«Тепер я впевнений, що ця країна мене не кине» — студенти Євромайдану, які рятувалися від «Беркуту» 30 листопада

Вечір 29 листопада 2013 року. 17-річний студент київського коледжу Роман Ратушний дрімав біля однієї з бочок, студентка філологічного факультету університету Шевченка Ліза Жарікова та студент-історик університету Грінченка Віталій Кузьменко грілися недалеко від стели, але у різних місцях — усі троє вони прийшли на Євромайдан, аби підтримати курс на євроінтеграцію. Уже о четвертій ранку усі троє постраждали від побиття працівниками спецпідрозділу «Беркут». Лізу врятувала книжка «Таборовий зошит» Василя Стуса, яка лежала у наплічнику та захистила від ударів кийка, Рома також встиг врятуватися, пропустивши кілька ударів втікаючи, Віталію повезло менше — закрита черепно-мозкова травма, зламана рука, ніч в автозаку.

За п'ять років їхні життя змінилися, вони більше не навчаються, а працюють. Ліза пише вірші та власну музику, Віталій повернувся з передової на сході України, став ветераном, займається проектами щодо соціалізації військових, а Рома — політичний аналітик. П'ять років потому ми запитуємо їх про, нібито, банальні речі: що змінилося за цей час в їхніх життях, чи відчувають зміни і головне — чи не розчаровані вони.

Що розповіли Громадському ті самі студенти, які одні з перших вийшли на Євромайдан у листопаді 2013 — у нашому відео.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Місцями Революції Гідності: 5 років тому й нині — фотопроект Громадського до річниці Майдану