Указ про українські землі в росії: навіщо він потрібен і які перспективи відкриває

Які землі згадав Зеленський?

В указі президента згадано Кубань, Стародубщину, а також Північну та Східну Слобожанщину, що наразі входять до складу Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської та Ростовської областей російської федерації.

Це не всі землі в сучасній росії, де колись масово розселялися українці. Скажімо, в указі не згадується Зелений Клин на Далекому Сході або Сірий Клин у Південно-Західному Сибіру. Хоча в обох регіонах на початку XX століття існував український рух за національно-територіальну автономію.

Це вже територіальні претензії?

Ні, в указі не висувається територіальних претензій і не стверджується, що Україна претендує на історично населені українцями землі, які нині належать російській федерації.

За словами Зеленського, Україна повинна «робити кроки [...] задля соборності прав і свобод, правди про українців, правди про нас і правди про нашу історію».

Тож в указі насамперед наголошено, що росія повинна дотримуватися міжнародних зобов’язань для забезпечення прав українців, які проживають на її території. Зокрема, права на освіту українською мовою та її вільне використання. Також документ вимагає, щоб росія надавала українцям громадянські, соціальні, культурні та релігійні права, а також доступ до українськомовних медіа.

Зеленський посилається на низку міжнародних документів, наприклад, на Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейську хартію регіональних мов або мов меншин та Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин.

Які завдання дав президент?

Глава держави в межах цього указу дав декілька доручень Кабінету Міністрів. Так, уряд повинен розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у росії. У цьому Кабміну допоможуть міжнародні експерти, представники Світового конгресу українців, вчені та громадськість.

Передбачається, що уряд збере та вивчить факти й свідчення про злочини проти українців, що проживають або проживали на територіях росії. Зокрема, дослідить політику примусової русифікації, політичні репресії та депортації українців.

Ще одне завдання — утворити центр з відновлення та збереження історичної пам’яті.

Очікується, що Україна активізує протидію російській дезінформації та пропаганді щодо історії та сьогодення українців у росії, а також усіх поневолених нею народів.

Разом із Національною академією наук України уряд повинен підготувати й поширити у світі матеріали про понад тисячолітню історію українського державотворення в різні періоди.

Крім того, ідеться про розвиток взаємодії між українцями та поневоленими росією народами.

План дій мають винестина розгляд Ради національної безпеки та оборони України.

Що є українською етнічною територією?

Це землі, заселені переважно українцями, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу. У XX столітті межі етнічного розселення ставали одним з найважливіших чинників у визначенні кордонів між державами.

Сучасні кордони України охопили майже всі українські етнічні території. А втім, за межами опинилися, наприклад, Холмщина, що нині перебуває у складі Люблінського воєводства Польщі, або Стародубщина, що є тепер південно-західною частиною Брянської області рф. Колись Холмщина входила до складу Галицько-Волинської держави, а Стародубщина — до Чернігівського князівства. Обидва регіони також були у складі Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (українських державних утворень, що існували впродовж 1917–1921 років).

У 1915 році у Відні вийшла «Оглядова карта українських земель» українського географа та етнографа Степана Рудницького, на якій показані тодішні межі розселення українців.

Через кілька років на Паризькій мирній конференції делегація УНР наполягала на визнанні своїх кордонів у межах, що майже повністю збігаються з мапою розселення українців за Рудницьким.

Етнографічні карти початку XX століття дають розуміння, що за межами сучасної України опинилися Стародубщина, Північна та Східна Слобожанщина й Кубань, про які згадано в президентському указі.

Водночас Кубань — один із найбільших за площею регіонів, що заселений українцями й був відірваний від України.

Як Кубань стала українською?

Доктор історичних наук Дмитро Білий — багатолітній дослідник історії Кубані, а нині також завідувач відділу історичних досліджень Інституту дослідження Голодомору. Він наголошує, що Кубань пов’язана з Україною з X століття — з часів, коли на її території існувало Тмутороканське князівство, підпорядковане Київській Русі.

Через вторгнення половців зв’язок з цими землями перервався на століття і почав відновлюватися вже в часи Війська Запорозького. Туди у XVI столітті з походами ходив гетьман Дмитро Вишневецький. Згодом козаки активно освоювали землі насамперед правобережної Кубані.

На Кубань козацьке військо вирушало з фортеці Домахи — центру Кальміуської паланки, на місці якого виникло сучасне місто Маріуполь — його росіяни намагалися захопити ще у 2014 році, а у 2022-му окупували й тепер намагаються стерти там українську ідентичність.

Пізніше на правобережну Кубань переселилося Чорноморське козацьке військо, створене у 1787 році з частини козаків, які не перейшли за Дунай після ліквідації Січі.

«Є версія про те, що “Енеїда” Івана Котляревського була ніби алюзією на переселення Чорноморського війська на Кубань», — зауважив історик.

Далі на Кубань почали переселятися українські селяни з Харківської, Чернігівської та Полтавської губерній. За словами професора, з правобережної Кубані українці нікого не витісняли, адже приблизно 30 тисяч квадратних кілометрів на той час не були заселені.

Білий також підкреслив, що чорноморські козаки не вважали, що їх переселяють на Кубань силоміць, а радше сприймали це як договір з імператрицею Катериною II.

«Фактично це була суцільно українська республіка. Пізніше наказний отаман Чорноморського козацького війська Яків Герасимович Кухаренко запрошував свого близького друга Тараса Григоровича Шевченка: “Приїжджай на нашу українську Кубань”. Самі кубанці вважали, що в них там чорноморська Україна», — розповів Білий.

На початку XX століття, в часи Української революції, Кубанська Народна Республіка, чи Кубанський Край, неодноразово порушувала питання про об’єднання з Україною чи створення з нею конфедерації.

У 1920-х роках на Кубані відбувся потужний процес українізації, каже історик. Тоді українці становили більшість населення у 37 районах Північно-Кавказького краю. На Кубані діяло близько 1600 українських шкіл, а у Краснодарі працював український педагогічний інститут.

Утім, згодом політика радянської влади змінилася: кубанці, як і решта українців, пережили Голодомор, масові репресії, розстріли та депортації. Українці краю піддавалися зросійщенню, хоча ще в 1980–1990 роках у регіоні можна було почути українську мову.

«Школи закрили в 1932 році. Однак мова — так звана “кубанська балачка”, як вони її називають, — зберігалася. І, на жаль, коли Україна здобула незалежність, на державному рівні нічого не було зроблено, щоб підтримати місцеві українські товариства на Кубані», — підсумував Білий.

Що думають історики про указ президента?

Доктор політичних наук з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України, історик і політолог Владислав Гриневич ставиться до спроб держави повпливати на дослідження науковців-гуманітаріїв скептично. Пояснює, що науковцям технічної сфери ще можна «замовити», наприклад, розробку ракет, а історики самі визначають напрями своєї роботи.

«Скажімо, хто пропонував науковцям досліджувати питання, пов’язане з декомунізацією, коли держава цього ще не робила? І міф про “Велику вітчизняну війну” не держава запропонувала розвінчувати. Навпаки, президенти завжди користалися ним», — пояснив він.

Утім, науковець додав, що хоч Україна і запізнилася з «історичним наступом», але може завдати «контрудару».

«На території рф живуть 5 чи 6 мільйонів українців. Є цілі регіони, де вони компактно проживають, і нам потрібно послати меседж про те, що вони все ж таки наші українці, що в них є Батьківщина, до якої вони можуть повернутися і яка може їм допомогти», — зазначив Гриневич.

Водночас, за його словами, українці не можуть зараз здійснювати жодну культурну чи наукову діяльність у росії. Натомість Україна може зосередитися на роботі із корінними народами росії, які ще не повністю зросійщені і які проявлять національне незадоволення політикою москви.

Гриневич зауважує, що росія до певної міри «закрита країна» — вона контролює свій інформаційний простір, а крім того, українським науковцям недоступна частина російських сайтів, які є заблокованими в Україні.

А ось його колега Дмитро Білий вважає, що указ залишиться формальним, якщо не будуть створені дієві механізми для його реалізації.

Він пропонує заснувати науковий центр, який би зібрав різних фахівців — істориків, філологів, етнографів, політологів — для дослідження Стародубщини, Північної та Східної Слобожанщини, Кубані.

«Маловивченою є тема, як контактували українці Кубані з кавказькими народами. Хоча це життєво важливо для нас — знати їх, розуміти, вивчати, досліджувати», — зауважив Білий.

Зазначає, що потрібно створити заохочення для видання популярних книг про українців Кубані.

«Постійно тривають розмови, що нащо нам та Кубань, що там усі за путіна, що вони зросійщені, вони москалі, влаштували геноцид черкесів, служили імперії — це все московські наративи, що в'їлися у свідомість більшості наших співвітчизників», — зазначив історик.

Так само Білий вважає, що Україні необхідний центр з дослідження корінних народів росії. За його словами, поки Україна зволікає із вивченням росії, сама росія активно досліджувала українців ще з початку 2000-х років.