«Свої для своїх». Як працює єдиний в Україні простір для звільнених з полону військових

Прапори на плечах і перші дзвінки рідним крізь сльози — уже звичні кадри з українськими військовими, звільненими з полону. Обмін — процес непростий, адже в останню мить він може зірватися. Тож до самого кінця все тримають у таємниці. Новини про чергове звільнення полонених стають відрадою в інфопросторі та приємною несподіванкою не лише для медіа чи громадськості, а й інколи для рідних самих військових.

У кожної родини військовополонених своя історія: хтось розшукував самотужки; декому про полон близької людини повідомили командири; а є й ті, кого до останнього вважали безвісти зниклими. Загалом за час повномасштабного вторгнення з полону повернули вже 3135 українських військових.

Та звільнення з полону — це історія не про щасливий кінець, а радше про початок і нові виклики, — пояснюють зі свого досвіду ті, кого вдалося повернути. Часто це стає для військовослужбовців квестом: колишнім полоненим спершу доведеться повернути документи, а потім наново освоїтися в суспільстві й надолужити все, що пропустили. За цей період їм необхідно не лише фізично відновитися, а й налагодити особисте життя, розв’язати правові та побутові питання.

Про це говорить і звільнений з полону Ілля Ільяшенко на позивний Смурф. Пригадує, як перші дні вдома буденні речі видавалися йому дивними:

«Найважче одразу після повернення — адаптуватися до того, що взагалі є життя, а не бойові дії. Я живу в Києві, тому перший-другий місяць було складно звикнути до того, що люди відпочивають, гуляють і так далі». 

Ілля з 2021-го служив за контрактом. Тоді ще 18-річний хлопець долучився до 23 загону морської охорони Держприкордонслужби. Повномасштабне вторгнення він зустрів в Азовському морі. Коли стало ясно, що сили нерівні, їхній екіпаж повернувся до берега і воював уже на суходолі Маріуполя.

До бойових дій на суші Ілля не був готовим, тому вчитися доводилось на місці. Опинившись в оточенні на правому березі міста, прикордонник разом із побратимами вирішив переплисти річку Кальміус, аби прорватися на «Азовсталь».

Далі була оборона на заводі та 10 місяців полону. Увесь цей час хлопець не мав жодного зв’язку з Україною, тож коли повернувся додому, його вразила єдність співгромадян та акції протесту на підтримку полонених захисників.

Однак ейфорія від повернення минула, і хлопець відчув, що йому важко спілкуватися з рідними. Та це не єдина проблема, з якою військовий зіштовхнувся після звільнення. Цілий рік після повернення з полону захисник, який брав участь у героїчній обороні Маріуполя, чекав на посвідчення УБД. У нього вимагали документи, дістати які нині вкрай важко.

Військовому пояснювали: щоб отримати довідку про участь у бойових діях, необхідне підтвердження його командира. А це неможливо, бо той досі перебуває в полоні. Крім того, Іллі повідомили, що довідка про перебування в полоні не дорівнює документу, який підтверджує участь у бойових діях.

Цього разу інформаційний розголос зробив свою справу. Хлопець отримав заслужене посвідчення УБД і вже навіть устиг поновитися на службі. Свої відчуття описує так:

Зрозуміти мене, колишнього військовополоненого, може тільки колишній військовополонений.Ілля Ільяшенко на позивний Смурф

Саме тому для тих, хто повернувся з полону, в Києві створили простір YOUkraine hub. Місце, де можуть зустрічатися колишні бранці російських в’язниць, їхні родини й ті, хто ще чекає на звільнення рідних. Ілля вже встиг скористатися послугами хабу і на своєму досвіді переконався, що це потрібна річ. Хлопець найбільше потребував спілкування з побратимами. Тут він його отримав, а тепер радо долучається до обговорення перспектив хабу та потенційних активностей, які можуть бути цікавими іншим захисникам.

«На мою думку, цей хаб — як вхід у життя. Ти повертаєшся з полону, а в тебе є ті, до кого можеш звернутися, і тобі допоможуть майже з усім, починаючи з документів, які держава має видати, і закінчуючи грошовою допомогою. Це дуже круто й корисно для кожного», — каже Ілля Ільяшенко.

Серед послуг, які хаб надає колишнім військовополоненим: професійна перекваліфікація; навчання; допомога з працевлаштуванням тим, хто хоче повернутися на фронт; допомога психолога. Центр на волонтерських і партнерських засадах співпрацює з різними організаціями та представниками бізнесів, реабілітаційних центрів і клінік, які готові надавати свої послуги звільненим з полону. YOUkraine hub стає умовним координаційним містком між ними.

Тут постійно працює військовий адвокат, який допомагає розв’язувати питання від суто побутових до профільних: отримання УБД, проходження ВЛК тощо. Також тут є соціальний працівник, який не лише консультує, а й у разі потреби та за довіреністю військових може представляти їхні інтереси в державних структурах. Та найцінніше, що тут можуть отримати звільнені захисники — підтримка одне одного. Передусім сюди йдуть по спілкування.

Ініціаторкою створення й директоркою хабу є захисниця Маріуполя Валерія «Нава» Суботіна, яка разом з Іллею була на «Азовсталі». Вона утримувалась у полоні майже рік. А до цього росіяни вбили її коханого, з яким вона побралася за два дні до його загибелі — на тій самій «Азовсталі». Після повернення з полону Валерії теж було складно ділитися своїми переживаннями з іншими.

Спочатку ми оточені теплом і турботою — від держави, громадських установ, волонтерів. Та коли ця велика увага відхлинає, починаєш розуміти, наскільки ти насправді самотній.Валерія Суботіна на позивний Нава

«У перші дні й тижні на тебе звертають дуже багато уваги. Це твої близькі, друзі, знайомі чи просто люди, які десь чули або читали про тебе. 

У цей час ти не зовсім усвідомлюєш, наскільки тобі потрібна якась допомога. Але вже приблизно за місяць, коли увага спадає, розумієш — тобі особливо й немає з ким поговорити. 

Звичайні цивільні люди, та й навіть військові, які, на щастя, не пройшли полон і не мають такого досвіду, не можуть тобі нічим допомогти, не можуть поговорити та зрозуміти тебе», — згадує Валерія Суботіна.

До речі, одруження на «Азовсталі» теж завдало чимало бюрократичних клопотів Валерії вже після повернення до цивільного життя.

«Після одруження моє прізвище змінилося, а потім я потрапила в полон. Після повернення в Україну мені не змогли швидко відновити документи. Довелося самій ходити установами, де тебе починають спершу вітати, і ти маєш вкотре розповідати всю історію про те, що чоловік загинув. 

У квітні буде рік, як я повернулася з полону, але досі не відновила всі документи, тому що це справді важко — ходити всюди й усе це пояснювати», — ділиться Валерія Суботіна.

Вона зазначає: багато військових виходять з полону і не мають при цьому ані житла, ані особистих речей. Людині необхідно розпочати нове життя, бо те, яке було до цього, повністю зруйноване. В когось усе залишилося в окупації, багато в кого загинули близькі. У таких обставинах важко зорієнтуватися, — згадує зі свого досвіду Валерія.

«Ти повертаєшся, з одного боку, тією ж людиною, а з іншого — людиною з колосальним травматичним досвідом, який певною мірою може виливатися на близьких агресією, холодом, мовчанням чи відстороненням. І розумієш, що допомогти можуть лише розмови з твоїми побратимами», — додає Нава.

Саме спілкування з однодумцями, такими ж звільненими з полону, свого часу для Нави стало порятунком. Вони збиралися просто одне в одного вдома, щоб наговоритися й побути разом. Далі жінка почала шукати спеціалізовані центри, де колишні полонені могли б регулярно зустрічатися.

В Україні є такі осередки: Правозахисний центр для військовослужбовців «Принцип», «Ветеран Хаб», рекрутинговий центр «Вовків да Вінчі» та інші. Проте більшість або працюють із точковими запитами, або націлені на військовослужбовців загалом, а не конкретно на звільнених з полону. Тож надихнувшись досвідом військових США, Валерія Суботіна подумала, що було б чудово, якби в Україні з’явився такий простір. А реалізувати цей задум Наві допомогли друзі:

«Я почала шукати такий хаб в Україні, та зрозуміла: є хаби для військових, але це не зовсім те, що потрібно. Окремого осередку для військовополонених не було.

Поділилася цим з Анною Мурашенко — моєю подругою. Зазвичай друзі вислуховують, співчувають тобі, та й на цьому все закінчується. А з Анею все інакше: вона до всього ставиться як до завдання, яке треба реалізувати».

Оскільки для Анни Мурашенко благодійна діяльність розпочалася задовго до повномасштабного вторгнення, прохання від подруги волонтерка й засновниця благодійного фонду YOUkraine сприйняла як новий виклик.

Координаційний штаб роботи з військовополоненими не завжди може впоратися з такою великою кількістю запитів від людей, звільнених з полону, та їхніх родин. Саме тому Анна вирішила теж допомогти із розв’язанням їхніх проблем. Одна з будівельних компаній надала приміщення, зробила там ремонт і повністю устаткувала всім необхідним обладнанням. Також хаб підтримала логістична компанія — вона взяла на себе щомісячну оплату фахівцям, які працюють у центрі на постійній основі.

Так завдяки соціально відповідальному бізнесу з’явилося місце, де можуть збиратися звільнені з полону. Крім неформальних зустрічей, вирішили запропонувати військовим конкретну допомогу. Для цього Анна спершу порадилася з друзями — колишніми полоненими: дізналася, що їм хотілося б отримати в такому хабі, як вони бачать його роботу. Далі зібрала команду однодумців — і так народився YOUkraine hub, який працює за принципом «свої для своїх».

«Важливо, що хаб створили колишні військовополонені, адже саме вони знають, що їм потрібно найбільше. Іноді пережиті історії не можуть розповісти навіть близьким. А тут вони розуміють одне одного навіть без слів. 

До прикладу, нещодавно нам подякувала одна жінка: вона написала, що її чоловік після повернення ні з ким не хотів говорити про полон, відштовхував фахівців та агресивно реагував на спроби допомогти йому. Потім він прийшов до нас поспілкуватися — і відкрився, почав розповідати», — підкреслює Анна Мурашенко.

Валерія Суботіна додає, що таких хабів країні потрібно якнайбільше, тому що після звільнення з полону у військових трапляється чимало труднощів, про які цивільні люди навіть не замислюються. Вона вірить, що одного дня дочекається всіх своїх побратимів та посестер, і цей центр допоможе їм повернутися до життя.

«Мене насправді інколи навіть дратують світлини та відео з обмінів. Коли їх публікують, дякують Богу, що живий — і водночас показують людину, яка на вигляд утратила 50 кілограмів, а інколи й більше. У цей момент мало хто усвідомлює, скільки часу потрібно на реабілітацію та відновлення».

Люди часто не розуміють, що замало поставити лайк чи зробити репост — треба спробувати допомогти на практиці. Нам показують радісну картинку, але ніхто не замислюється, який шлях треба пройти далі.Анна Мурашенко, волонтерка та підприємиця

У хабі не лише планують подальший розвиток, але й сподіваються, що своєю роботою зможуть надихнути людей створювати такі осередки в інших регіонах.

YOUkraine hub завжди на зв’язку для звільнених з полону та їхніх родин. Вони закликають писати їм у соціальних мережах, телефонувати за номером +380966824101 або приходити особисто. Звертатися можна навіть тоді, коли у вас немає прямої потреби, але є бажання допомогти цьому простору стати кращим.

Авторка: Валерія Паненко