всередині країни — на неї поширюватиметься вже «внутрішня» податкова система без офшорних переваг.

Зрештою, саме заради переваг бізнес де-юре й переносять до офшорів. Звідси й назва — off shore, що означає «за кордоном» чи «на іншому березі».

Якими вони бувають

Існують різні ступені «офшорності» тієї чи іншої країни. Наприклад, у Белізі чи на Британських Віргінських островах компанії не сплачують корпоративних податків — лише фіксовані щорічні збори. Також тут зазвичай не розкривають кінцевих бенефіціарів, тобто справжніх власників компаній.

Натомість Гонконг чи Сінгапур не звільняють від податків повністю, зате пропонують вигідні умови оподаткування та низку інших переваг. Наприклад, хтось може не бажати вести справи з компанією з «класичного» офшору, а от із сінгапурською фірмою — без проблем. Такі країни називають mid shore.

Юрисдикції зі стандартними режимами оподаткування називають on shore. Там зазвичай набагато менше пільгових умов (втім, вони можуть існувати для окремих видів бізнесу), а реєстри бенефіціарів компаній є відкритими для всіх.

Така градація не є юридично усталеним терміном: використовують й інші визначення. Наприклад, країни також поділяють на «податкові гавані» та «таємні юрисдикції» (чи юрисдикції фінансової секретності). Перші насамперед дозволяють сплачувати менше податків, натомість другі не розкривають інформацію про справжніх власників компаній.

Як це працює?

Як приклад «податкової гавані» можна навести Ірландію з її зручними умовами ведення бізнесу. Саме там розташовані європейські штаб-квартири багатьох техногігантів на кшталт Google.

Декілька років тому ЗМІ розповідали, як ця корпорація заощаджувала на податках майже 20 млрд євро на рік за допомогою дочірніх компаній в Ірландії та Нідерландах: Google Netherlands Holdings BV спершу переказувала гроші на Бермуди, а вже звідти — на рахунок Google Ireland Holdings.

Якщо йдеться про офшори, то суть — у створенні компанії-посередника, зареєстрованої в юрисдикції з вигідними податковими умовами.

Аби зрозуміти, як це працює, уявімо ситуацію: між реальним продавцем товару чи послуг та реальним покупцем з’являється третя фірма, яка отримує майже весь (або взагалі весь) прибуток. Реальний продавець продає «офшорці» товар за мінімальною ціною, і вже ця компанія перепродає його за ринковою — відповідно, прибуток отримує також вона. Водночас податків ця компанія не платить, адже саме заради цього її й реєстрували в офшорі.

Також офшорні компанії можуть керувати рухомим чи нерухомим майно, отримувати з нього прибуток і мінімізувати податки. Працює це й із інтелектуальною власністю: компанія може мати на неї права, отримувати роялті чи інший прибуток, а от податків не сплачувати. Або ж сплачувати, проте дуже малі.

Яскравий приклад зі свіжого розслідування Pandora Papers: екс-прем’єр Великої Британії Тоні Блер придбав маєток у центрі Лондона за 9 млн доларів, проте не напряму, а через офшорну фірму, зареєстровану на Британських Віргінських островах. У такий спосіб він зекономив близько 400 тисяч доларів різних податків на майно, які за британським законодавством мусив би сплатити.

Хіба річ тільки в податках?

Попри те, що мінімізація податків — найпоширеніша причина створення офшорних фірм, є й низка інших мотивацій.

Якщо йдеться про такі країни, як наша, де верховенство права — це щось туманне, з перспективою втілення хіба в далекому майбутньому, то офшори почасти використовують для захисту від ризиків, зокрема рейдерства. Тобто якщо ваша компанія, що працює в Україні, юридично належить «офшорці» десь на Кіпрі — «віджати» її буде складніше.

Окрім того, це зменшує ризики в разі виникнення суперечок: адже судитися сторони будуть не в Україні, а там, де зареєстрована офшорна компанія. Багато офшорів належать до британських територій, тож позови розглядатимуть тамтешні суди.

Тут можна згадати історію з боротьбою держави після націоналізації «ПриватБанку» проти його колишніх акціонерів: олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Великою перемогою (авжеж, для тих, хто вболіває не за Коломойського) було те, що «ПриватБанк» зміг довести: ця справа таки належить до юрисдикції Високого суду Лондона. Бо знайти спосіб незаконно вплинути на суд в Україні все-таки набагато простіше, ніж у Сполученому Королівстві.

До того ж реєстрація в офшорі може допомогти обійти санкції — і ті, що запроваджені проти країни в цілому, і ті, що стосуються конкретної компанії.

Зрештою, як вже зазначалося, багато офшорів забезпечують фінансову секретність: або не ведуть реєстру кінцевих бенефіціарів (справжніх власників), або ведуть, але він закритий. За рішенням суду таку інформацію можуть оприлюднити, проте роблять це не всі країни. Це і є однією з головних проблем офшорів.

Законно чи ні?

Майже всі наведені вище випадки є, в принципі, цілком законними способами зменшити податки чи отримати якісь інші вигоди. Проте завжди існує ризик того, що подібні лазівки використовуватимуть для порушення закону.

Так, чиновники можуть створювати офшорні компанії, аби приховати власний бізнес, якого за законом вони мати не можуть. Ховати корупційні статки дуже зручно саме в юрисдикціях фінансової секретності: адже тоді ніхто не знатиме, чия ж це насправді фірма. Втім, в Україні можновладці не надто цим переймаються і часто навіть не приховують своїх активів.

Насправді простір для зловживань украй широкий: гроші можуть передавати «офшорці» під виглядом оплати за якісь консультації (тоді як насправді це хабар); офшорна компанія може створити якийсь фонд і через нього брати чи давати хабарі тощо. Також офшорні фірми, звісно, використовують і для відмивання грошей, отриманих від продажу зброї, наркотиків або інших злочинних дій.

Коли йдеться про оподаткування, то часто буває важко визначити, чи це просто оптимізація податків, чи незаконне ухилення від їхньої сплати. На практиці межа часто розмита, а мінімізація перебуває в «сірій» зоні, тож у кожному конкретному випадку лише суд може визначити, чи справді сталося порушення закону.

А от у разі розслідування про офшори президента Зеленського проблема насамперед полягає в «чистоті» грошей. Журналісти виявили, що компанії нинішнього гаранта Конституції могли отримувати від олігарха Ігоря Коломойського кошти, які були незаконно виведені ним із «ПриватБанку».

Ще одна проблема — до офшорів перетікають великі гроші, які зазвичай походять із бідних країн, що завдає удару по їхній економіці. Це називають втечею капіталу.

Згідно з дослідженням Інституту соціально-економічної трансформації та CASE-Ukraine, за рік із нашої держави до низькоподаткових юрисдикцій виводять 120-200 млрд грн, внаслідок чого бюджет недоотримує 22-36 млрд грн.

Як із цим борються?

Через усі зазначені вище проблеми й ризики розвинуті країни почали тиснути на класичні офшори та змушувати їх забезпечувати більшу прозорість. Існує ціла низка різних угод щодо співпраці податкових органів, розкриття інформації про фінансові операції, контроль за ними тощо.

Зрештою багато офшорів погодились розкривати інформацію про кінцевих бенефіціарів та обмінюватись інформацією з податковими інших країн. Також для офшорних країн запроваджують додаткові податки, а правоохоронці прискіпливо стежать за ними. Якщо компанія непрозора — вона може зіткнутись із проблемами під час укладання угод в інших країнах та з відсутністю змоги відкрити банківський рахунок.

У багатьох країнах для фінансових установ (не тільки банків) уже запровадили правило Know your customer (KYC) — «Знай свого клієнта», — яке забороняє обслуговувати анонімні рахунки.

Усе це дозволило заговорити про кінець офшорної епохи у світі. Однак нова величезна порція документів про офшори під назвою Pandora Papers демонструє, що такі розмови — передчасні, бо сильні й багаті світу цього досі не полишили спроб сховати свої статки та «оптимізувати» податки.