Спецпроект «Сіра Зона»: Почати бізнес поряд з фронтом

Історія перша. Біопаливо в селі під Краматорськом

У селі Андріївка неподалік Краматорська на Донеччині відкрили цех з виробництва біопалива. На ремонт ангару та купівлю обладнання підприємці виграли грант Програми розвитку ООН. Паливом власного виробництва планують опалювати школу, дитячий садок та інші соціальні об’єкти новоствореної територіальної громади з трьох сіл. Решта готової продукції піде на продаж, а потенційні покупці вже є, тож в Андріївці впевнені, що справа дасть прибуток.

Нам дозволили під’єднатися до електромережі тільки на відкриття. Ми відпрацювали дві зміни і змушені були зупинити обладнання

Краматорчанин Олександр Жарков – головний технолог виробництва. Він навчає місцевих жителів працювати на обладнанні. Адже поява підприємства дає робочі місця, а отже — надію селу, в якому проживає близько 1000 людей, проте ніякої іншої роботи – немає.

«Я навчав операторів, які будуть стежити за обладнанням і відповідати за блок керування, — розповідає Олександр. – На одній лінії у нас цілодобово працюють три зміни, це 15 людей».

Мешканці Андріївки, які навчилися працювати з обладнанням цеху

Підприємство вже закупило обладнання для другої лінії, що дозволить працевлаштувати ще стільки ж. Також будуть наймати водіїв та персонал з обслуговування, з’являться й інші вакансії.

Готова продукція – пелети, для спалювання яких необхідно встановити спеціальні котли. На підприємстві стверджують: такий вид палива має вищу енергоефективність у порівнянні з дровами та вугіллям, а ціну – нижчу, ніж за газ.

«За нашими підрахунками, пелети ефективніші за вугілля і дрова в 3 – 4 рази. Тепловіддача на 18% вища», — каже Олександр.

Сировиною для біопалива може бути лузга соняха, сіно, деревна кора, вугільна стружка тощо. Все це подрібнюється до стану борошна, сушиться і стискається в гранули під пресом. Процес виробництва, так само як і готова продукція – екологічно чисті.

За нашими підрахунками, пелети ефективніші за вугілля і дрова в 3 – 4 рази. Тепловіддача на 18% вища

З урочистого відкриття цеху минуло вже півтора місяця, а виробництво стоїть. Через бюрократичну тяганину село не може отримати дозвіл на підключення підприємства до електромережі. Люди сидять без роботи, а вогким холодним приміщенням бігають миші.

«Скажу як є. Нам дозволили під’єднатися до електромережі тільки на відкриття. Ми відпрацювали дві зміни і змушені були зупинити обладнання. Досі ми чекаємо на дозвільні документи на підключення до мережі. Без них ми не можемо працювати, — бідкається технолог. – Привезли одну довідку, тепер вимагають ще якісь довідки. Обіцяли нам встановити новий трансформатор, проте його теж немає».

Керівництво цеху, а разом із ним і все село, сподіваються, що питання підключення вирішиться найближчим часом. Адже наближається зима і допоки виробництво пелетів не запуститься на повну силу, соціальну інфраструктуру громади доведеться опалювати дорогим газом, а працівники будуть лишатися без зарплати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецпроект «CІРА ЗОНА»: Безкоштовне вугілля

Історія друга. Прифронтова пекарня в Мар’їнці

На передовій люди також ризикнули почати бізнес-проект.

«Ми придбали нову піч. Сьогодні ми її вивантажуємо. Зараз ми довозимо обладнання, тому тут трохи безлад», — розповідає пастор з Донецька Сергій Косяк. В цей час військові, які базуються в Мар’їнці саме допомагають занести в будівлю піч, яка важить декілька тонн.

Військові, які базуються в Мар’їнці допомагають занести в будівлю щойно придбану піч, яка важить декілька тонн

Донецький пастор Сергій Косяк разом із своїм колегою Олегом Ткаченком на базі духовного центру відкрили соціальну пекарню, яка виробляє дешевий та якісний хліб. Гроші для старту надала релігійна «Місія Євразія» з Канади, а перші 20 тонн борошна – чехи. Згодом підприємство стало заробляти самостійно за рахунок урізноманітнення продукції.

«Частину хліба, який виробляємо, ми роздаємо безкоштовно нужденним, а решту – продаємо за соціальною ціною. У нас була мета зробити хліб доступним для людини, яка опинилася у складному становищі, в тій ситуації, в якій знаходяться жителі Мар’їнки», - Сергій пояснює, що бізнесом пекарня є лише частково, а частково – благодійною ініціативою.

Мар’їнський хлібокомбінат, через який зараз пролягає лінія фронту, був зруйнований під час обстрілів. Його працівники тепер випікають хліб у новій пекарні

Все виробництво, яке працювало у місті до війни, зупинилося. Мар’їнський хлібокомбінат, через який зараз пролягає лінія фронту, був зруйнований під час обстрілів. Його працівники тепер випікають хліб у новій пекарні.

Перевагою мар’їнського хліба є не лише помірна ціна – 6 гривень 40 копійок за буханку – а і якість продуктів, з яких його виготовляють. Так, Олег та Сергій встановили водоочисну установку, а борошно і дріжжі закупають лише вищої якості.

Хліб можна придбати не лише в Мар’їнці, але й у прифронтових містечках та селах поблизу.

«Ми завантажуємо машину хлібом і вона їде по всьому місту. Також ми заїжджаємо в Красногорівку та інші населені пункти поряд», - розповідає пастор.

Більшість людей в цій зоні не ризикують відкривати бізнес. Щось з обладнання зламалося – пульт керування, пускач на тістомісі… Найближча «велика земля», де можна придбати деталі для ремонту, — це Краматорськ або Слов’янськ

Коли ми приїхали в пекарню, там саме лагодили тістоміс, який вийшов з ладу.

«Більшість людей в цій зоні не ризикують відкривати бізнес, — пояснює Олег Ткаченко. – Наприклад, щось з обладнання зламалося – пульт керування, пускач на тістомісі… Найближча «велика земля», де можна придбати деталі для ремонту, це Краматорськ або Слов’янськ. Тому що навіть в Кураховому таких речей не купиш. З цим теж пов’язані деякі труднощі».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецпроект «CІРА ЗОНА»: Війна і Море

Підприємство працює з березня. Спочатку, поки випікали один хліб, рентабельності не було. Проте тепер, як каже Олег, виробництво «тягне весь духовний центр». Окрім хліба виробляють недорогу солодку випічку, на яку є попит.

Історія третя. Друге життя для «Ізби Читальні»

«Бар – це така річ, яка сама не наповниться. Тому часом доводить їздити по крамницях і купувати різні штуки, з яких потім готувати коктейлі, — розповідає Богдан Чабан, поки ми йдемо між полиць одного з мережевих гіпермаркетів у Маріуполі. – В цьому плані Маріуполь – складний. В інших містах все простіше – ти просто замовляєш все необхідне в одного постачальника. А в Маріуполі це доводиться збирати з усієї України».

Богдан переконаний: ситуація, в якій опинилася країна, окрім того, що є кризовою та важкою, відкриває багато можливостей для поступу

Богдан – молодий підприємець з Донецька, власник колись популярної серед донецької молоді кав’ярні «Ізба Читальня». Коли Донецьк перейшов під контроль самопроголошеної «ДНР», хлопець закрив заклад і пішов добровольцем на війну. Коли ж повернувся – оселився в Маріуполі, де вирішив відродити бар.

Гроші для старту Богдан отримав також від Програми розвитку ООН – 222 тис. гривень. Доклавши деякі власні накопичення, вдалося орендувати та обладнати приміщення.

В інших містах все простіше – ти просто замовляєш все необхідне в одного постачальника. А в Маріуполі це доводиться збирати з усієї України

«На стіні наше гасло – «Youth has no age» (молодість не має віку – ред.). Дуже багато грошей вдалося зекономити, тому що ми робили це все самотужки – на ремонті, на меблях. Меблі на OLX  купили, барну стійку самі зробили. Полиці, барні стільці – всі ці речі робилися вручну, тому ці 200 тис. пішли на якісь дорогі одиниці обладнання», — каже Богдан.

Бар уже приносить деякий прибуток. Невдовзі команда закладу відкриває нову кав’ярню, де будуть продавати каву з собою. Приміщення вже є, залишилось його відремонтувати.

Дуже багато грошей вдалося зекономити, тому що ми робили це все самотужки – на ремонті, на меблях

У Богдана залишилося багато фотографій з останнього вечора «Ізби» в Донецьку. У кварталі, де він розташовувався, тепер міністерство оборони так званої «ДНР». Люди, з якими Богдан працював у Донецьку, тепер роз’їхалися по всій Україні.

«Коли в двадцять років ти береш зброю та йдеш воювати – це вже досить важко. Але я не міг вчинити інакше за тих обставин. Я просто не міг собі цього дозволити, — пояснює хлопець, чому не просто поїхав в інше місто, а пішов воювати, згадуючи літо 2014 року. – Ми всі вірили, що два-три місяці, і ми це все припинимо. Тоді був такий темп, такий натиск, така сила цього руху, що ми думали завершити АТО до зими. Але цього не сталося».

Богдан переконаний: ситуація, в якій опинилася країна, окрім того, що є кризовою та важкою, відкриває багато можливостей для поступу. Для нього зараз дуже важливо зробити щось корисне для свого регіону.

«Ти виходиш за межі свої зони комфорту і починаєш мислити глобальніше. Я зрозумів, що можу робити ще щось в контексті бізнесу, культури… І це теж важлива історія, яку має хтось робити».

Читайте материал на русском: Спецпроект «Серая зона». Экстремальный бизнес.

«Сіра Зона» — репортажний спецпроект Hromadske.ua про те, як війна змінила життя людей на Донбасі по обидва боки лінії фронту.