Смичком по гітарі: гурт nousinthis про шлях до пост-року, чесність і Radiohead

Назвати колектив nousinthis початківцями не повертається язик. Відомий в минулому як embilight, гурт пройшов майже десятирічний шлях, змінюючи стиль від брит-попу до пост-року, а склад групи від дуету до квартету. Сьогодні вони мають на рахунку два міні-альбоми, виступи в Білорусі та країнах Балтії, та велику мету — щодня ділитися своєю музикою зі слухачами. В розмові з нами соліст nousinthis Юрій Шевченко розказав про те, чому не слухає власну музику, що він хоче перейняти в Radiohead, та яка різниця між українською та західною аудиторією.

Музичний лейбл AZH, на якому виходять ваші ЕР, називає вас «гуртом з непростою історією»? Що в ній непростого?

В нас були неодноразові заміни у складі. Ми починали грати з Тонею (Шевченко — ред.) Це моя сестра. Був рік 2008 чи 2009, і відтоді в нас неодноразово змінювалися барабанщики й гітаристи. Спочатку Євген (Мантулін, гітарист — ред.) прийшов. Ми розуміли, що граємо утрьох, плюс хтось один ще. І от цей один постійно змінюється. Це був барабанщик. Буквально декілька років тому ми знайшли Єгора (Кумачова — ред.). Тоді я зрозумів, що все — гурт сформований. Ми почали працювати, як єдиний організм, всередині якого панує гарна атмосфера. Ці пертурбації в складі важко мені давалися, завжди відволікали, не давали можливості зосередитися. І коли все вляглося й стало на свої місця, ми почали функціонувати, як зараз.

А наскільки це знайшло відображення у вашому новому релізі «NO 'US' IN THIS»? Говорячи про останній ЕР ти кажеш, що кожна з п’яти пісень — це історія з творчого та особистого життя.

Це більше пов’язано з якимись особистісними переживаннями. Ми не співаємо про те, що відбувається в гурті. Це просто набір якихось спогадів за всі попередні роки. І взагалі переживань та подій, які відбулися з нами. Загалом всі пісні про невдалі стосунки. Про розчарування. В певний момент щось не склалося і тепер з цього моменту накопичується якийсь смуток, образа, розчарування.

nousinthis називають українськими Sigur Ros. Це не дивно — смичком по гітарі… А на кого ви всі орієнтуєтеся, створюючи новий матеріал?

Насправді ні на кого. З Sigur Ros теж така історія була… В ті часи, коли в нас тільки починалися концерти, соцмереж ще не було. І перед тим, як отримати можливість зіграти, треба було якось описати себе. А оскільки музика в нас була дуже специфічна, доводилося брати якісь орієнтири. В той момент, окрім Sigur Ros, нікого такого не знали. І довелося взяти за орієнтир їх. Це так сильно прижилося, що зараз, що б ми не робили, нас все одно з ними пов’язують. Ну, так, смичок, але багато хто використовував смичок і до Sigur Ros.

Але щоб орієнтуватися на когось… Я не думаю, що ми беремо певний альбом, або чиюсь творчість і намагаємося їх повторити. Ти десь щось почув, воно відклалося як багаж, а потім мимоволі вийшло з тебе в музику.

Мені особисто імпонують Radiohead, оскільки вони собі можуть дозволити все. Вони можуть відійти від будь-якого шаблону, від будь-якого канону і зробити щось зовсім інше. Люди сприймають це нормально. Вони розглядають Radiohead як експериментаторів, які постійно шукають якісь нові рубежі. Мені б хотілося, щоб в мене була така розкіш — робити все, що я захочу, і при цьому, щоб це сприймалося нормально.

Юрій Шевченко з гурту nousinthis. hromadske.ua

У nousinthis неодноразово були виступи за кордоном. В чому, на твою думку, відмінність між українським та західним слухачем?

Західна аудиторія не пробачить будь-яку фамільярну витівку, якими славляться наші українські музиканти. Тобто не можна вийти на сцену і сказати: «Привіт, котики!» Тебе одразу ж закидають ганчір’ям. Все дуже чесно. Якщо ти робиш нормальну музику, тебе поважатимуть. Навіть не так: тобі доведеться дуже важкою працею, виступами й роботою над собою доводити, що ти чогось вартий.

За кордоном мені подобаються велика чесність й дуже висока конкуренція. Там таких гуртів, які можуть спокійно виступати на стадіонах, повно, але доводиться справді викладатися задля того, щоб аудиторія була вражена твоїм виступом. В Україні цього абсолютно немає. Тебе люблять тільки тому, що ти український гурт. І на тебе ходять тільки тому, що в тебе добрий піар у Facebook. От і все.

Де вас краще сприймають? Тут чи там?

Так порівнювати буде не зовсім об’єктивно. Там ми були вперше, виступали в містах, де до дня концерту нас взагалі ніхто не знав. Але, в цілому, мої особисті очікування були перевершені. Я думав, що буде порожня зала, ніхто не слухатиме, буде шум склянок і бокалів. А було доволі добре.

І плюс, чому мені подобається за кордоном — їм немає сенсу брехати тобі. Ти для них заїжджа людина. Якщо ти виступив погано, вони тобі скажуть про це. Якщо ти виступив добре, вони так само тобі про це скажуть. Вони не лукавлять.

Гурт nousinthis на Stage 13. hromadske.ua

Ти називаєш свою музику ідеальною для подорожей. А що ви в колективі самі слухаєте, коли подорожуєте?

Мені здається, це сезонно. Ми дорослішаємо, в нас змінюються вподобання. Я взагалі зараз слухаю лише електронну музику. Нас я не слухаю. Але це не тому, що ми не щирі, ні, ми любимо те, що ми робимо. Ми нікого не обманюємо, ми глибоко любимо нашу музику, ми віримо в те, що ми робимо. Просто зараз так склалося, що всі в колективі слухають інших виконавців. Можливо, це пов’язано з тим, що мода сьогодні трохи інша, інші виконавці на слуху. В цілому зараз електронна сцена на підйомі. Від неї нікуди не дітися й не сховатися.

В інтерв’ю 2009 року ще як embilight ти говорив, що найбільша мрія — реалізуватися. Пройшло 7 років. Чи вдалося зрушитися в цьому напрямку?

Мені здається, в амбітної людини взагалі це така недосяжна мета — реалізуватися. Завжди хочеться більше, більше, більше. Десь ми загальмували. Могли б досягти більшого за цей час. Але, в цілому, мені є чим пишатися. Звісно, ще дуже багато роботи. І мрія — це грати щодня, виступати щодня, ділитися своєю музикою щодня. Займатися тільки музикою й жити цим. Поки ми дуже далекі від цього. Але я думаю, що кожен з нас хоче цього і всі ми докладаємо до цього максимум зусиль.

/ Марія Педоренко