Річниця революції в Тунісі: «Ми досі боремося з режимом, але стали сильнішими»

Маленький Туніс – країна, що запалила так звану Арабську весну – хвилю революцій, які поставили під сумнів непохитність диктаторських режимів на Близькому Сході. Цю країну вважають чи не єдиним успішним прикладом громадянського спротиву в регіоні.

14 січня 2011-го після місяця демонстрацій, у яких втратило життя 338 людей, а більше двох тисяч отримали поранення, президент Бен Алі зрікся своєї посади і втік з країни. Він правив Тунісом 23 роки, збагачуючи власну родину. Корупція і поліцейське свавілля змусили тунісців вийти на вулиці.

Саме Туніс надихнув протестувальників у Єгипті, Лівії, Ємені, а згодом Сирії та по всьому арабському світу. Сирійський президент Башар Асад у кривавий спосіб понад рік придушував протести, що згодом переросли у війну. Очільник Кремля Владімір Путін активно виступив проти близькосхідних революцій після принизливої загибелі лівійського очільника Муаммара Каддафі від рук власного народу.

Чого досягли арабські протестувальники? Опоненти говорять – хаосу і радикалізації молоді. Активісти нарікають на те, що система не змінюється, а населення скаржиться на бідність і те, що доводиться мігрувати в Європейський Союз. Але є й ті, хто кажуть, що  боротьба ще попереду.

Постреволюційний Туніс все ж вільніший за поліцейську державу, що існувала до революції. Попри тимчасове правління ісламістів, замахи на опозиційних лідерів тунісці за ці роки спромоглися змінювати владу на демократичних виборах.

Громадське поспілкувалося з туніською журналісткою-розлідувальницею Лілією Веслаті, яка упродовж цих років стежила за подіями в своїй країні, висвітлюючи питання боротьби з корупцією, судової реформ, а також захисту прав людини.

Минуло 6 років від першої арабської революції – туніської. Який настрій у людей? Ми розуміємо, що не всі надії справдилися. Як почуваються активісти, що про ті події кажуть їхні учасники? Наскільки присутні розмови «нічого не змінилося»? Та чи закінчилася боротьба?

Я хочу нагадати, що тоді, 6 років тому, ми називали цю революцію Революцією гідності, а не «Арабською весною». Ми не Сирія, Лівія чи Бахрейн. У Тунісі відбуваються зовсім інші процеси. Ми досі боремося з режимом. У 2014-му році в Тунісі відбулися вибори – прозорі, чесні та демократичні. У нас є приклади того, як у судах може реалізовуватися законність та справедливість. Ситуація в Тунісі трохи відрізняється від ситуації в інших арабських країнах. У 2016 році у нас не було жодних терактів, в країні було спокійно. Ми стали значно сильнішими.

Тунісці не радіють річниці революції. [...] Ситуація в країнах-сусідах недобра, але наша революція триває.

Ви спитали про настрій. Люди скептично ставляться до подій часів революції. Мають сумнів, чи дійсно то була революція. Населення турбує рівень життя, вони не звертають уваги на політичні реформи. Тунісці не радіють річниці революції. Однак, активісти, які боролися за справедливе правосуддя, політичні реформи та реформи спрямовані на подолання корупції, досі продовжують цю боротьбу. У них все ще є великі сподівання, що зміни будуть. Коли вести мову про геополітику, Туніс розташовано між Лівією та Алжиром. В Алжирі все ще спокійно – їхній вічний президент все ще живий. А от у Лівії багато бойовиків та ісламістів. Ситуація в країнах-сусідах недобра, але наша революція триває.

Пам’ятаю, час, коли тунісці були у відчаї – ніби все намарне. Тоді у Єгипті теж був переламний момент. Військова диктатура таки повернулася, і кажуть, що ситуація гірша, аніж була до революції. Туніська демократія в критичну мить вистояла. Завдяки чому вдалося зберегти жагу змін? Яке місце розчарування?

Єгиптом весь час керувала армія, а в Тунісі після революції до влади прийшли нові люди. Так, це правда, що за кермом — представники старого режиму, але багато опозиціонерів також є серед тих, хто ухвалює рішення. Інституційна піраміда перевернулася.

В Єгипті все зовсім інакше – країною керують ті ж політики. Саме тому опозиція не змогла обійняти керівні посади. В Тунісі опозиція присутня на усіх урядових ланках – і серед військових, і в громадянському суспільстві. Якщо ми подивимося на арабський світ, то побачимо, що треба бути обережними. Кожен має робити свою роботу якісно та самовіддано.

У 2014-му році в нашій країні були вибори. Наш колишній президент Монсеф Марзукі тоді сказав, що поважатиме вибір тунісців, що поважає закони, що ми маємо показати світові, що  вміємо демократично передати владу іншим та змінюватися.

Якщо ми беремо відповідальність за людей, які борються за демократію, то водночас маємо брати відповідальність  і за тих, хто намагається зруйнувати  демократичний лад

Коли стежити за тим, як західні медіа говорять про Туніс, то йдеться про хаос, небезпеку, порівняно з часами стабільної диктатури диктатури. Французькі медіа можуть лякати туристів терактами. Ви сказали, що терактів менше, але чимало тунісців їдуть воювати за «Ісламську держави», рівень бідності в Тунісі дуже високий. Як ви це пояснюєте?

У нас навіть є лихий жарт:  якщо щось трапляється в Парижі чи Берліні, чи будь-де, то ми молимося, аби це зробив не тунісець. Останній Різдвяний теракт у Берліні, на жаль, скоїв наш співгромадянин. Це було масове вбивство. Це надто сумно. Ми ж намагаємося забути все, що було, жити далі.

На жаль, цей режим породив таких монстрів, нову генерацію людей, яким від 18 до 35 років і вони роблять страшні речі. Це дуже важливо. Нещодавно Німеччина просила Туніс взяти відповідальність за тунісців, які у їхній країні отримали відмову у статусі біженця. У Тунісі були виступи проти цього. Якщо ми беремо відповідальність за людей, які борються за демократію, то водночас маємо брати відповідальність  і за тих, хто намагається зруйнувати  демократичний лад. Ми — нове покоління, у нас політики нового ґатунку і ми маємо вирішувати ці проблеми. Це надважливо.

Ви були в Україні, спілкувалися з українськими журналістами-розслідувачами. Туніська Революція гідності сталася на три роки раніше української і, певно, якісь етапи пройдені. Що скажете українцям сьогодні?

Говорячи до українців, я насамперед звернулася до українських журналістів, активістів, правозахисників. Сказала, не звертайте уваги на те, як центральні медіа відволікають увагу тим, що усе пояснюють загрозою тероризму.  Проблеми в нестачі якісної медицини, через корупцію, — це те, на чому ми маємомо сфокусуватися. Кожен має це зробити. Мають бути чітко окреслені справжні виклики. Брак доступу до охорони здоров’я, корупція – ці  проблеми зрозумілі не лише українцям та тунісцям. Вони стосуються всього світу.