Дезінфекція парт у початковій школі у Львові, 17 березня 2020 року. Усі заклади освіти в Україні вийшли з 12 березня на карантин через загрозу поширення коронавірусу
Фото:

Тис Микола/УНІАН

Усі заклади освіти в Україні вийшли з 12 березня на карантин через загрозу поширення коронавірусу. Попередньо ― на три тижні, до 3 квітня. Це і дитячі садки, і школи, й університети та коледжі, обмеження торкнулося і державних, і приватних закладів. 

hromadske розповідає, як освіта намагається перейти в онлайн.

Школа: місто і село

Людмила Юрченко ― вчителька біології в черкаській гімназії. Місяць тому школа тільки-но вийшла з тритижневого карантину, що оголосили через поширення грипу та ГРВІ. Та вже 12 березня навчання знову припинилося. Школи закрили поки що на три тижні, але ніхто не знає, коли карантин закінчиться насправді.

Востаннє довготривала перерва в гімназії була в 2008 році ― тоді за партами було порожньо півтора місяця. Тож, каже Людмила, напрацювань для постійної дистанційної роботи у вчителів переважно немає.

Тим не менше, інструменти для такої роботи вчителька знає і використовує: 

«У Черкасах другий рік працює експериментальна програма OSHKOLAце електронний журнал, де і батьки, й учні можуть відслідковувати оцінки та домашні завдання».

У спільнотах вчителів на фейсбуці вже викладають підбірки онлайн-сервісів для навчання. Більшість учителів гімназії вже три роки працюють із платформою Google Classroom, де можна проводити тестування, контролювати виконання домашніх завдань і давати корисні відео та презентації. 

Людмила власних відео не знімає, натомість має на кожну тему презентацію. А біологічні експерименти вже є відзняті її колегами.

У Черкасах за прикладом Києва планують запустити спеціальні телеуроки для школярів і школярок випускних класів ― цьогоріч вони повинні складати ЗНО, яке наразі не скасовують. Та поки що це тільки на рівні обговорення.

За словами Людмили, головні проблеми: не всі вміють знімати та монтувати, або не мають техніки для цього, також складно пояснити деякі теми дистанційно. Наприклад, вчителі математики поки що не знають, як працювати з класами над розв’язанням складних математичних задач.

Незважаючи на досвід дистанційного навчання, Людмилі тривожно: «Ніхто не знає, як організовувати таке довготривале онлайн-навчання ― ми розуміємо, що це може не закінчитися через три тижні».

Вчителька стверджує, що школярі й школярки ставляться до онлайн-навчання безвідповідально: «Якби вчителі були морально й технічно готові до такої ситуації, ми могли б навчити батьків і дітей відповідально ставитися до онлайн-навчання. Натомість його часто не сприймають серйозно. Добре, якщо дитина відповідальна і старанна, але що робитимуть інші? А уявіть, що батьки відвезли дитину на час карантину в село до бабусі?»

Колега Людмили, Ірина Валентинівна, працює в сільській школі в Черкаській області. Вона вже пенсійного віку, але викладає історію та є класною керівницею. У перші дні карантину керівництво школи просило вчителів приходити і відмічатися, але тепер систему змінили. Вчителі, старші за 60 років, залишаються вдома, а решта приходять на щоденні чергування ― 1-2 з усього колективу.

Ірина Валентинівна каже, що ще під час минулого карантину почала використовувати Telegram для зв’язку зі своїм класом. Тож і тепер спілкується там з учнями та ученицями. Щодня вони пишуть їй про самопочуття, а вона звітує перед директором школи. Для навчання використовують курси та тести платформи Prometheus.

«У всіх моїх учнів є телефони, не кнопкові, ― каже Ірина Валентинівна, ― тому в нас проблем не виникло. Але ж є бідніші родини, є села, де поганий телефонний зв’язок, а якщо вулиця «в ямі», то люди повинні йти на якісь пагорби, щоб мати хоч якийсь інтернет. Насправді, у селах це завжди проблема».

Вона додає: найскладніше вчителям молодших класів. Її колега що два дні телефонує всім батькам з класу і пояснює, що і як повинна вчити й читати дитина. Та все ж Ірина Валентинівна вважає, що ці учні встигнуть надолужити втрачене, а от чи зможуть старшокласники ― не певна.

Дистанційні школи в Україні: поради для батьків

Окрім шкіл зі звичною для нас формою відвідування, в Україні існують і школи дистанційної освіти. Анна Рощина ― директорка однієї з них. Вона каже, що загалом дистанційна освіта в Україні тільки зароджується, адже в ній ніколи не було потреби. Деякі вчителі використовували окремі інструменти, але назагал ці практики не застосовували.

Дистанційна освіта буває синхронною й асинхронною. У першому випадку вчитель чи вчителька ніби створює віртуальний клас, де в режимі реального часу працює зі всіма учнями й ученицями. 

Оскільки це може бути дорого і технічно складно, більшість використовує асинхронний підхід ― завдання й матеріали надсилають на пошту чи в месенджері, а діти самі вирішують, як і скільки часу над ними працювати. Анна вважає, що такий підхід менш дієвий, адже клас часто потребує контролю та організації зі сторони.

Дистанційна Школа 977 існує вже чотири роки. За цей час Анна зрозуміла, що найбільша проблема ― не зняти відео чи зробити презентацію. Найскладніше ― переконати дитину вчитися в такому форматі.

«Для дистанційної освіти найважливіше це мотивація, контроль і організація процесу. Більшість колег зіштовхнеться з тим, що учні не хочуть нічого робити онлайн. Цей час може бути втраченим для навчання», ― вважає Анна.

Щоб дитина не випала з навчального процесу, Анна радить батькам:

  1. передусім зрозуміти, що вміння дистанційно отримувати знання ― корисна навчика для майбутнього дітей, які пізніше зможуть продовжувати займатися самоосвітою або ж віддалено працювати на міжнародні компанії;
  2. пояснити це дітям ― можна домовитися з ними, ніби на цей час вони працюють так, як працюватимуть у майбутньому, і це стане для них корисним тренуванням;
  3. скласти розклад, адже під час асинхронної дистанційної освіти діти отримуватимуть масив інформації та завдань, які складно систематизувати. У цьому випадку допоможе планування ― наприклад, сьогодні син чи донька годину вивчатимуть математику, а після перерви ― англійську мову. Необов’язково сідати за книжку о 9 ранку ― нехай діти працюють так, як їм зручно.

«Насправді, програму всієї української школи можна пройти за 7 років, вона дуже розтягнута. Тому не варто турбуватися, що під час карантину дитині забракне часу ― його вдосталь, просто треба правильно все розпланувати», ― пояснює Анна.

Міністерство і громадські організації: як це працює разом

Володимир Бахрушин, фахівець із освітньої політики та радник міністра освіти й науки, каже, що дистанційне навчання почали впроваджувати в Україні ще двадцять років тому. Є Положення про дистанційне навчання, але з часу його ухвалення у 2013 році система значно змінилася. Документ створювали для регуляції дистанційної освіти як індивідуального підходу, а не форми навчання в усіх закладах.

«У Положенні існує норма про те, що школи повинні зібрати педагогічну раду для ухвалення дистанційного формату роботу, деякі питання треба погоджувати з батьками, ― наводить Володимир приклад недопрацювань. ― У наших умовах це неможливо і небезпечно робити. Але оскільки ситуація позапланова, думаю, ці норми можна обходити через накази МОН».

Також Володимир зазначає, що деякі пункти прописували як компроміс між школами й університетами, тож у результаті запропоновані методи в Положенні не підходять нікому. Крім того, під час розробки Положення не врахували існування платформ альтернативної освіти ― наприклад, EdEra чи Prometheus. Тим паче, як стверджує Володимир, ніхто не думав, що доведеться використовувати дистанційне навчання в екстремальних ситуаціях.

І в школах, і в університетах виникають труднощі з переходом на дистанційну освіту. Володимир зазначає, що не всі університети мають платформу для дистанційної освіти Moodle, а в школах онлайн-освіта була здебільшого нечастою ініціативою окремих вчителів і вчительок. Але труднощів із ЗНО, заспокоює експерт, не виникне ― всі будуть в однакових умовах. Можливо, для деяких предметів змінять пороговий бал, але поки що це на етапі обговорення у Міністерстві.

Наразі ж Володимир радить користуватися курсами від EdEra чи Prometheus. При цьому МОН транслюватиме телеуроки на каналі «Рада» та власному YouTube-каналі ― пріоритетними будуть предмети, з яких складатимуть ЗНО: біологія, українська мова та література, історія України.

Курси, які використовує МОН, створила платформа Prometheus спеціально для підготовки до ЗНО ще до впровадження карантину.

Іван Примаченко, співзасновник Prometheus, каже, що дистанційна освіта може бути такою ж якісною, як і класична ― все залежить від матеріалів. Натомість зараз українські вчителі та вчительки опинилися в ситуації, коли вимушені вже зараз, без досвіду і підготовки, впроваджувати нову для себе методику. Тому команда погодилася на пропозицію МОН надати власні курси для телеканалу «Рада».

«Ми сподіваємося, карантин швидко закінчиться, але поки немає вакцини проти коронавірусу, він може повертатися. Можливо, у наступні два роки ситуація з тривалими карантинами повториться, і треба бути готовими навчатися за такою схемою», ― вважає Іван.

Від моменту оголошення карантину в Україні кількість реєстрацій на курси Prometheus зросла на 30%, на курси підготовки до ЗНО ― ще більше. Це нетипова ситуація для карантину ― зазвичай учні сприймають його як додаткові канікули.

15% зареєстрованих на Prometheus завершують навчання. При цьому середній світовий показник ― 7%.

«Ми включаємо до курсу багато інтерактивних завдань, робимо короткі відео зі зрозумілими поясненнями. Але фінальна відповідальність за мотивацію ― на слухачах. Навчання ― це складно, це не може бути завжди розвагою, але вчитися потрібно. Так само і дорослим ― через пандемію коронавірусу економічна ситуація у світі погіршується, і це привід повчитися чомусь новому», ― зазначає Іван. 

На Prometheus також є курс про те, як створювати масові онлайн-курси.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.
Діти в захисних масках катаються на скейті в Києві, 18 березня 2020 року. Усі заклади освіти в Україні вийшли з 12 березня на карантин через загрозу поширення коронавірусу
Фото:

Ратинський В'ячеслав/УНІАН

Університети: теорія і злагодженість 

Аліна Рудченко викладає на кафедрі журналістики Донецького національного університету ім. Василя Стуса. Цей університет переміщений з непідконтрольного Україні Донецька, і певний час у 2014 році навчання було тільки дистанційним. Щоб працювати в подібних умовах, ДонНУ використовує платформу Moodle.

На кафедрі використовують Google Classroom, під час звичного навчального процесу студенти вивчають цифрові технології дистанційно. Викладачі розробили новий поденний план, звітуються перед адміністрацією, а наприкінці карантину всі повинні провести модульні контрольні роботи. 

Аліна вважає, що головна проблема навчання на карантині ― несерйозне ставлення до онлайн-навчання і невміння використовувати інструменти. Та карантин не означає, що зміниться система оцінювання або ж кількість завдань. Хоча останні можна дещо підкоригувати.

«Для студентів кафедри журналістики ми готуємо завдання ― вони роблять інфографіки про поширення коронавірусу, аналізують фейки про хворобу в Україні, складають списки офіційних джерел і ньюзмейкерів», ― розповідає Аліна про те, як намагається використати ситуацію.

Вікторія Кравченко викладає анатомію людини в Інституті біології та медицини КНУ ім. Тараса Шевченка. Частина її дисципліни ― теоретична, частина ― практичні роботи.

Три роки тому корпус інституту біології закривали через проблеми з опаленням. Тому досвід дистанційної роботи викладачка має ще з того часу. 

«Ще до карантину ми зі студентами створили групи в Telegram. Туди я надсилала завдання і посилання на цікаві матеріали», ― розповідає Вікторія.

Місяць тому вона почала використовувати бот-голосування для тестів. Тепер це основна форма оцінювання: викладачка надсилає групі матеріали для підготовки, призначає час тестування і встановлює обмежений час на відповідь. Також для віддаленого навчання Вікторія використовує Google Classroom. Студенти мають власні сторінки, куди додають виконані завдання ― наприклад, копії анатомічних малюнків.

«Лекції та семінари провести нескладно, більша проблема ― практичні заняття», ― розповідає Вікторія. Щоб якось зарадити ситуації, надсилає студентам відеозаписи біологічних експериментів: наприклад, дослідження поведінки щурів ― саме цю тему мусили б вивчати студенти. Але дистанційно навчитися робити шви або ж препарувати тварин неможливо.

Вікторія сподівається: якщо карантин дійсно триватиме три тижні, вона просто змінить плани занять, і всі практичні роботи студенти та студентки зроблять після повернення до університету. Якщо ж дистанційне навчання затягнеться, доведеться шукати інший вихід. Ніяких директив від керівництва університету не було ― викладачі діють на власний розсуд. Тож централізовану систему Moodle в університеті, де навчається 25 тисяч студентів і студенток, для дистанційного навчання не використовують.

Натомість в Українському католицькому університеті у Львові на дистанційне навчання перейшли без проблем ― власна система CMS працює вже четвертий рік. Усі студенти та студентки мають власні сторінки в системі, де працюють із навчальними курсами ― раніше це були лише певні дисципліни, натомість зараз туди перемістився весь навчальний процес.

Аліна Синицька, яка керує Центром навчальних та інноваційних технологій УКУ, розповідає, що до CMS під’єднана кожна навчальна програма. У Центрі є напрямки роботи зі студентами та студентками, з постійним викладацьким складом і запрошеними лекторами та лекторками. «Наша стратегія: головна точка доступу до навчання ― CMS», ― пояснює Аліна.

Підготовка до карантину в УКУ почалася ще до його запровадження. Першим кроком було поінформувати студентів і студенток про те, як убезпечити себе. В університеті створили робочу групу, що формує віддалений навчальний процес, і провели позапланові тренінги для викладачів і викладачок. 

Центр продовжує консультації викладачів щодо віддаленого навчання і радить шукати зручні інструменти та платформи у власному блозі.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: