Чи змінюють Європу біженці, а війни на Близькому сході - увесь світ, що події в Сирії, Ірані чи Туреччині несуть для Україна (а впливи у сучасному світі часто неочікувано прямі і швидкі), чи змінилася Франція та Європа після терактів у Парижі, що досягає і не досягає Росія на «пострадянському» просторі, що таке угруповання «Ісламська держава» і що з ним буде, і нарешті - що буде з вільною торгівлею з ЄС та з візами. Команда Громадське.світ підбила підсумки 2015-го.

Що очікувати, на що сподіватися, чого остерігатися у 2016?  Експерт-міжнародник і ведучий Громадське.Світ Володимир Єрмоленко  виокремив 10 речей, за якими варто стежити.

    1.    Росія: буря на поверхні, гниття в глибині. – Російська тактика останніх років – створювати проблеми для більших гравців (передусім США та ЄС), щоб вони з нею говорили. Так було з Україною, так сталося із Сирією, так може бути в інших регіонах. Наприклад, на Кавказі або Центральній Азії, де містяться потенційно важливі для Заходу енергоресурси.
В Україні Росія свого не досягла: на неї поклали всю провину за Крим і Донбас (і це головна відмінність з її агресією в Грузії 2008 року), і наклали санкції. Їхній вплив є передусім фінансовим, і він ще дасть себе відчути.

У Сирії у 2015-му Росія також свого не досягла: «обміняти» Україну на Сирію не вдалося, санкції поки що чітко прив'язані до «Мінських угод», а тому їх подовжили до кінця липня 2016-го. Однак Росія продовжує мати серйозну ставку в сирійській драмі (див. нижче), передусім щодо долі президента Сирії Башара Асада. Тому її «гра» тільки починається. Оскільки ж Кремль поки що своїх цілей не досяг, від нього можна очікувати нової ескалації.
Деякі сили у світі покладають на Кремль сподівання на побудову «багатополярного» світового порядку, де гегемонію США буде подолано. Але нести на собі вантаж надії «багатополярників» – значить грати на багатьох фронтах одночасно. І це для Росії може виявитися непідйомним завданням. Тому Кремль ще більше втрачатиме позиції – а відтак ставатиме ще більше непрогнозованим.

    2.    Сирія: рух до іншої влади. – Є дві  речі, які західний світ зрозумів щодо  конфліктів у Сирії та Іраку: 1) авіаударами «Ісламську державу» не перемогти, 2) ані США, ані країни ЄС, ані Росія, ані навіть сусідні мусульманські країни не готові до наземної операції. Водночас нещодавні успіхи іракської армії та курдів проти «Ісламської держави» (взяли місто Рамаді, взяли місто Синджар, можуть взяти Мосул) свідчать: якщо мати потужні місцеві сили і достатньо їх підтримувати ззовні, «Ісламську державу» можна перемогти.

Між Іраком та Сирією є  відмінність. Іракську владу визнають у світі, натомість сирійська влада Башара Асада втратила підтримку більшості країн (виняток – Росія та Іран). Західні країни спиратися на Асада в боротьбі з ІДІЛ не будуть, а тому їм потрібен новий легітимний сирійський уряд. Отже, вони прагнуть забезпечити поступову передачу влади від Асада до когось іншого. Через вибори, наприклад. І велике питання сьогодні – наскільки міцною є російська та іранська підтримка режиму в Дамаску. Цілком можливо, підтримка Асада для Кремля – всього лише ставка, висока ставка у грі з західним світом, і якщо Москва Асада «здаватиме», то, мабуть, за високу ціну. Ключове питання для нас – за яку саме ціну. І чи є в цій ціні Україна.

    3.    США: новий президент. – У США наприкінці 2016-го буде новий президент, а це означає, що країна житиме виборами майже увесь рік. І навряд чи надто озиратиметься навколо. Обама став президентом у 2009-му, обіцяючи закінчити війну в Іраку та Афганістані. Тому коли поставало питання про те, чи входити повноцінно американським військам у Лівію у 2011-му, в Сирію у 2013-му, і чи допомагати Україні зброєю у 2014 та 2015-му, відповідь була негативною. Він вирішив бути президентом, що віддає перевагу переговорам і домовленостям, а не зброї. Підозра в застосуванні хімічної зброї Асадом у 2013 році (яке Обама перед тим називав «червоною лінією», після якої буде військове втручання) ситуацію не змінила. Імідж людини, що вміє домовитися, «дипломата» Обама триматиме до кінця. Тому Україна так і не дочекалася «зеленого світла» для постачання зброї від США: проти був саме Білий дім, попри підтримку і республіканців, і демократів.

Головна інтрига виборів 2016-го полягає в тому, чи знайдуть республіканці адекватну відповідь Гіларі Клінтон. Саме вона, радше за все, буде кандидаткою від демократів. Найпопулярніший і найодіозніший з республіканців, правий популіст Дональд Трамп може бути хорошим суперником для Гіларі: багато хто голосуватиме проти нього.  Однак існують чималі шанси, що переможець американських виборів, ким би він не був, волітиме загравати з домашньою публікою і принаймні на словах демонструватиме  більшу готовність до силових дій за кордоном. 

    4.    Складнощі для ресурсних економік. – Падіння цін на нафту стало одним із найбільш яскравих економічних феноменів 2015 року. За півтора роки (з червня 2014-го) ціни впали втричі: зі 114 до 37 доларів за барель. Є підстави думати, що планета входить у новий 10-14-літній цикл низьких цін на нафту. А це погана новина для ресурсних економік, зокрема для Росії.
Натомість розвинені економіки, чия динаміка залежить від внутрішнього споживання, можуть отримати додаткові причини для оптимізму. Зниження цін на нафту – це зниження цін на паливо та енергоресурси, а значить здешевлення виробництва товарів з високою доданою вартістю. Кращі часи для тих, хто виробляє, а не тільки качає нафту й газ.

    5.    Уповільнення «нових та зухвалих». – Чи є сенс і досі говорити про «нових і зухвалих», тобто про країни BRICS (Бразилію, Росію, Індію, Китай та Південну Африку)? Кілька років тому саме їх вважали майбутніми економічними гігантами. – Але у Бразилії дедалі глибша рецесія (понад -3% цього року). Росія своєю агресією поставила себе під санкції, і як наслідок отримала девальвацію, відтік капіталу та падіння економіки (-3,5%). Китайський фондовий ринок у 2015-му обвалився, а зростання уповільнилося до 6,9% (нечувано низько після понад 10% кілька років тому). Південна Африка ледь вибирається з рецесії. З усіх «нових п'яти» тільки Індія демонструє більш-менш високе зростання (понад 7%) – передусім за рахунок демографії (в країні багато молоді).

Натомість «розвинені» економіки сьогодні у кращій формі, ніж раніше. А зміцнення долара та здорожчання капіталу у США (Федеральний резерв піднімає облікові ставки) може призвести до того, що інвестори знову думатимуть більше про «розвинені» країни: ризиків менше, прибутковість інвестицій зростає. Іншими словами, вони можуть більше інвестувати в США і ЄС, ніж у Бразилію, Китай чи Росію. Тому з економічної точки зору рік для Америки та Європи може бути ліпшим, ніж попередній.

    6.    Новий кліматичний порядок. – Паризька конференція щодо змін клімату наприкінці 2015-го року не стала дуже помітною у нас. Але з неї може розпочатися нова ера.
Раніше зобов'язання щодо зменшення викидів «парникових газів» брали на себе передусім заможні країни. Після Парижа такі зобов'язання беруть на себе майже всі. Зокрема, США і Китай, які довгий час були спостерігачами в питаннях екології. Раніше будувати «зелену» економіку означало програвати в світовій конкурентоздатності (бо твої конкуренти в Азії чи Америці кліматичні питання ігнорують); зараз це буде не так. Раніше інвестувати у відновлювальні енергоджерела вважалося ризикованим; зараз це буде трендом, який матиме серйозне правове підкріплення. Відновлювальні джерела поволі дешевшають; завдяки Парижу вони дешевшатимуть швидше.

От тільки падіння цін на нафту і газ може прихід «зеленої» ери трохи відтягнути. Тому у 2016 році наслідки Парижа навряд чи відчуватимуться. Але якщо ви думаєте про 2026 чи 2036, «Париж» може стати для вас головним словом. Цілком можливо, технології тоді будуть геть іншими, і зароблятимуть на зовсім інших речах. Не на нафті, газі та вугіллі, наприклад. 

    7.    Ще більше біженців. – Війни на Близькому сході та у Північній Африці навряд чи зупиняться у 2016-му. А тому світ наповниться ще більшою кількістю шукачів притулку. На поверхні уваги медіа – передусім ті, хто досяг глибин Європи: Німеччини, Франції, Угорщини чи інших.

Але є ще сотні тисяч тих, кого тримають у «hot spots» – на грецькому Лесбосі чи італійській Лампедузі, і їхні шанси дістатися багатих країн мізерні. Є ще мільйони тих, хто опинився в сусідніх із Сирією країнах: тільки у 4-мільйонному Лівані сирійських біженців – 1 мільйон, тобто стільки ж, скільки у всьому ЄС.

У Європі немає консенсусу, що робити з біженцями, а це породжуватиме різні процеси. По-перше, більшу співпрацю ЄС з сусідами, передусім Туреччиною (і тут у явному програші буде Росія). По-друге, ще більше зміцнення ультраправих партій (і тут у програші буде Україна, бо європейські ультраправі здебільшого симпатизують Кремлю). Нарешті - ще більше непорозуміння між західною Європою, яка погоджується приймати біженців, та східною Європою, яка від цього відмовляється. Сучасна Європа потребує мігрантів, бо старіє; але часто емоційно їх відштовхує, бо боїться «чужих».

    8.    Франція: чемпіонат Європи після терактів. – Атака на Стад де Франс 13 листопада могла стати ще трагічнішою, ніж атака на Батаклан. Терористи підірвали себе, не зайшовши всередину стадіону, тому жертв на стадіоні не було – а життя сотень чи навіть тисяч людей врятував Салім Турабаллі, поліцейський-мусульманин, емігрант з Мавританії, який не пропустив одного з терористів до стадіону. – Яким буде футбольний чемпіонат Європи улітку 2016-го, який пройде у Франції? З більшим контролем за безпекою, без сумніву. З більшим залученням поліції. Можливо, з більшим страхом.

    9.    Іран більше не «вісь зла». – У 2015 році досягли історичної угоди з Іраном, після 12 років санкцій та майже 40 років ізоляції. Іран виходить з-під санкцій, а значить зможе експортувати свою нафту і газ уже легально, зокрема в країни західного світу (в період санкцій він експортував здебільшого в Азію). І тут постає питання: чи домовляться країни ОПЕК про зменшення видобутку, щоб зупинити ще більше падіння цін на нафту. Якщо ні – Росія з її нафтовим бюджетом опиниться в ще більших складнощах.

Але попри вихід з-під західних санкцій Іран продовжує підтримувати режим Асада в Сирії. Зростання ж іранського впливу в регіоні бояться як Ізраїль (який з усіх сил перешкоджав угоді з Заходом), так і Саудівська Аравія – ключова сунітська країна, ворожа до шиїтського Ірану. А тому не все так просто, і зростання іранського впливу може ще більше заплутати та загострити ситуацію на Близькому Сході. 

    10.    Україна: шукаючи свого місця у світі. – Україна продовжує шукати свого місця у світі. Але відмінність із попередніми двома роками полягатиме в тому, що залишатися винятково на темах Майдану та російської агресії вже буде недостатньо. Україна є жертвою російської агресії, більшість країн світу це визнають, - але говорити тільки про це вже замало. У світ треба йти не тільки з проханням допомогти розв'язати наші проблеми - але й з концепціями того, як ми можемо допомогти світу розв'язувати його проблеми. Яким є наш внесок у боротьбу проти змін клімату? Як Україна може стати динамічним місцем для європейської економіки? Як в Україні можна заробляти гроші і робити нові технології? – Поки що у нас на ці питання відповіді немає. Але вони мають з'являтися.

/Володимир Єрмоленко

Поділитись: