Світло в темній кімнаті донорів. Що треба знати про реформу системи крові

Одна здача — три врятованих життя

Донорів в Україні дуже мало. Про це говорять і цифри — з 500 тисяч осіб, які здають кров щороку, 70% роблять це одноразово за нагальної потреби. Наприклад, здають кров близьким або рідним. І якщо в країнах, де є культура добровільної та безкоштовної здачі крові, на кожну тисячу осіб — 33 донори, то в Україні їх — втричі менше.

Ще будучи студенткою три роки тому Дарина Власенко разом із подругою вирішили змінювати ситуацію. Вони створили волонтерський проект «Zdai Blood» і почали залучати донорів до здачі крові.

Щовівторка декілька разів на місяць вони супроводжують донорів до Національного інституту раку, де можна здати кров для дітей з онкологічними захворюваннями. А кожного тижня в четвер — до Центру кардіології та кардіохірургії, де оперують дітей з вадами серця. Там щороку роблять близько п’яти тисяч операцій.

«Донори нам завжди потрібні. Ми плануємо операції та розраховуємо, що в четвер буде певна кількість донорів», — каже Громадському старша медсестра Центру кардіології та кардіохірургії Яна Шаповалова.

Волонтери «Zdai Blood» супроводжують донорів на всіх етапах здачі крові — завчасно реєструють їх, надсилають пам’ятку з правилами та рекомендаціями, зустрічають і супроводжують у лікарні, а після завершення дарують значки із зображенням одного з компонентів крові (тромбоцитів, еритроцитів або плазми). Так волонтери намагаються заохотити донорів приходити ще.

Цільовою аудиторією проекту Дарина називає молодь 18-27 років. Тому і комунікацію та просвітницьку діяльність команда веде через сторінки в соціальних мережах.

«За час нашого існування у молоді змінилося ставлення до донорства. Спершу в усіх є відчуття, що це може бути небезпечно, шкідливо для здоров’я. Але ми багато робимо для того, щоб донести, що донорство — це корисно і для організму того, хто здає кров, і для пацієнта. До того ж, одна здача може врятувати три життя», — каже вона Громадському.

Дарина розповідає, що в Україні культури донорства немає. І своїм проектом вони й намагаються її створити.

«Культура, коли донор приходить добровільно і здає кров безкоштовно, лише починає формуватися. І це відбувається завдяки інституціям і організаціям, які говорять про те, що донорство — це важливо», — підкреслює вона.

МОЗ у справі

У Міністерстві охорони здоров’я теж переконані: добровільне донорство — це важливо. Тому цього року запускають реформу системи крові, Стратегію розвитку якої Кабмін затвердив наприкінці лютого.

Загалом реформа не відрізнятиметься від того, як МОЗ вже реформувало первинну ланку медицини. Гроші так само будуть ходити за пацієнтом, і Національна служба здоров’я буде оплачувати послугу, а не утримуватиме відділення та лікарні.

«Це буде економічний стимул і в системі крові — держава конкретно оплачуватиме ту послугу, яку надали пацієнту. Лікарям потрібно буде обґрунтувати, чому для певної медичної послуги використали певні компоненти, і чи буде Нацслужба здоров’я повертати кошти за таку послугу. Це важливо тому, що в нас можуть прописувати переливання крові, коли в цьому немає нагальної потреби», — розповідає Громадському Ірина Славінська, начальниця відділу безпеки та донорства Центру громадського здоров’я МОЗ України.

Стратегія розвитку національної системи крові має бюджет — 6,5 мільярдів гривень на чотири роки. Частину коштів виділить держава, решту МОЗ сподіваються отримати від міжнародних фондів.

Наразі в Україні майже півтисячі центрів, де здають, тестують і зберігають кров.

«Між цими центрами немає координації. Ніхто не розуміє, де і скільки є крові, де її можна взяти, якої вона групи та де її перевіряти. Ця система не координується, і так бути не має», — зазначає Ольга Стефанишина, заступниця міністра охорони здоров’я.

Це підтверджує й Славінська — наприклад, в одному закладі може бути достатньо крові, і після виходу терміну придатності її утилізуватимуть. А через дорогу є інший заклад, де крові, навпаки, не вистачає. Через дискомунікацію ці заклади не можуть поєднати свої зусилля та контролювати запаси та потреби крові.

Славінська додає, що саме через відсутність координації, коли потрібно швидко зреагувати, заготовити певний компонент крові та доставити його, пацієнти вимушені шукати донорів серед друзів і родичів.

«Кров — це безпека, і кров — це система, яка має координуватися на національному рівні. Ми маємо контролювати якість крові і комунікацію», — каже Ірина Славінська.

Тому в планах МОЗ — створення трирівневої структури.

На національному, першому, рівні, відповідатимуть за фінансування, моніторитимуть ситуацію на предмет дефіциту чи надлишку крові в регіонах та контролюватимуть якість.

На регіональному — заготовлятимуть, транспортуватимуть і тестуватимуть кров та її компоненти. Самих центрів крові замість півтисячі залишать 11-12.

А завданням на рівні госпіталів буде зберігання крові та її належне використання.

Як увімкнути світло в темній кімнаті

Цього року в МОЗ також планують почати створювати національний реєстр донорів і автоматизовану єдину систему серед усіх закладів охорони здоров’я. Це означатиме, зокрема, що донори зможуть здавати кров незалежно від місця реєстрації, й інформація про попередні здачі залишатиметься в єдиній системі.

«У Сумах є такий реєстр, і він працює доволі просто. Це як увімкнути світло в темній кімнаті», — каже Ольга Стефанишина.

«Національний реєстр буде показувати не лише осіб, які вже здавали кров, але і тих, хто перебуває на обліку і не може бути донором крові», — розповідає Ірина Славінська.

З відсутністю Національного реєстру донорів зіштовхнувся Олександр, мешканець Києва. Вісім місяців тому його новонародженому синові через проблеми з легенями потрібно було перелити кров. Це зробили одразу ж у дитячій лікарні, але потім медпрацівники попросили батьків компенсувати декілька порцій крові. Чоловік раніше вже був донором, тому спробував здати її й сам.

«Я прийшов здавати кров, але мені сказали, що я не можу бути донором, тому що в мене, мовляв, СНІД або гепатит», — розповідає Громадському Олександр.

Лікарі почали направляти чоловіка в заклад, де він раніше здавав кров, щоб там перевірили його попередні довідки. Там Олександру сказали, що в нього сифіліс.

Згодом виявилося, що у медзакладі були неякісні реагенти. Того місяця, як пояснила лікарка Олександру, майже всю донорську кров забракували.

За таких умов поки важко розвивати культуру донорства крові в Україні й переконувати людей в тому, що це найлегший спосіб допомогти, та створювати базу донорів, які б здавали кров постійно, а не разово та нагально. Але МОЗ впроваджуватиме реформу поступово, і всі етапи мають бути завершені до 2022 року.