Тонкощі перекладу: чи дають іноземні партнери гарантії для захисту України в майбутньому

Що за угоду ми підписали?

12 січня прем’єр Великої Британії Ріші Сунак приїхав до Києва підписати «безпрецедентну» угоду про співробітництво у сфері безпеки. Британці стали першими, хто уклав двосторонній документ з Україною після того, як «Велика сімка» та ще десятки країн пообіцяли це зробити.

З боку Великої Британії йдеться про три основні компоненти:

• надання Україні всебічної допомоги для захисту, повернення земель, відбудови економіки тощо;
• запобігання, активне стримування і протидію будь-якій військовій ескалації та/чи новій агресії з боку росії;
• підтримку майбутньої інтеграції України до НАТО.

Цей документ офіційно закріплює низку заходів, які Велика Британія вже надавала: обмін розвідданими, кібербезпеку, медичну й військову підготовку та оборонно-промислове співробітництво. Британці зобов’язуються допомогти Україні посилити сумісність із НАТО, а також прописали в угоді пакет допомоги на 2,5 млрд фунтів стерлінгів на 2024 рік.

Ключове для нас у цій угоді: у разі будь-якого нового російського вторгнення чи нападу на Україну — Велика Британія зобов’язується протягом 24 годин провести з Києвом консультації для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії.

Лондон зобов'язується за таких обставин надати Україні швидку допомогу, сучасну військову техніку в усіх необхідних галузях, накласти на росію санкції тощо.

Термін дії угоди — 10 років із можливістю продовження. Щороку протягом цього часу Україна отримуватиме вагому підтримку — і військову, і невійськову.

Це (ще) не НАТО

Хоч цю угоду називають «безпрецедентною», обидві сторони розуміють: вона не замінить Україні вступу до НАТО та системи колективної безпеки. Натомість цей документ варто сприймати як основу, на яку Україна спиратиметься під час інтеграції до Північноатлантичного альянсу. Президент Володимир Зеленський наголосив, що ключова безпекова мета України залишається незмінною — це саме вступ до Альянсу.

Гарантії без гарантій

«Гарантій безпеки» — того, до чого публічно закликала українська влада, — у цьому документі немає. Зате є commitments, тобто «зобов’язання» чи «готовність» Великої Британії виконувати обіцяне. Нічого дивного в цьому немає. Це питання того, якої ваги українська та британська сторони надають тим чи тим термінам, — пояснює юрист-міжнародник, народний депутат Олександр Мережко.

Зараз буде ще трохи англійської. Зеленський у своїй «формулі миру» зазначає, що нам потрібні «зобов’язання та гарантії безпеки» від партнерів. Але англійською мовою ці терміни в документі дублюються як commitments and arrangements— «зобов’язання та домовленості».

Як пояснює Мережко, в англійській та англо-саксонській правовій культурі термін «гарантії» є «дуже потужним», одразу вказує на юридичну обов’язковість виконання. Однак його буквальний переклад — guarantees — практично не вживається. Натомість у документах зустрічається security assurances, тобто «безпекові запевнення», які у нас розуміють як гарантії.

Це можна побачити, наприклад, у Будапештському меморандумі: у документах українською мовою використано термін «гарантії», а в англомовній — assurances.

«Ми використовуємо термін “гарантії”, тому що в українській слово “запевнення” має слабеньку конотацію. Я думаю, що ми можемо й далі використовувати термін “гарантії”», — сказав Мережко.

То що насправді нам пообіцяли?

Як пояснює Мережко, у міжнародному праві розрізняють міжнародний договір та Меморандум про взаєморозуміння (Memorandum of Understanding, або MOU).

Якщо коротко: міжнародний договір є юридично обов’язковим, а меморандум — інакше кажучи, міжнародна політична угода — формально не є такою. Вона має політичні зобов’язання і має радше морально-політичну, а не юридичну силу.

Судячи з термінології в угоді з Великою Британією — це саме такий типовий MOU, каже Мережко. На практиці буває складно провести чітку різницю між договором і меморандумом. У теорії все залежить від того, чи мають сторони намір надати документу юридично обов’язкову силу. Але цей намір сторін буває важко ідентифікувати. «Питання дискусійне», — додає Мережко.

Переваги та недоліки угоди

Добре чи погано те, що ми уклали MOU? Міжнародний договір укладати важче — для цього треба ратифікація у парламенті. Країни використовують MOU, тому що це зручніше, пояснює Мережко. Проте з MOU не можна піти до суду, якщо інша сторона порушить угоду. Тому сторони покладаються на репутацію того, хто дає такі обіцянки.

Олександр Мережко зазначає, що в угоді з Великою Британією форма має другорядне значення, головне — це воля сторін та їхній спільний намір досягати результатів.

«Це питання, скоріше, юридичних формулювань. Але суть не змінюється: Велика Британія є дуже надійним партнером. Якщо вони щось обіцяють — вони завжди виконують, це найголовніше», — сказав він.

В угоді з Великою Британією ми вже маємо конкретний механізм — консультації протягом 24 годин. На думку Мережка, це хороший прецедент із погляду змісту. Попереду на нас чекають двосторонні (або й багатосторонні) угоди з іншими партнерами. Те, що першою була домовленість із британцями, добрими партнерами України, може зіграти нам на руку. Адже планка вже встановлена й інші країни намагатимуться зробити «не гірше».