«Страх шириться за “Талібаном”, куди б він не прийшов». Історії мешканців Кабула про перші дні життя за нового режиму

15 серпня життя в Афганістані змінилося: уся країна остаточно опинилася під владою угруповання «Талібан», яке згодом проголосило створення «Ісламського Емірату Афганістан». Хоча таліби й пообіцяли не відновлювати сувору систему шаріату за середньовічним зразком, як було під час їхнього попереднього правління понад 20 років тому, місцеві цьому не дуже довіряють. Кажуть: до того, як легітимність влади «Талібану» визнає світ, ті мусять «тримати обличчя».

Мешканці Кабула, який таліби зайняли 15 серпня, охоче відгукуються на прохання розповісти, що зараз відбувається в місті. Проте головна умова — оповідь можна публікувати лише анонімно. Ми поговорили з двома кабульцями — очільницею громадської організації, яка відстоює права жінок в Афганістані (принаймні намагалася це робити до приходу «Талібану») та співробітником однієї з міжнародних миротворчих організацій. Це історії про те, як змінилися будні афганців останнім часом, і про очікування, яким буде життя країни далі.

Правозахисниця, виконавча директорка громадської організації, яка відстоює права жінок

Моє життя змінилося тієї ж миті, коли таліби увійшли до Кабула — так само, як життя тисяч інших жінок, які мали власні мрії й не звикли просто сидіти вдома. Останніми днями я залишаю помешкання лише у довгому вбранні.

За день до того, як Кабул зайняли таліби, я ще встигла піти на пляж і скупатися — а тепер мені цього ніхто не дозволить. Навіть не певна, чи можу я зараз працювати — як викладачка і як виконавча директорка своєї організації. Мені треба відмовитися від багатьох справ, якими я спокійно займалася роками.

У неділю, коли «Талібан» увійшов до Кабула, його представники поводилися з людьми доволі непогано — намагалися продемонструвати нове обличчя «помірного Талібану». Вони нікого не били, не ображали, не стріляли в людей. Але тепер поступово стають таким «Талібаном», яким вони були раніше: знову стріляють по людях, ми це бачили зокрема на летовищі Кабула. Сьогодні я дізналася, що одного хлопця навіть побили просто за те, що він був у джинсах.

Але картина дійсності у сприйнятті афганців загалом дуже змішана зараз. Хтось каже, що в Кабулі навіть стало трохи безпечніше: мовляв, раніше таліби влаштовували вибухи, а тепер вони все одно вже тут — і нічого боятися, пересуваючись містом. Однак старші, більш освічені люди запевняють: ні, це усе ж той самий «Талібан», яким він був 25 років тому. Лише чекає на вдалий момент, аби показати себе.

Нинішній «Талібан» точно не став технологічнішим, але, звісно, його представники вже використовують соцмережі, мають там свої осередки, контролюють їх. Нещодавно таліби прийшли до одного з місцевих ЗМІ й сказали: «Усе окей, продовжуйте займатися тим, чим і займалися, єдине — жодних особистісних оцінок, жодної критики на адресу ватажків угруповання».

Я дуже активно дописувала в соцмережах, особливо у твіттері. А тепер відчуваю, що не можу там висловити геть усе, що думаю, я мушу цензурувати свою ж мову, змінювати свої формулювання, щоб не «образити» нікого. Інакше хтозна, чи буду я завтра живою.

Я поки що бачу два ймовірних сценарії розгортання подій. Перший буде можливим, якщо «Талібан» справді змінився, у чому я, відверто кажучи, дуже сумніваюся — надто хистка надія на це. На пресконференції ватажки «Талібану» пообіцяли дотримуватися прав жінок відповідно до законів шаріату. За такого сценарію жінки начебто матимуть певні права, принаймні зможуть залишати домівки. Та все ж буде багато обмежень стосовно одягу, висловлювань і сфери спілкування. Під питанням — можливість здобування освіти дівчатами.

У будь-якому разі вимагатиметься дотримання законів шаріату — і ніхто достеменно не розуміє, що «Талібан» має на увазі під цим поняттям. Закони шаріату повинні мати дуже чітке уточнення з боку догматів — представників усіх етнічних та релігійних груп, які фіксуватимуть, що нові правила справді базуються на трактуванні ісламу, а не просто талібами на їхню ж користь.

Другий сценарій розгортатиметься, щойно уряд «Талібану» набуде легітимності. Коли вони будуть певні, що мають необхідну владу, закріпляться в Кабулі й покажуть своє справжнє обличчя. Насильство зростатиме тоді поступово, день за днем, це просто неминуче. Ще донедавна ресторани були відчинені, люди ходили вулицями, а вже сьогодні я чула стрілянину надворі. Але таке втілення «Талібану» однозначно наштовхнеться на опір людей, може бути справжня громадянська війна.

За влади «Талібану» жінки, найімовірніше, не матимуть права залишати свої домівки. Однак у деяких провінціях, наприклад Гераті, жінки нарівні з чоловіками брали до рук зброю, щоби протистояти «Талібану». Що буде у разі повстання в усьому Афганістані? За другим сценарієм це можливо, проте насильство буде безсумнівно. Це незмінна природа «Талібану», їхня ідеологія. Коли я говорю про зростання насильства, маю на увазі не лише жінок, а й етнічні та інші меншини.

Найголовніше, чого прагне зараз «Талібан» — це визнання. Вони поводяться більш-менш спокійно, бо хочуть, аби вся міжнародна спільнота визнала їх. Вони прагнуть легітимності та довіри афганців. Перш ніж надати їм це визнання, країни мають узяти з «Талібану» слово, змусити їх забезпечувати права жінок. Інакше уряд талібів точно ніхто не визнає. Це найкраще, що міжнародна спільнота може зробити зараз для мешканців Афганістану.

Очевидно, що все, чого домагався «Талібан» останніми десятиліттями, суперечить правам жінок. Вони забороняють дівчатам ходити до школи, не дозволяють жінкам працювати — але цього й близько немає в Корані. Навпаки, там стверджується, що жінка має право на освіту.

У мене є намір тікати звідси. Який би сценарій не розігрався, мої права в Афганістані точно будуть порушувати, і на поліпшення я надто не сподіваюся. Мушу тікати. Я вже подала документи на візу до кількох країн за сприяння іноземних організацій, з якими співпрацюю, і чекаю на підтвердження.

Ви бачили, що зараз відбувається в аеропорту Кабула — а загалом це єдиний спосіб залишити країну. Таліби зараз стріляють не лише в афганців, а й у представників міжнародних організацій та військових, які там опинилися: нікого не випускають із країни. А день за днем стає лише важче.

Співробітник однієї з міжнародних миротворчих організацій в Афганістані

Упродовж останніх двох років я співпрацював із міжнародною організацією, їздив усією країною, проте нині ситуація суттєво ускладнилась і щодня стає гіршою. Я просто зачинився вдома з харчами й водою. Ви зараз можете чути довкола мене багато голосів, зокрема дитячих (ми спілкуємося з Д. телефоном, і з його боку справді чути шум і голоси — ред.) — це діти моїх родичів, які тут знайшли тимчасовий притулок. Їхні батьки здебільшого активісти, як я, і їм загрожує небезпека. Тим паче зараз ми чуємо, що «Талібан» розшукує представників ворожих угруповань і тих, хто співпрацював з американцями. Це поки лише чутки, але найімовірніше, у них є й правда.

Сьогодні говорив із другом з Герата: він розповів, що до місцевої гімназії, як і раніше, ходять хлопці й дівчата, усе ще ніби схоже на нормальне життя. Але пізніше я почув, що таліби вбили у Гераті чотирьох людей. Поки що вони стримують себе, вдають нормальних — але тільки перед телекамерами, це все спектакль для визнання їхньої влади. Вони випробовують терпіння людей.

Нещодавно був епізод: в аеропорту без жодної вагомої причини побили 17-річного хлопця — хіба за те, що мав одяг із Zara. Він зовсім не схожий на того, хто може спричинити проблеми, хлопець просто хотів потрапити в аеропорт, здається. Але на нього накинулись, повалили на землю, надягли наручники й «зарядили» просто в обличчя — мовляв, ти просто мені не подобаєшся.

Багато людей, особливо представники етнічних меншин, потерпатимуть тепер так само, як це вже було за талібів раніше. Сумно й те, що міжнародна спільнота нічого не може вдіяти. Звісно, ми вдячні друзям із-за кордону, які забезпечують нас найнеобхіднішим, присилають літаки, проводять у своїх країнах демонстрації на нашу підтримку, проте здебільшого усе це не працює.

Таліби прийшли з «унікальною» версією ісламу, яка передбачає насильство й наділяє правами окремі групи населення, а деякі — винятково приниженням. Страх шириться слідом за «Талібаном», куди б він не прийшов. 15 серпня я йшов вулицею у джинсовій куртці й шортах, аж раптом подумав: якщо просто зараз їх (талібів — ред.) зустріну — що вони зі мною зроблять? Знаєте, я відчув, як в одну мить змінилися люди довкола, навіть мої друзі й сам я. Люди, які жили власними нормальними життями, прагнули зробити щось хороше для свого міста й країни, наче перетворилися на запрограмованих роботів.

Звісно, є частина людей, для яких варіант примирення з режимом просто немислимий. Є ті, хто за будь-яку ціну протистоятиме, виходитиме на вулиці — цей рух опору вже формується, люди протестують у Кабулі, Джелалабаді та інших містах. Але роблять вони це на свій страх і ризик, адже добре знають, що за це їх можуть замучити, побити до смерті, вбити. Кожен вирішує сам, чи готовий іти на такі жертви. Наші батьки добре пам’ятають, як жилося за талібів раніше, і в будь-якому разі люди не хочуть звикати до цього знову.

Я не знаю, як буде далі, але поки що загалом помічаю, як в афганцях помалу прокидається громадянська свідомість. Ми не хочемо жити так постійно. Наше покоління вже не звинувачує інших — скажімо, у страшенному безробітті. Ми — частина всього, що відбувається, і це зокрема й наша відповідальність. І на тлі цього наш президент у найбільш небезпечний момент, переполохавшись за свої гроші й дорогі автівки, тікає з країни, кидає нас напризволяще. Людям, які його підтримували, тепер просто соромно за його вчинок.

У мене були можливості виїхати з Афганістану, але кілька з них я вже втратив. Перший виліт я пропустив, тому що проспав, а коли зареєструвався на інший рейс (евакуаційний — ред.) завдяки друзям із-за кордону, то передумав — вирішив, що не можу покинути свою родину, яка потребує моєї допомоги. Тож найближчим часом я точно залишатимусь у Кабулі — доки знатиму, що можу допомогти великій кількості людей.