«Тут я зрозуміла: це те, що мені потрібно»: як психологині підтримують жінок і дівчат з інвалідністю

«До першої зустрічі я думала, що життя скінчилося: у мене не було здоров’я, дому й навіть мого міста», — каже Тетяна, вимушена переселенка.

Громадська організація Fight For Right, яка підтримує людей з інвалідністю, з початку повномасштабного вторгнення започаткувала безкоштовні групові психологічні заняття для жінок. Побачивши, якими знесиленими та зневіреними вони стають, втративши дім і землю з-під ніг, правозахисники зрозуміли: деяких доведеться заново вчити жити.

Атмосфера комфорту, якої не вистачало кілька важких років 

Віка (ім’я змінене), переселенка з нині окупованого Бахмута, пригадує: перші депресивні думки в неї з’явилися ще три роки тому, коли вона виявила, що безплідна. За кілька місяців жінка потрапила в державну програму лікування безпліддя — тоді з’явилася надія й депресія тимчасово зникла.

Проте дива, як каже Віка, не сталося. І коли в розмові з подругою жінка озвучила страхи, що чоловік може її покинути й вона лишиться наодинці з собою, та порадила звернутися до психолога. Тоді від цієї пропозиції Віка відмовилася — мовляв, психолог так само лише вислухає її думки, як і подруга.

Але коли почалося вторгнення, яке принесло в життя ще більше страхів і втрат, Віка зважилася на зустріч зі спеціалістами.

«Ще з дитинства я пам’ятала шкільних психологів, які лізли в душу. З ними взагалі не хотілося спілкуватися, тим паче розповідати про якісь проблеми. А психологиня, яка займалася з нашою групою, була іншою — нікого не "колупала". 

Ми розмовляли на різні теми, й ніхто не витягував з нас якісь емоції. Кожна могла щось казати, а могла лише слухати. Під час арттерапії не всім обов’язково було займатися нею — хто хотів, міг просто сидіти й спостерігати. Це було настільки комфортно! І я зрозуміла: це те, що мені було треба», — пригадує Віка.

Після першого групового заняття вона вирішила для себе, що нічого не змінилося. Проте коли повернулася додому й почала обдумувати почуте — зрозуміла: їй стає легше. А ті думки, які турбували та їли зсередини, стали не такими депресивними та тривожними.

«Увечері після зустрічі я зрозуміла: життя не закінчене. Після другої зустрічі я почала ділитися подробицями свого життя, після третьої — вступала в дискусії. І життя, виявляється, не таке й погане — у декого воно гірше, але вони живуть! У якийсь момент я навіть купила картини за номерами, бо це виявилося цікавим заняттям — хоча я завжди думала, що мені таке не сподобається», — каже переселенка.

Віка з усмішкою додає: такою спокійною, врівноваженою та впевненою в собі, як після групових зустрічей, вона не почувалася вже кілька років. І хоч деякі проблеми розв'язати зараз не виходить, вони не означають закінчення життя.

Знайомство з психологинями, яке запам’яталося на все життя 

Марія (ім’я змінене) разом із сином евакуювалася з Авдіївки після початку великої війни. У березні 2022 року вони оселилися у Дніпрі, проте до останнього сподівалися, що невдовзі повернуться додому.

Коли побачили, що лінія фронту рухається назустріч — зрозуміли, що в рідне місто повернуться не скоро. Дім зруйнували окупанти, а виснажена евакуацією жінка відчула, що дедалі більше втрачає сили й заглиблюється в депресивні думки. Тоді вирішила звернутися по допомогу до психологинь ГО Fight For Right — і це її витягло.

«На першій зустрічі я розповіла, що обожнюю квіти — у мене вдома було понад 60 горщиків із ними. Уперше вони не пережили війну у 2014 році, вдруге — у 2022, коли довелося поїхати з дому. На другій зустрічі мені подарували два горщики квітів. Ту увагу та чуйність я на все життя запам’ятала. І завдяки тим заняттям у мене з’явилася надія на те, що можна жити далі», — розповідає Марія.

Жінка зізнається: багато дівчат, які ходили на зустріч разом з нею, стали прикладом. Зокрема, ті жінки, які пересуваються на кріслах колісних. Своїми планами на майбутнє вони вразили Марію. І переконали, що їй є заради чого жити. А психологині навчили долати тривожність, опановувати себе й ділитися тим, що болить.

«Я зовсім інакше почала дивитися на життя. Виявляється, можна жити сьогоднішнім днем, не думати про майбутнє і якісь страхи. Мені нарешті захотілося жити! Я почала думати про свої будні інакше: я можу ходити, гуляти, навіть розважатися, знайомитися з кимось. Тільки завдяки цим заняттям я нарешті зрозуміла, що в мене є життя і що воно непогане», — каже Марія.

«Підтримка під час групової терапії — це легалізація думок і почуттів» 

Олена Правілова та Оксана Байєр — психологині, які проводять зустрічі психологічної підтримки для людей з інвалідністю у Дніпрі. За їхніми словами, багато жінок, які приходять на зустрічі, почувають себе самотніми, оскільки через війну з’явилися більш «нагальні» категорії людей, які потребують уваги. Тож часто не отримують довоєнної опіки від громадських чи державних органів. Це породжує внутрішній страх, що тепер суспільству байдуже до людей з інвалідністю.

Оксана Байєр додає: часто історія людей з інвалідністю — це історія про біль, оскільки суспільство й досі подекуди не помічає таких людей. Кожна історія жінки, яка приходить на психологічні зустрічі, — це історія про неприйняття, нерозуміння та відсутність спілкування. Проте часто ці болісні відчуття заховані за поверхневими тривогами через війну та страхом за себе й рідних.

«Внутрішні забобони та страхи — це велика проблема, оскільки через них люди бояться звернутися по допомогу. Через досвід, коли вони виявилися непотрібними чи неважливими, їм удвічі важче розповісти про те, що їм болить», — каже психологиня.

Ще одна важлива причина, чому люди відмовляються від допомоги, — страх і неготовність зустрітися з тим, що вони відчувають. Тож часто заховані проблеми доводять людей до сліз, а проговорені вголос переживання — до переляку.

«Інколи люди навіть починали плакати або щось розповідати зі свого життя — і лякалися: “Боже, що я таке кажу?..” Але завжди група підхоплювала ці переживання, підтримувала людину, була “подушкою безпеки”. Тому ніхто після такого переживання не припиняв ходити на наші зустрічі», — пригадує Оксана Байєр.

Через глибину та болючість проблем, з якими стикаються жінки з інвалідністю, групові заняття для них організовують відразу дві психологині. Це, як кажуть Оксана та Олена, дає можливість працювати за різними сценаріями зустрічей. Зокрема, проводити індивідуальну роботу з кимось, поки інша психологиня проводить заняття з рештою.

«Кожна з нас — різна. Я, наприклад, більш тонкосльоза навіть у групі. Комусь така реакція ближча, аніж стримана чуйність Оксани. Кожна з дівчат може поспілкуватися з нами обома — почути різні думки та бачення. Ми пропрацьовуємо людину з різних поглядів. А враховуючи, що, крім нас, поруч ще багато жінок, кожна з яких тебе розуміє та підтримує, це ніби легалізація їхніх думок і почуттів», — пояснює унікальність «дуету» психологинь Олена Правілова.

Оксана Байєр додає: крім того, що жінки чують думки різних людей, вони чують і негативний досвід або чують про їхні невдалі рішення. Розуміння, що й інші припускаються помилок, додає впевненості в собі.

Як наважитись і попросити допомоги 

Нині звернутися до громадської організації Fight For Right по психологічну допомогу можуть не лише жінки з інвалідністю (як з офіційно встановленим статусом інвалідності, так і без нього), а й офіційні опікуни, батьки людей з інвалідністю чи їхні рідні. А також ветерани та ветеранки після поранень, які ще не отримали статусу інвалідності, і волонтери, які допомагають людям з інвалідністю.

Для цього необхідно зателефонувати на безкоштовну гарячу лінію 0-800-30-66-33, а потім надіслати електронного листа на пошту help@ffr.org.ua. У ньому слід вказати своє прізвище, місцеперебування і контактний номер телефону. У тексті листа потрібно коротко описати ситуацію, в якій ви опинилися, та чому потребуєте психологічної допомоги.

Психологині ГО Fight For Right кажуть, що вмовляти людину звертатись по психологічну допомогу не варто. Щоб терапія подіяла, людина має бути готовою до роботи з собою та фахівцем. Проте їй слід пояснити переваги та розповісти про таку можливість.

«Якщо людина відчуває потребу в психологічній допомозі — це варто підтримати, знайти можливість. Навіть якщо немає гострого стану — тим краще звернутися до психолога», — каже Олена Правілова.

Оксана Байєр резюмує: найбільше після психологічних зустрічей її тішить, як жінки починають інакше себе почувати та дивитися на себе.

«Вони розуміють свою цінність, пригадують, що вони не якась "функція", а вродливі жінки, чудові мами та подруги. Мене це щоразу зворушує», — каже психологиня.

Віка (ім’я змінене), переселенка з Бахмута, додає: головне — не боятися звернутися по допомогу.

«Я зрозуміла для себе, що сторонні люди, тим паче психологи, скажуть свою об’єктивну оцінку. Можливо, це буде не те, що ти хочеш почути, але це буде незалежна думка. І на цих групових заняттях ти чуєш безліч інших думок, це дозволяє ширше поглянути на твою проблему. Тоді зможеш побачити, з чого почати змінювати своє життя», — каже учасниця психологічної групи.

Жінка додає: достатньо раз прийти на зустріч — і зрозуміти, що, попри пережите, ви можете далі жити так, як захочете.

Антоніна (ім’я змінене), мама дівчинки з інвалідністю, також зауважує: психологічні зустрічі можуть допомогти навіть близьким тих людей, які потребують особливого догляду. ЇЇ семирічна донька пережила трансплантацію нирки й зараз відновлюється. Проте кожний з періодів їхнього життя був складний, зокрема і для самої Антоніни, яка хотіла бодай чимось допомогти доньці.

«Я не працюю, оскільки доглядаю дитину, тож виходить, що мені інколи немає з ким поспілкуватися. А всі етапи лікування доньки, та сама трансплантація, післяопераційний період і догляд, — доволі важкі: батькам — психологічно, і дитині. Тому я наважилася піти на зустріч і була дуже задоволена. Бо там багато часу приділяли питанню, як дати раду самому собі. Це було дуже цікаво, і на останньому занятті навіть трохи сумно, тому що після кожної зустрічі ти отримував багато інформації для аналізу, яка справді допомагає. Після зустрічей стало набагато легше, захотілося нарешті приділити час і самій собі», — розповідає жінка.

Станом на лютий збори груп психологічної допомоги відбуваються у Дніпрі та в місті Гадяч Полтавської області. Протягом лютого, березня та до середини квітня зустрічі триватимуть в Одесі. Навесні психологічні зустрічі ГО Fight For Right планують запустити в Харкові та Запоріжжі. Записатися можна, заповнивши форму для реєстрації.

Матеріал опубліковано на правах реклами. 

Ця публікація підготовлена в межах проєкту «Підтримка жінок з інвалідністю під час війни росії в Україні» та фінансується фондом Kvinna till Kvinna. Kvinna till Kvinna Foundation не обов’язково погоджується з думками, висловленими в публікації. Відповідальність за зміст несуть лише автори. 

Над матеріалом працювали: журналістка Аліна Євич, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Катерина Вишнева.