ENRU

Турецька демократія ще не вмерла — інтерв’ю з активістом

Серчан Челебі – турецький активіст і засновник організації «Голосуй та більше», яка проводить незалежний моніторинг виборчих процесів у Туреччині, залучаючи до процесу і представників опозиційних і провладних політичних сил.

Після нещодавнього референдуму, який перетворює Туреччину з парламентської на президентську республіку, надаючи більше повноважень чинному президенту Ердогану (це рішення проголосоване з мінімальною перевагою – 51.5%), чимало і західних, і турецьких аналітиків написали про «кінець демократії».

В розмові з Громадським Челебі пояснив, чому рано ставити хрест на турецькій демократії і що можна робити, щоб об’єднувати суспільство в цій країні.

Турецький активіст і засновник організації «Голосуй та більше» Серчан Челебі Фото: Громадське

Закордонні медіа – західні та українські також – рясніли коментарями на зразок «Прощавай, Республіко», «Прощавай, Туреччино», коли турки проголосували за надання ще більшої влади президенту. Все виглядає доволі песимістично. А як це поясните ви?

Не думаю, що Туреччина куди-небудь подінеться. Є кілька причин, чому я налаштований оптимістично щодо наступних років, хоча вони й будуть складними. Попри те, що кампанія була геть незбалансованою, кампанія «За» використовувала націоналістичну й релігійну риторику, щоб тиснути на людей, половина моєї країни сказала «ні, ми не збираємось у це грати». Це дуже надихає – половина людей, попри все сказали «я не погоджуюсь, я вірний своїм демократичним цінностям, і ця країна принаймні продовжує тримати спротив режиму». Я вірю, що ця частина населення народить нові думки, погляди і політичні рухи.

Друга річ, яка дає привід для оптимізму, – це те, що люди, які долучилися до кампанії «проти», раніше не мали стосунку до політики. Раніше далекі від політики бізнесмени, митці, усвідомили, що якщо не братимуть участі в політичних процесах, то не матимуть жодних важелів впливу на життя в країні. Тепер вони будуть справжніми громадянами – чи це стосується  контролю над реформами, чи діяльності громадських організацій. Це дає мені чимало надії. Попри короткотермінові ризики, поступ вперед призведе до зміцнення турецької демократії.

А як щодо легітимності процесу? Чи сприймає суспільство зміни, як законні, підтриманні все ж таки населенням?

Кампанія «За» використовували державні ресурси та обмежували громадянські свободи. Президент, прем'єр-міністр, усі муніципалітети також агітували голосувати «за». В той же час ніякої організованої опозиції не було, а лише купка природньо утворених об’єднань, які агітували на низовому рівні, маючи дуже обмежені бюджети і фактично ніякого висвітлення у ЗМІ. У день референдуму Вища виборча комісія ухвалила дивне рішення щодо зарахування непроштампованих бюлетенів.  

Якщо говорити про ширшу легітимність, то зміни щодо форми правління порушують систему стримувань і противаг. Йдеться про правки до конституції. Чи достатньо 51%, коли вирішується настільки важливе питання? 55%? Може, навіть 60% недостатньо. Загалом це мала б вирішуватити кваліфікована більшість. В цьому і питання: підтримки якого відсотку населення достатньо, щоб ухвалити такого роду рішення.

Люди, які  долучилися до кампанії  «голосуй проти», раніше не мали стосунку до політики Фото: EPA/Cem Turkel

Турецьке населення виявилося фактично розділеним навпіл. Сьогодні ми всі переймаємося тим, що політичні опоненти не спілкуються між собою. Що думаєте робити ви?

Маємо визнати, що президент Ердоган зробив чимало хорошого для величезної кількості людей. Традиційне турецьке суспільство це дуже цінує і не забуватиме. Але це не означає, що Ердоган буде щось робити, щоб шукати порозуміння у суспільстві. Навпаки. На жаль, упродовж останніх років – і, я думаю, опозиція також допомогла цьому, весь політичний дискурс будувався в системі координат «Ми-Вони», «Я-Ти». Це лише допомогло різним таборам укріпити свої позиції, але нашкодило країні. Як нам вийти із цієї ситуації?

Протягом останніх трьох років ми працювали в організаціях, що моніторила вибори. Вона називається «Vote and Beyond» («Голосуй і більше»). На відміну від політичних партій ми казали людям: «Давайте разом вирішимо питання прозорості турецьких виборів. Однак ми хочемо, щоб ви забули про свої політичні вподобання. Нам неважливо, хто ви – нам важливо, щоб ви прийшли й вирішили це з нами».

Ми помітили дві речі. З одного боку ми проконтролювали хід голосування, виборів. З іншої – зібрали разом тих людей, які зазвичай ніколи б разом не згуртувалися. Оскільки вони працювали над спільним проектом, вони починали спілкуватись між собою й усвідомили, що різниця між ними не така велика, як її подають політичні партії.

Вони збагнули, що знають про протилежну сторону лише зі слів політиків – те, що всі ці «злі люди» геть інші від них. Але коли ви починаєте працювати над спільною метою, на якийсь момент забуваєте про ідентичності, то розумієте, що хочете того самого. Це – єдиний шлях, як  зменшити поділ суспільства.

Громадянське суспільство має тримати двері відчиненими, залучаючи людей до спільних рішень, поважаючи ідентичність одне одного. Якщо я знаю, що ти за людина, мені байдуже, що про тебе кажуть президент чи опозиція. Я знаю тебе, як людину, тож, коли стосунки природні, ніхто не зможе вас розділити.  

Які найбільші випробовування для Туреччини? На чому має сфокусуватися суспільство зараз?

Найбільша – розкол в суспільстві. Ця поляризація посилюється кілька останніх років, ми справді маємо знаходити способи будувати мости. Туреччина має певні економічні труднощі.  Особливо це помітно якщо говорити про  туризм. Ми маємо кордон з Сирією, у нас живе майже 3 мільйони біженців. У нас напружені відносини з ЄС. Але Туреччина має понад 100-річний досвід демократії зі своїми спадами та підйомами.

/Переклад: Ольга Кучмагра, Галя Рудик