У політв'язнів кремля погіршується здоров'я, і є перші смерті. Як повернути українців додому живими

У лютому 2023 року в місцях несвободи померло двоє кримських політв’язнів — Джеміль Гафаров і Костянтин Ширінг. Їх засудили до 12 та 13 років позбавлення волі, попри критичний стан здоров'я та встановлену інвалідність. Політв'язням інкримінували сфальсифіковані справи. Зокрема, Костянтина Ширінга звинувачували у шпигунстві, а Джеміля Гафарова — в тероризмі. Ув'язненим не надавали відповідної медичної допомоги, що й спричинило їхню смерть.

Українці, які опинилися в російських тюрмах, зазнають фізичного та психологічного насилля, не отримують ліків та медичної допомоги. Ті, хто мають проблеми зі здоров'ям, найчастіше скаржаться на хвороби зубів, травної системи, гіпертонію, порушення зору, слуху, біль у суглобах. Через погане харчування, нестерпні умови утримання та знущання частина ув’язнених ризикує не дожити до звільнення.

До ситуації намагаються привернути увагу громадські активісти. Зокрема, Центр прав людини ZMINA опублікував список «Гафарова-Ширінга», у якому є імена 21 політв'язня, що потребують негайної медичної допомоги. Усі ці люди зазнали переслідувань з політичних мотивів.

Які злочини чинить росія щодо українських політичних в'язнів та як Україна сприяє полегшенню їхнього утримання — розповідаємо в матеріалі.

«Протягом 16 годин не дозволяють лягати чи сідати на ліжко»

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял засуджений до 17 років ув'язнення. Його тримають у Сімферопольському СІЗО-2, що, за словами правозахисників, створене для затриманих ФСБ росії та викрадених цивільних із новоокупованих територій України.

Нарімана Джеляла звинувачують у підриві ділянки газопроводу, що стався 23 серпня 2021 біля села Перевальне недалеко від Сімферополя. Його разом із братами Азізом та Асаном Ахтемовими затримали у вересні 2021 року.

«Справа повністю сфальсифікована, — говорить дружина Нарімана Левіза Джелял. — Усі покази підозрюваних були отримані через насилля та тортури щодо братів Ахтемових. У справі використовують інформацію від трьох засекречених свідків, чиїх облич не показують і чиї голоси змінили. Тобто по факту там може сидіти будь-яка людина і читати слова з листочка. Це відпрацьована схема ФСБ: не маючи реальних свідків, у справу запускають засекречених».

За словами дружини політв'язня, ці свідки заявляли, що були у близькому колі спілкування Нарімана, проте не знали елементарних даних про нього. Окрім того, один зі свідків мав два різні підписи на документах. Жодних інших доказів звинувачення не представило: ані записів з камер відеоспостереження, ані прослуховувань мобільних телефонів.

Один рік і сім місяців Нарімана Джеляла утримували в СІЗО-1 в Сімферополі. У травні 2023 року його перевели у СІЗО-2. Там умови утримання стали більш жорсткими.

«Тиждень чоловік був у карантинній камері. Вона на цокольному поверсі й не має вікон, — говорить Левіза Джелял. — Чоловіку одразу поголили голову й бороду, забрали всі особисті речі, ліки, продукти». 

Потім його перевели в постійну камеру утримання. Там політв'язню не дозволяли лягати чи сідати на ліжко протягом 16 годин. З 6 до 22 години він повинен перебувати на ногах. Це призвело до набряків та варикозного розширення вен на обох ногах.

«У камерах є лавка, але вона дуже вузька (приблизно 10-15 сантиметрів). По краях вона має металеві виступи, які дуже впиваються в шкіру, якщо на них присісти, — говорить дружина політв'язня. — Десь 15-20 хвилин можна посидіти, а далі треба стояти чи ходити по камері».

Левіза Джелял почала писати скарги на СІЗО-2. Каже, що завдяки цьому ув'язненим трохи полегшили утримання і дозволили сидіти на ліжку, щоправда, обмежену кількість часу.

До ув'язнення Наріман Джелял мав проблеми з міжхребцевими грижами. Раз на рік вони давали про себе знати, проте лікування він проходив удома. За час ув'язнення в нього три чи чотири рази боліла спина, а ліків, які б втамували біль, передавати не дозволяють.

«Справляється з цим він якось самостійно. Не рухається, уважніше ставиться до себе, щоб далі не спровокувати біль, — каже дружина. — Те саме і з гіпертонією та алергією. Удома він це все міг коригувати ліками, але в СІЗО такої змоги він не має».

Дружина політв'язня розповідає, що в СІЗО-2 не приймають посилок із жодними медичними препаратами. Покликаються на те, що має бути призначення від лікаря на конкретні засоби. Хоча в СІЗО-1 приймали вітаміни, знеболювальні, протизапальні ліки.

«Але вони (працівники СІЗО — ред.), напевно, живуть в іншій реальності, — обурюється Левіза Джелял. — У СІЗО кажуть, що Наріман не скаржиться на своє здоров'я, а його амбулаторна карта взагалі чиста, і він абсолютно здоровий. Але, за словами чоловіка й інших заарештованих, докликатися медперсоналу у в'язниці практично неможливо. Наприклад, нещодавно Асан Ахтемов три дні пролежав з температурою 39 градусів і ніхто до нього не підійшов, додзвонитися до медпрацівників не змогли».

Після апеляції у справі Нарімана 28 липня СІЗО обмежило й передачу продуктів для політв'язня. Раніше рідні ув'язненого могли передавати 30 кілограмів продуктів на місяць, зараз — лише 20 кілограмів на три місяці.

«Ми щотижня відправляли передачу зі свіжими овочами, фруктами, ковбасою, сиром. Тепер же відправляємо посилки в обмеженій кількості й чоловік харчується тією їжею, яку дають у СІЗО», — каже дружина політв'язня.

Левіза Джелял впевнена, що справа щодо її чоловіка — замовне кримінальне переслідування. Тому єдине, на що вона сподівається, — це розголос про її чоловіка й полегшення умов його утримання.

«Уже є рішення апеляційної інстанції. Вони не взяли до уваги критичний стан здоров'я Нарімана, наявність чотирьох малолітніх дітей, старенької мами, за якою потрібен постійний догляд, і статус офіційного опікуна вже, на жаль, покійного батька», — зазначає вона.

«У нього трясуться руки, а ступні й пальці ніг — фіолетового кольору»

Ще одного політичного в'язня, Івана Яцкіна, незаконно заарештували 16 жовтня 2019. Його звинуватили у «шпигунстві» на користь Служби безпеки України. Одразу після затримання тримали в московському СІЗО «Лефортово».

У квітні 2021 року чоловіка перевели у Крим, в СІЗО-1. Після винесення вироку — 11 років позбавлення волі в колонії суворого режиму — етапували до місця відбування покарання — виправної колонії суворого режиму № 44 у місті Білово Кемеровської області.

«До арешту Іван страждав на тромбофлебіт (захворювання венозної системи людини, яке супроводжується утворенням тромбів — ред.), через що мав трофічні виразки на ногах, — говорить дружина політв'язня Гульнара Кадирова. — В ув'язненні його стан почав тільки загострюватися. Окрім цього, додалися сильні головні болі й болі у грудній клітці, впав зір, болять та псуються зуби». 

Дружина політв'язня розповідає, що у в'язниці Івана змушували виходити робити зарядку на вулиці в сильний мороз у гумових капцях. Якщо противитиметься — запроторять до ШІЗО. У камері Івана спеціально відчиняли кватирку навстіж і слідкували, щоб він не міг її зачинити. Чоловік увесь цей час перебував без взуття.

«Як наслідок, в Івана обмороження ніг, — говорить дружина. — Ліків та медикаментів йому не видають. Перший час допомагав хтось із ув'язнених, давав свої препарати. Так чоловік і тримався». 

Жінка каже, що на рік вона має три довготривалі побачення з чоловіком. Вони тривають три дні. Проте через велику відстань до місця ув'язнення, роботу й догляд за трьома маленькими дітьми Гульнара побачила Івана вперше за час його ув'язнення в Білово лише цієї весни.

«Іван був дуже радий нас бачити. Він не скаржився на здоров'я: має такий характер, що мовчатиме до останнього. Але я помітила, що в нього трясуться руки, а ступні й пальці ніг — фіолетового кольору», — говорить Гульнара.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну адвокатом Івана Яцкіна був Микола Полозов. Проте з початком вторгнення він виїхав з рф, і ув'язнений залишився без захисника. Дружина почала шукати нового адвоката і зрештою зараз користується послугами адвоката з міста Кемерово, який представляє права Івана щодо умов утримання.

«Нещодавно адвокат був у чоловіка і той сказав, що завдяки нашим численним скаргам на умови утримання Івану вдалося налагодити контакт з медичною частиною і йому почали надавати медичну допомогу, — каже дружина. — І навіть може дзвонити додому».

Гульнара впевнена, що з її чоловіка знущаються у в'язниці через його проукраїнську позицію та небажання підкорюватися «місцевим» правилам.

«Єдина допомога, яка можлива для Івана сьогодні, — це належне ставлення в колонії й відсутність знущань, — зазначає дружина. — А ще хочемо Івана перевести поближче до дому, до Криму. По всій росії є багато колоній, але чомусь його вирішили запроторити за майже 5 тисяч кілометрів від дому».

Ненадання медичної допомоги — це політика російської катувальної «машини»

Правозахисникам точно відомо про щонайменше 180 політв'язнів, які утримуються на території росії та окупованого Криму. Більшість із них — кримські татари. Близько 40 людей мають хронічні захворювання, інвалідність або є літніми людьми.

«Найчастіше ув'язнені мають проблеми із зубами, серцеві хвороби, проблеми з печінкою, загострюються хронічні хвороби через жахливе харчування та погані умови утримання, — говорить Ірина Сєдова, дослідниця та аналітикиня «Кримської правозахисної групи». — Якщо людина має підозру на якусь із хвороб, її не обстежують, а родичам не дозволяють передавати ліки. Це елемент катування і знущань».  

Ірина Сєдова згадує про українську правозахисницю та громадянську журналістку Ірину Данилович, яку викрали у Криму 29 квітня 2022 року. Її засудили до 6 років та 11 місяців позбавлення волі через буцімто зберігання вибухового пристрою. За час перебування в ув’язненні вона втратила слух у лівому вусі, постійно відчуває головний біль, має проблеми з координацією рухів і підозрює, що перенесла в ув’язненні щонайменше один мікроінсульт.

«Ірина підійшла до фельдшерки колонії і попросила надати їй допомогу. Вона сказала, що вже нічого не чує, крім шуму у вусі. На що лікарка їй відповіла, що лікувати не буде: вона повністю втратить слух, і тоді шуми її непокоїти вже точно не будуть, — говорить Ірина Сєдова. — Це політика російської катувальної «машини», яка називається Федеральна служба виконання покарань. Лікарі свідомо не надають політичним в'язням або жертвам релігійного переслідування допомоги, щоб людина просто померла і перестала їм мозолити очі».

Питання щодо звільнення цивільних дуже важке

Ірина Сєдова пояснює, що ситуація з утриманням політичних в'язнів в окупованому Криму та на території росії значно змінилася з моменту початку повномасштабного вторгнення. По-перше, до повного припинення дипломатичних зв’язків представники українського консульства в росії мали змогу навідуватися в СІЗО до ув'язнених українців і контролювати ставлення співробітників установи до них. А по-друге, в українському та міжнародному законодавстві немає можливості обміну цивільних — лише військовополонених на військовополонених.

«Але з практики ми бачимо, що іноді деяких цивільних випускають у межах обміну військових, — зазначає Ірина Сєдова. — Тому механізм звільнення заручників має бути розроблений і просуватися владою». 

У секретаріаті уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомили, що, попри відсутність консулів України на території росії, вони відстежують ситуацію з політичними в'язнями, шукають шляхи покращення умов їхнього утримання, а також звільнення. Там також додають, що, попри численні заклики до міжнародних інституцій, що покликані захищати права людини, у відповідь чують, що потрібно більше часу для вирішення ситуації.

«Основна проблема в тому, що міжнародні партнери готові долучатися до розв'язання проблем, де може бути результат. Наприклад, питання дітей. Результат роботи органів державної влади щодо повернення депортованих дітей є, тому міжнародні партнери хочуть долучитися і сприяти їхньому поверненню. Вони розуміють, що російська сторона рано чи пізно малу або значну кількість цих дітей відпустить, — повідомляють в уповноваженого. — А щодо цивільних заручників питання дуже важке. росіяни завжди кажуть, що “цивільні заручники — це українські шпигуни, ми їх засудили, ми не порушували норм міжнародного гуманітарного права”. Однак їх роками утримують у в’язницях без вироків, не допускають Червоний Хрест, рідним та близьким не повідомляють про їхнє місцеперебування».

Один із способів звільнення політичних ув'язнених був представлений президентом Зеленським у листопаді 2022 року на саміті G20. Там він окреслив умови миру з рф, де четвертим пунктом є звільнення всіх полонених та депортованих громадян України, зокрема кримчан, які були незаконно затримані на території Криму.

Для цього омбудсмен закликав представників іноземних держав та міжнародних організацій долучитися до розробки механізмів повернення українців додому через третю країну, міжнародні організації чи в інший спосіб. Також була пропозиція створити міжнародну робочу групу, яка могла б отримувати доступ до місць утримання затриманих громадян України. Однак досі цього не вдалося реалізувати.

З полону вийшов, а належної допомоги не отримав

26 січня 2022 року в Україні ухвалили новий закон про соціальний і правовий захист цивільних полонених. Проте Ірина Сєдова каже, що досі не розроблені нормативні підзаконні акти, які б дозволили цьому закону працювати. Тобто зараз звільнені з полону люди, повернувшись додому, не можуть отримати безплатного лікування і реабілітації, як того вимагає закон.

«Окрім цього, ми (правозахисні організації — ред.) постійно даємо рекомендації, у яких наголошуємо, що, окрім фізичної реабілітації в'язнів, які вийшли на волю, дуже важливо розробити державну програму соціальної психологічної реабілітації таких людей», — додає правозахисниця.

Що з катами?

Наразі низка українських правозахисників складає списки причетних до катувань та ненадання медичної допомоги українським політичним в'язням. Туди увійшли керівники закладів позбавлення волі, керівники медичних частин, судді, прокурори. На одну переслідувану людину припадає близько 30 причетних.

«Одна з керівниць лікувального закладу при Федеральній службі виконання покарань поїхала працювати до москви. Інформація про те, що раніше вона керувала медичним закладом в одному із СІЗО Криму, поступово зникає з публічного простору. Те саме стосується суддів, які виносили вироки українським політв'язням. Тому важливо по гарячих слідах збирати всі дані й фіксувати їх», — каже Ірина Сєдова.

Списки правозахисники планують передати в міжнародні інстанції та українські правоохоронні органи, щоб притягнути винних до відповідальності або накласти на них санкції.

«Наша першочергова задача — зупинити систему політично вмотивованого переслідування і ненадання допомоги українським політичним в'язням», — говорить Борис Петруньок, аналітик-дослідник проєкту з документування тортур Центру прав людини ZMINA.

Авторка: Анастасія Коваль