Стародавні «військові осли», ймовірно, були першими гібридними тваринами, виведеними людьми — дослідження

Про це свідчать результати нового дослідження, опублікованого в журналі ScienceAdvances.

За допомогою аналізу древньої ДНК з кісток тварин, знайдених на півночі Сирії, учені змогли відповісти на давнє запитання, які тварини були так званими кунгами — так у стародавніх джерелах описували тих, хто тягне військові повозки.

«Зі скелетів ми знали, що це непарнокопитні тварини, але вони не відповідали розмірам звичайних і сирійських диких ослів. Отже, вони чимось відрізнялися, але не було зрозуміло, чим саме», — сказала співавторка дослідження Єва-Марія Гейгл.

Нове дослідження показує, що кунгами були сильні та швидкі гібриди самки домашнього віслюка і самця сирійського дикого осла геміона — виду непарнокопитних, що мешкає в цьому регіоні.

У стародавніх записах згадують кунгів як дуже цінних і дорогих тварин, зокрема через досить складний процес їхнього розведення. Оскільки кожна кунга була безплідною, доводилося спарювати одомашнену самку віслюка з диким ослом, якого ще потрібно було зловити. Це було важким завданням, тому що дикі осли могли бігати навіть швидше, ніж кунги, і їх неможливо було приручити.

«Як нам відомо, це були перші гібриди, і їм [месопотамцям] доводилося робити це [спарювати різні види ослів] щоразу для народження кожної кунги. Тож це пояснює, чому вони були такими цінними», — каже Гейгл.

Що ще відомо про кунгів?

Кунгів згадують у кількох стародавніх текстах клинописом на глиняних табличках із Месопотамії. Вони тягнуть чотириколісні військові повозки на знаменитій шумерській мозаїці, створеній приблизно 4500 років тому, яка зараз перебуває в Британському музеї в Лондоні.

Археологи підозрювали, що кунги — це якийсь гібридний осел, але вони не знали, з ким його схрещували. Деякі експерти вважали, що сирійські дикі осли занадто малі (менші за звичайних віслюків), щоб їх спарювати для виведення кунгів.

Цей вид уже вимер. Останній сирійський дикий осел — не більше ніж метр заввишки — помер у 1927 році в найстарішому зоопарку світу — Шенбрунні у Відні, столиці Австрії. Його останки нині зберігають у міському музеї природознавства.