Туреччина після заколоту: сьогодення і майбутнє — 7 головних тез

Турецька армія – одна з наймогутніших в регіоні, однак після невдалого військового заколоту десятки тисяч армійців звільнені й заарештовані. Що буде з турецькою армією? Хто найбільше потерпає від арештів та катувань, які зафіксували правозахисники? Чи насправді президент Туреччини Ердоган не готовий до компромісу з опонентами? Що робитиме громадянське суспільство, яке виступає і проти посилення авторитаризму у виконанні Ердогана, і проти незаконного усунення влади? Чи вдається залякати медіа? 

Ганна Шелест – редактор видання UA: Ukraine Analytica, яке досліджує міжнародні відносини, нині перебуваючи в Туреччині, чи насправді змінилася країна.

1. Заколот підтримали військова поліція та військово-повітряні сили, решта армії – ні.

Заколотники насамперед з жандармерії — такої собі воєнізованої поліції. Вона поки що підпорядкована Міністерству оборони, але вже почалася реформа, внаслідок якої та має стати підрозділом Міністерства внутрішніх справ. Ще одна група, яка підтримала переворот, – це військово-повітряні сили, що становлять лише частину армії. Фактично заколот геть не підтримали військово-морські сили і спецпідрозділи. Тож ми не можемо говорити, що вся армія буде паралізована.

2. Переворот влаштували військові, які прийшли до влади, звинувативши інших у перевороті.

Турецька армія найпотужніша в Чорноморському  регіоні з точки зору техніки та кадрів, однак має свої слабкості. Проблеми зі зміною керівництва в армії виникли уже в 2008 — 2010 роках. В той час було сфабриковано справи проти багатьох генералів, які тоді керували військовими. Ці справи «білими нитками» готували прокурори-гюленісти та судді-гюленісти (Фетхуллах Гюлен — опозиційний ісламський проповідник, вважається, що саме він надихнув заколотників). Тоді вони де факто зняли верхівку армії, посадивши багатьох за сфабрикованими звинуваченням.

Підробку доведено ­­– ці справи потім були оскаржені в Європейському суді. Ці люди, на противагу попередникам, ніколи не брали участь у військових діях. Ще тоді піднімалося питання, чи військово-морські сили в Туреччині змогли б, наприклад, відбити атаку Росії в Чорноморському регіоні.

3. Хто замінить заколотників в армії.

Цікаво, кого поставлять на місця заарештованих і затриманих. Вже є інформація, що Ердоган запросив декількох генералів-кемалістів. Кемалісти (послідовники засновника сучасної Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка, прихильники світської держави – ред.) завжди були найбільшою опозицією до Ердогана і його  проісламської ідеології. Можна думати, що він готовий на певний компроміс, розуміючи, що без армії, нормально функціонуючої армії, Туреччина в сучасних умовах просто не буде дієздатною.

4. Турецькі журналісти навчилися жити в умовах самоцензури.

На питання, чи турецькі медійники гадають, що погіршиться ситуація зі свободою слова, і чи взагалі відчувають страх, ті відповідають, що загалом почуваються у відносній безпеці, хоча не є палкими прихильниками президента Ердогана і достатньо критикують режим. Однак пояснюють, що більшість журналістів у Туреччині за останні роки вже встигли навчилися жити в умовах самоцензури. Якщо не готувати надто різкі матеріали – арештів можна уникнути.

Водночас «полювання на відьом» справді існує. Однак не завжди зрозуміло, за яким принципом влада обирає того, кого підтримує, а кого можуть притягнути до слідства чи затримати.

5. Мало не в кожній партії були люди, які підтримували ймовірного натхненника заколоту.  

Гюленісти ­­були в кожній політичній силі. Саме в цьому Ердоган та його оточення бачили найбільшу загрозу. Нині неможливо сказати, що утисків зазнають прихильники конкретної політичної партії чи якоїсь релігійної приналежності. Шукатимуть тих, хто не погоджується з діями президента та давно стояв у «чорних списках». Про те, чи Туреччина стала геть іншою ми зможемо зрозуміти не раніше, ніж через місяць.

6. Турецьке громадянське суспільство боїться захоплення влади недемократичним шляхом.

Турецькі ліберали, опозиція з острахом думають, що владу в Туреччині можна було змінити незаконно. Так, в Туреччині посилюється авторитаризм, ісламізм, але цей уряд демократично обраний. Чималу частину турецького суспільства влаштовували Ердоган і його оточення. Таку напівдемократію сприймав і Європейський Союз. Звісно, є речі жорсткі ­­– закони проти тероризму, порушення прав жінок, тощо.

Громадянське суспільство готове «потерпіти» введення надзвичайного стану на три місяці. Аргументи ­– справді треба боротися зі спробою заколоту, намаганням отримати владу недемократично. Межа між боротьбою проти перевороту і тим, що влада стане ще жорсткішою ­– тонка. Вкрай важливо, щоб громадянське суспільство стало наглядачем, щоб Туреччина зберегла бодай той рівень демократії, який існував до 15 липня.

7. Комендантської години немає, туристам треба мати при собі паспорт.

Надзвичайний стан стосується турецьких громадян. Скажімо, в університетах скасували річні відпустки і вони вже не можуть нікуди поїхати. Що стосується туристів, то найбільше, чого побоювалися, це те, що буде введена комендантська година. Її не ввели. У стамбульському аеропорту не помітно посиленої безпеки: та ж кількість поліцейських чи військових. Єдина рекомендація – постійно мати при собі паспорт.

У стамбульському аеропорту не помітно посиленої безпеки. Фото hromadske.ua