Культура

«Тюрма у тюрмі» — мами Афанасьєва і Кольченка про ув'язнених українців у Росії

Культура/«Тюрма у тюрмі» — мами Афанасьєва і Кольченка про ув'язнених українців у Росії
Зберегти
Вигляд

Мін'юст, МЗС, Адміністрація Президента працюють над поверненням українських політв'язнів з Росії. Українське Міністерство юстиції звернулося до Мін’юсту РФ з вимогою передати їх Україні. Чим живуть та як почуваються українці у російських тюрмах, доки чиновники та рідні ув'язнених намагаються їх повернути? Про це у студії Громадського розповіли матері Олександра Кольченка та Генадія Афанасьєва — Лариса Кольченко та Ольга Афанасьєва.

У заяві нашого мін'юсту пролунало лише 4 прізвища: Афанасьєв, Кольченко, Сєнцов та Солошенко. Не знаю, чому саме ці прізвища, але ви зустрічалися з міністром. Яка інформація є у вас?

Лариса Кольченко: Лише ці четверо, тому що їх уже засуджено, і їхні родичі подали заяву в мін’юст. І на основі цих заяв складено звернення. Напевно, лише 4 людини подали ці заяви. Інші або ще не засуджені, або ж родичі ще не доїхали.

Що відомо про цю процедуру передачі? Вам щось розповідали? Скільки можна чекати і від кого це залежить?

Мене запевнили з боку нашого міністерства, що все, що від них залежить, зроблять досить швидко. Найскладніше — це сторона РФ, як швидко вони будуть на це реагувати і відповідати. Наразі документи в Росію відправили. Але з зустрічей в МЗС я розумію, що вони дуже повільно реагують.

Ольга КольченкоЛариса Кольченко

Остання інформація, яку ми отримували, — від російської громадської спостережної комісії, яка змогла записати невеличке відеоінтерв’ю з Олегом Сенцовим у Челябінську, де він сказав, що буквально цього тижня бачив Сашу Кольчнка. Після того вже не бачив. Чи є інформація, де він зараз?

Ольга Афанасьєва: Саша вже доїхав до місця відбування свого покарання в місто Копейськ Челябінської області, і з перших днів його вже помістили у штрафний ізолятор.

Відомо, з яких причин і за яких обставин він туди потрапив?

Ольга Афанасьєва: Це був перший день після його прибуття. Думаю, він ще не встиг нічого такого витворити. Просто привітався не за уставом. Так розповіли правозахисники, які там побували у нього.

Як його здоров’я?

О. А.: Трохи застудився у дорозі. Але загалом добре.

Ларисо, а чи не писав Сашко скарги? Бо ми знаємо, що Генадій через подібні випадки активно спілкувався з адміністрацією.

О. А.: Поки що нічого про це невідомо. Але Світлана Сидоркіна найближчим часом до нього полетить, тож будемо знати подробиці. Мені останній раз він писав цього місяця з Воронежу.

Ольго, розкажіть, що відбуваєтсья з Генадієм. Було якесь неймовірно цікаве рішення суду Сиктивкарського. Ви минулого разу розповідали, що зверталися з проханням змінити місце відбування покарання сина на ближче.

О.А.: На наш подив, цей суд добре попрацював і видав позитивный результат — вирішив, що справді Гена повинен сидіти ближе до дому і що порушена 8 стаття Європейської конвенції про права людини. Це — безпрецедентний випадок у Росії. І адвокати та правозахники дуже здивовані. Це несподівано, але ще буде апеляція, подивимось, яким буде остаточне рішення.

Але в нас буде ще один суд за скаргами Генадія на незаконні штрафи і зауваження, які йому оголошують. Останній раз за що його розмістили у приміщенні камерного типу? За те, що в нього знайшли sim-карту в клапані піджака, як і лезо знаходили. Подали усі скарги, написали у всі інстанції, щоб з’ясували, чия це картка, куди з неї дзвонили, і щоб повернули його у більш людські умови. Я щоразу кажу, що умови жорсткі, але вони дедалі гірші звідкись беруться. Зараз він в одиночній камері, звідти він мені писав листа. За його словами, там можна або стати письменником, або ж зійти з розуму. В 5 ранку ліжко складається, о 10 вечора — розкладається. Сісти можна на якусь маленьку табуретку. Кількість літератури обмежена. Зайнятись немає чим. Коли він туди приїхав — у нього відібрали все, що він мав — і мед, і цигарки, сказали, що це просто не твоє.

А sim-карта не його, так?

О.А.: Ну, логічно якщо подумати — звідки вона у нього візьметься? Його фактично щодня обшуковують, він не отримує посилок, передач.

Скажіть, а в ось цьому рішенні Сиктивкарського суду там йдеться про те, де саме імовірно відбуватиме він покарання? Може бути таке, що це буде Крим? Чи все ж це буде умовно «ближче»?

О.А.: Наскільки я зрозуміла, то в рішенні йде мова про Ростовський і Краснодарський край. Нас це цілком влаштовує, оскільки це не так уже й далеко від Криму. І насправді Гена не хотів би сидіти у Криму. В судовій системі Криму зараз повний безлад. Звичайно, для мене ідеальний варіант — це щоб їх поміняли, і щоб він поїхав етапом не в Краснодарський край, а в Київ.

А що у нього зі здоров’ям? Ми чули, що не надається йому та допомога, якої він потребує.

О.А. Це теж велика біда. Сьогодні ми про це говорили з Валерією Лутковською. Я просила її допомогти. Я застрахувала Гену від туберкульозу і від нещасних випадків. Один екземпляр у мене, один — в колонії, а третій — в його особовій справі. Ще коли він перебував у 25-ій колонії в Сиктивкарі, він написав дозвіл на ліки, — я надіслала йому медичну бандероль, але служба безпеки її не віддала. Причини невідомі. Ми вивозили його на кілька днів у лікарню. У нього продовжує гнити плече. Писали, що може бути зараження крові. Воно лікується просто — мазь і тиждень антибіотиків в уколах, але цього ніхто не робить. Загалом така ситуація у всіх колоніях РФ. Гена розповідав, що коли була епідемія грипу, то дорослі чоловіки просто падали на підлогу, але їм не надавали медичної допомоги, ніхто не знав, що з ними робити. Вони били один одного по обличчю, аби повернути до тями. В 20-х числах грудня вони влаштували одноденне голодування і лиш після цього щось їм там видали, але це був якийсь мінімум.

Генадій досі сидить в одиночній камері?

О.А.: Так, але й там він уже встиг побувати у штрафному ізоляторі. Справа в тому, що дні, які вони проводяться у цьому ізоляторі, не зараховуються у відбутий термін. Тобто, якщо він просидів там 10 днів, то загалом відсидить у в’язниці на 10 днів більше. Це теж засоби тиску. Вони так можуть збільшити йому термін з 1 року до півтора.

Казали, що найскладніший період — це етапування, бо тоді немає взагалі зв’язку з людиною. А як зараз у вас налагоджена комунікація з хлопцями? Кількість листів і бандеролей обмежена?

О.А.: Ні. От якраз у цій 31-ій колонії, де він зараз, йому почали віддавати листи. Він мені написав, що отримав листи від сторонніх людей, казки політв’язнів, які всім подобаються, мій лист отримав, і я його два листи отримала. Ну і йдуть вони швидше. Але у нас це єдиний спосіб комунікації. Жодних передач, побачень, дзвінків. Можливо, через рік мені дадуть побачення.

Л.К.: Я припускаю, що Сашко отримує не всі листи, оскільки на деякі питання він не відповілає, а відтак, мабуть, не отримав тих листів. Але він пише, що отримує багато листів з різних країн — з України, з Білорусі.

Лариса АфанасьєваЛариса Афанасьєва

У хлопців уже фіксовані адреси для листування. Їх можна знайти у нас на сайті. Олег Сєнцов лиш поки що перебуває на етапі, і тому ми не маємо його адреси, але щойно отримаємо — надамо. Ви уже не вперше приїжджаєте до Києва. Скажіть, яке у вас враження, чи достатньо зусиль докладає українська влада і взагалі, як багато вона може зробити в цій ситуації?

О.А.: Коли ми далеко, то нам задаться, що нічого не робиться. Та й по факту нічого не зроблено. Коли ми спілкуємося з чиновнками у міністерствах, вони кожен своєю командою роблять чимало — от, підготували пакет документів на відбування покарання в Україні доволі швидко. В МЗС мені сьогодні винесли купу паперів — от, на це ми відреагували, і на це теж. І справді на кожен «пчих» у соцмережах вони реагують. Можливо, проблема в тому, що немає взаємодії між АП, МЗС, Мін’юстом, тобто система загалом не працює.

Які питання вам ставлять чиновники, на скільки вони взагалі обізнані у цьому?

О.А.: Я відчуваю, що мені б непогано переїхати в Київ і займатися цим постійно, бо це дає результат. Прогрес є. Але постійно доводиться нагадувати про себе, підштовхувати.

Чи не думали ви про те, що варто звертатися також і до російської влади?

Я писала і Елі Панфіловій, ми розбиралися зі слідчим комітетом щодо тортур, здоров’я. На минулій зустрічі в МЗС ми запитували — може, нам до Путіна з’їздити? Щоправда поки що ми не розуміємо, що могли б йому сказати.

Чи є якийсь результат після цих розборок?

Ну, нам пришла відповідь, що тортур не було. Але сказали, що якби Сенцова катували, то він би зізнався. Тож де логіка — якщо цей зізнався, то значить таки катували. Вони ж не будуть самі проти себе.

Але якась комунікація між вами налагоджувалась? Це теж важливо.

Вони викликали мене на допити, після яких були сухі відписки.

/Ангеліна Карякіна

Пов`язані новини