УКРАЇНА

ТОП-5 публікацій тижня: 2 травня в Одесі, кінець АТО на Донбасі та Гогольfest у Маріуполі

2 липня, 2018 13:15
УКРАЇНА/ТОП-5 публікацій тижня: 2 травня в Одесі, кінець АТО на Донбасі та Гогольfest у Маріуполі
Зберегти
Вигляд
lead
а також історія рибалки з Бердянського і (не)визнані республіки на пострадянському просторі

2 ТРАВНЯ В ОДЕСІ

«Прочь из Одессы, бандеровские бесы!», «Фашизм не пройдет!» — вигукують кілька сотень людей пенсійного віку, тримаючи в руках чорні повітряні кульки з написами «2 мая, Одесса, помним». Вони прийшли сюди вшанувати пам'ять загиблих під час пожежі в Будинку профспілок на Куликовому полі 2 травня 2014-го року.

Тоді в Одесі відбувалися масштабні зіткнення між людьми з проукраїнськими поглядами і представниками так званого «куликового поля» — аналога київського «антимайдану», які мали проросійські погляди. Того дня загинуло 48 людей: шестеро під час зіткнень у центрі Одеси, ще 42 людини — внаслідок підпалу першого поверху Будинку профспілок. Більшість загиблих були саме прихильниками «куликового поля».

Уже за кілька годин після завершення мітингу під Будинком профспілок, за два кілометри звідти проходитиме інший мітинг — «Марш українського порядку», де кілька сотень націоналістів кричатимуть:

«Батько Бандера знов до нас прийде, і за Україну всіх нас поведе.

Буде Україна вільна, буде ненька самостійна, гей!

Москалів на ножі, на ножі!»

Цей день одесити сприймають по-різному: хтось переконаний, що трагедія 2 травня зупинила просування ідей сепаратизму і «руського миру», хтось навпаки твердить, що «бандерівці спалили російськомовних одеситів»

2 травня в Одесі: між Куликовим полем і «Маршем українського порядку»

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

КІНЕЦЬ АТО І ПОЧАТОК ООС

Антитерористична операція на сході України офіційно закінчилася — 30 квітня о 14:00 розпочалася операція Об'єднаних сил (ООС), передбачена законом про деокупацію Донбасу. Указ про її початок того ж дня підписав президент України. Закінчиться вона, за словами Порошенка, коли «буде звільнено тимчасово окуповані території Донбасу та коли росіяни підуть з анексованого Криму».

Кінець АТО: що чекає на Донбас із початком операції Об'єднаних сил

Фото: Дмитро Русанов/Громадське

ГОГОЛЬFEST У МАРІУПОЛІ

У вересні 2017-го Влад Троїцький запевняв, що фестивалю ГогольFest більше не буде. Цьогоріч у квітні він провів його в Маріуполі. Що на ньому відбувалося — бачило Громадське.

«Кирюша, давай сядем в автобус. И поучаствуем в фестивале», — так маріупольці користуються фестивальним автобусом, який курсує між залізничним вокзалом та локаціями StartUp ГогольFest. Найчастіше він порожній. 

Те, що в Маріуполі проходить фестиваль, зрозуміти складно. Інформації про нього майже немає. На білбордах ще й досі привітання з Великоднем від політиків. Головний спосіб комунікації — Facebook і «сарафанне радіо». 

— Що у вас тут відбувається?— питаю у водія таксі. 
— Та я знаю? Якийсь молодіжний фестиваль.

«Якийсь молодіжний фестиваль»: ГогольFest у Маріуполі​

Фото: Анастасія Власова/Громадське

РИБАЛКА З ПРИФРОНТОВОГО БЕРДЯНСЬКОГО 

До Бердянського, що між мирним Маріуполем і фронтовим Широкиним, веде три дороги. На кожному блокпості пропускають лише місцевих — з пропискою. Селище вважається небезпечною територією, але не тільки тому, що поруч стріляють. У 2016 році, коли чекали нападу бойовиків на Маріуполь з моря, з боку окупованого Новоазовська, сапери розставили міни просто на дні. Лише за рік за сприяння Червоного Хреста на узбережжі з'явилися знаки «Небезпечно, морські міни». Але тут на них не надто зважають. Як і на самі міни. 

Уздовж берега будиночки, майже на кожному подвір'ї — човен. Село рибалок майже спорожніло від початку війни. Залишилися найвитриваліші та найризикованіші. Адже, як кажуть рибалки, море кличе назад.

Міни і море: історія рибалки з прифронтового Бердянського

Фото: Анастасія Власова/Громадське

ЖИТТЯ В НЕВИЗНАНИХ РЕСПУБЛІКАХ НА ТЕРЕНАХ КОЛИШНЬОГО СРСР

Багаторічні дипломатичні переговори, десятки актів і договорів, сотні дорожніх карт та перемальованих кордонів — за кабінетними процесами в конфліктних регіонах життя сотень тисяч людей, залежних від політичних рішень, можливо, більше за будь-кого іншого. На офіційних картах не існує держав, де вони живуть. Але існують люди, які багато років живуть у невизначеності на спірних територіях. Боротьба за незалежність має й зворотній бік — соціальна нестабільність, проблеми з інфраструктурою, складнощі з організацією та веденням бізнесу. Хтось порається самостужки, інші чекають нових дипломатичних звершень влади, а хтось — їде геть. Але є й такі, кому комфортно жити в таких умовах.

(Не)визнані

Фото: Анна Цигима/Громадське

Пов`язані новини