Спецпроект «Сіра Зона»: «Нешвидка медична допомога» на лінії фронту

СІЛЬСЬКА ФЕЛЬДШЕРКА: 9 років без нового обладнання

— Щоб хтось прийшов, і я відмовила у допомозі – ніколи такого не було… — Галя виходить з двору свого будинку. Знайти його просто – посеред подвір’я стоїть перевернутий набік старенький «москвич». Жінка живе у селі Відродження на Світлодарській дузі. Ми нарешті застали її вдома, до цього вона довго лікувалася в Бахмуті.

Сільська фельдшерка Галя вісім років працює на два села – Відродження і Ротиscreenshot з відео Громадське

Жінка вісім років працює фельдшером на два села – Відродження і Роти. Це майже 200 пацієнтів. Коли вона сама їде лікуватися, то медичну допомогу люди отримують за 10 кілометрів звідси — у сусідньому селищі Миронівський. Громадський транспорт туди не їздить. Тож селянам доводиться платити за таксі. Багатьом не по кишені, адже зосталися тут здебільшого літні люди, які живуть на одну пенсію.

— З обладнання зараз нічого немає. Є тонометр і глюкометр, більше за 9 років нічого не давали, — Галя показує фельдшерський пункт, в якому приймає пацієнтів.

Приймальня фельдшера в селі Відрождення screenshot з відео Громадське

Тут темно й холодно, але дуже чисто. Центрального опалення немає, як і гарячої води. Сільрада купила електричний обігрівач, — його фельдшерка щодня приносити на роботу з дому, щоб не вкрали. Є кушетка для медогляду, вкрита теплою ковдрою, старенький стіл та кілька шафок для ліків. В кутку кімнати стоїть давно поламаний кварц (прилад для знезараження повітря).

— В таких умовах доводиться працювати. Хотілося б, звичайно, щось покращити, щоб хоч проти грипу були препарати. Але де їх взяти, — бідкається фельдшерка.

Якщо комусь у Ротах чи Відродженні потрібна швидка – її викликають з Бахмута. Дістатися сюди можна не менше, як за годину, адже дорога розбита військовою технікою. Іноді приїздять запізно.

Така ситуація типова для населених пунктів на лінії фронту. В сусідній Луганській області, за даними Міністерства охорони здоров’я, проблеми з доступом до медичних послуг мають жителі трьох прифронтових районів – Попаснянського, Новоайдарського, Станичнолуганського. Бракує лікарів — багато з них виїхали через бойові дії.

Донецька ж військово-цивільна адміністрація даних про ситуацію з медобслуговуванням на лінії фронту немає — таку відповідь ми отримали на запит.

Приймальня фельдшера в селі Відрождення screenshot з відео Громадське

ЛІКАРНЯ НА ЛІНІЇ ФРОНТУ: вижити на 900 тисяч з необхідних 3 мільйонів

Там, де проблему не може вирішити держава, допомагають міжнародні організації. Здебільшого вони підтримують лікарні медикаментами та обладнанням.

Яна – з Горлівки, але з початку війни працює у Міжнародному Комітеті Червоного Хреста в Слов’янську. Ми зустрічаємося того дня, коли її команда везе ліки та шафи для них у лікарню й амбулаторію Світлодарська. Виїздять з офісу якомога раніше, — дорога до міста вщент розбита.

— Ми допомгаємо амбулаторіям лікувати п’ять хронічних захворювань. Ліки передаємо сімейним лікарям, — пояснює Яна.

Ці п’ять хвороб — це гіпертонія, діабет, астматичні розлади, хронічні захворювання легень та ішемічна хвороба серця.

— Під час війни увага зосереджена на військовій медицині, лікуванні поранених, все інше — другорядне. Але є цілий пласт хронічних захворювань, на які страждає великий відсоток населення. Ці люди постійно потребують ліків, які не можуть купити через брак доступу чи грошей, — каже Яна.

Там, де проблему не може вирішити держава, допомагають міжнародні організації, в тому числі — Міжнародний Комітет Червоного Хрестаscreenshot з відео Громадське

Наразі саме ця програма Міжнародного Комітету Червоного Хреста покриває близько 300 тисяч людей у прифронтовій зоні. Це значна підтримка, кажуть лікарі, але не мовчать про недофінансування державою.

— Цього року ми просили на медикаменти, реактиви та інші необхідні матеріали 3 мільйони гривень. Але поки що отримали з держбюджету лише 900 тисяч, — розповідає Геннадій Гуржий, головний лікар Світлодарської лікарні, в яку цього разу приїхала команда Червоного Хреста.

Головний лікар Світлодарської лікарні Геннадій Гуржий screenshot з відео Громадське

Цей медзаклад сильно пошкодили обстріли у 2014 — 2015 роках, але медики продовжували працювати у вцілілих корпусах. Лікарня обслуговувала не лише місто, а й прилеглі села аж до кордону з Луганською областю. Державним коштом відремонтували лише одне приміщення, яким  тепер користуються військові. Решту потроху відбудовують міжнародні організації. Уже закінчили ремонт в операційних, — скоро тут зможуть оперувати.

— Якби не допомога міжнародних організацій, нам не було б узагалі, на кого сподіватися, — каже головний лікар.

Операційна світлодарської лікарні, яка була пошкоджена обстрілами у 2014 — 2015 роках, наразі відремонтована за кошт міжнародних організацій screenshot з відео ГромадськеМедперсонал лікарняних закладів прифронтової зони наголошує на значній міжнародній підтримці, але також не мовчить про недофінансування державою screenshot з відео Громадське

ВІЙСЬКОВІ МЕДИКИ-ВОЛОНТЕРИ на службі в мирних жителів

— Цивільна швидка сюди не завжди приїжджає. А ми тут постійно, тож і допомагаємо жителям. Часто люди приходять уже з призначеним лікуванням і просять необхідні ліки, тому що їм фінансово важко.

Юля – волонтерка команди ASAP Rescue – парамедиків, які евакуюють поранених військових з поля бою. Англійською ASAP розшифровується “as soon as possible” – «так швидко, як можемо». Організація існує на пожертви українців. Окрім допомоги Збройним силам (це їхнє  основне завдання), щодня парамедики з власної волі приймають жителів сіл на лінії фронту. Ми застали їх у Курдюмівці, неподалік Горлівки. Тут вони бувають раз на тиждень.

Юля (праворуч) – волонтерка команди парамедиків, які евакуюють поранених військових з поля бою –окрім допомоги війсковослужбовцям приймає жителів сіл на лінії фронту screenshot з відео Громадське

Команда медиків ASAP Rescue бувають у Курдюмівці раз на тиждень screenshot з відео Громадське

Щойно машина ASAP Rescue під’їжджає до будівлі медпункту, як до нього сходяться люди. Більшість — пенсіонери, є також мами з маленькими дітьми. Утворюється чимала черга, проте Юля уважно оглядає кожного пацієнта – слухає, міряє тиск, вивчає симптоми. Жоден не виходить з кабінету без ліків.

Прийшла на прийом і Таня, хоч сама й працює у сільському медпункті Курдюмівки – прибирає, стежить за будівлею. В неї — ускладнення після грипу: отримала необхідні ліки і заспокійливе. На нього тут віднедавна є особливий попит, адже в селі, де був порівняно спокійний рік, тепер знову чути обстріли. Поряд — Майорськ, за ним – вже непідконтрольна територія.

— Коли Курдюмівку недавно обстріляли і вбило хлопця, швидка з Торецька не приїхала, —  каже Таня.

У більшості випадків цивільна швидка допомога сюди не доїжджає. Причина — небезпека обстрілів та погана дорога, якою важко пересуватися навіть військовим транспортом ASAP. По допомогу треба їхати в Торецьк або Бахмут, а це неблизько. Крім того, в селі немає аптеки, останню закрили ще за радянських часів. Тож без допомоги парамедиків тут було б зовсім важко, кажуть люди.

Більшість пацієнтів лікарень  та фельдшерських пунктів «cірої зони» на Донасі - пенсіонери, а також мами з маленькими дітьми (у кадрі - коридори Світлодарської лікарні) screenshot з відео Громадське

Читайте материал на русском: Спецпроект «Серая зона». «Нескорая медицинская помощь» на линии фронта

Підписуйтесь на наш канал в Telegram