ENRU

Мінімальна зарплатня та понаднормова праця: як українки шиють одяг для світових брендів

Понад 220 тисяч українців працюють на фабриках і в цехах з виробництва одягу та взуття. Майже вся продукція йде на експорт — виробництво в Україні все частіше розміщують відомі західні фешн-бренди. Проте умови праці на такому виробництві геть далекі від європейських, стверджують дослідники з кампанії Clean Clothes, які протягом останнього року вивчали стан української легкої промисловості.  

У четвер міжнародна організація Clean Clothes Campaign, яка вже майже 30 років займається захистом прав працівників, залучених у світову індустрію пошиття одягу й взуття, опублікувала перший детальний звіт щодо України.

Частка замовлень, які світові фешн-бренди розміщують на українських підприємствах в останні роки зростає, стверджують автори звіту. Згідно з даними Держстату, загальна вартість експортованого з України одягу і взуття за 2016 рік зросла на 8%, до майже 617 мільйонів доларів. На думку дослідників, на експорт іде від 80 до 90 відсотків від усієї виробленої на фабриках продукції.

Річ у тім, що більшість підприємств легкої промисловості в Україні працюють за так званою давальницькою схемою: отримують від відомого західного бренду або його підрядника замовлення, тканини, викрійки й фурнітуру і лише зшивають готовий продукт. Це поширена практика світового аутсорсингового виробництва.

Що ж приваблює західні, зокрема, європейські торговельні марки одягу і взуття в Україну? Співавторка дослідження, соціологиня Оксана Дутчак пояснює: географічна близькість, порівняно з традиційними азійськими аутсорсинговими виробниками, діюча інфраструктура у вигляді фабрик, побудованих ще в радянські часи, непогана кваліфікація робітників, більшість яких розпочинали кар’єру теж ще в СРСР. Але головним аргументом лишається зарплатня, яка після девальвації гривні у 2014 — 2015 роках лишається в перерахунку на євро найнижчою в Європі.

Один цент за куртку

Навіть згідно з офіційними даними Держстату, середня заробітна платня у сфері виробництва одягу і взуття була найнижчою за всі інші галузі промисловості — у грудні 2016 року вона складала 4613 гривень до сплати податків або близько 135 євро «чистими».

Та для опитаних у межах дослідження робітників, навіть це — недосяжна сума. Середня зарплатня серед кількох десятків працівників з восьми фабрик у різних регіонах країни становить 96 євро «чистими» на місяць.

Середня зарплатня працівників з восьми фабрик в різних регіонах країни становить 96 євро на місяць «чистими» (на фото — швейна фабрика ПАТ «Володарка» у Вінниці, березень 2017 року). Фото: Владислав Мусієнко/УНІАН

Близько третини опитаних не отримували навіть мінімальної заробітної плати в 3200 гривень за 8-годинний робочий день. Нерідко причина в завищених нормах пошиття готової продукції.

«Ми зараз шиємо курточки по 199 євро. Знаєш, скільки мені платять з однієї? 38 копійок. У мене норматив — вивернути 350 на день курточок, а я встигаю десь 200. Як вони ту норму рахують, я не знаю. [...] Звідки цей норматив? Ну й виходить, що я його не виконую», — наводяться у звіті слова працівниці Людмили зі швейної фабрики на Чернігівщині.

Сезонність фешн-індустрії та сучасна «швидка мода» майже всюди призводять до перевантажень на виробництвах улітку, пояснює Оксана Дутчак.

«З іншого боку, взимку працівниць нерідко відправляють у примусові відпустки або нараховують неповні робочі зміни», — додає вона.

Городи, субсидії та одяг із секонд-хенду

Переважна більшість працівників фабрик з виробництва одягу та взуття в Україні — жінки. Середній вік опитаних в межах дослідження — 45 років. Це досить нетипово, порівняно з аутсорсинговим виробництвом в азійських країнах, де його часто критикують за використання навіть дитячої праці.

Економічна криза й існуюча дискримінація за віком зазвичай не дає робітницям знаходити гідну альтернативу роботі на швейних фабриках. Робота прибиральницями, продавчинями чи навіть у приватних швейних ательє, зазвичай, не приносить більшої соціальної захищеності.  

Серед українських швачок чимало пенсіонерок. Додаткова допомога від держави дозволяє ледве перебуватися, зазначається в дослідженні Clean Clothes Campaign. Сюди ж відносять і субсидії на сплату комунальних послуг, які взимку сягають розміру мінімальної зарплатні.

Оксана Дутчак, співавторка дослідження Clean Clothes Campaign. Фото: фейсбук Оксани Дутчак

Та все ж Оксана Дутчак характеризує життя працівниць швейних фабрик як украй злиденне. «Багато хто повертається до натурального господарства — вирощує частину продуктів на городах або чекає на допомогу родичів із села. Дехто взагалі відмовляється від м’яса. Заощаджують навіть на громадському транспорті», — розповідає дослідниця.

Звісно, ніхто зі швачок не може дозволити собі нового одягу, який вони самі ж і шиють — навіть масових європейських брендів. Вдягаються переважно на секонд-хендах чи дешевих ринках.

Автори дослідження власноруч підрахували рівень так званої «гідної зарплатні», яка б забезпечувала швачкам здорове харчування, доступ до медичних послуг, освіти, й бодай якогось культурного відпочинку. Вона мала б сягати 13 тисяч гривень.

«Звісно, одночасне підвищення до такого рівня просто неможливе — це вибило б Україну з цього ланцюга виробництва», — пояснює Дутчак.

«Відповідати мають бренди»

У Clean Clothes Campaign покладають основну відповідальність за злиденний рівень життя українських працівниць на західну фешн-індустрію. Саме бренди стоять на вершині виробничого ланцюжка й передусім в їхніх силах змінити ситуацію на краще, зазначається в доповіді.

«Вартість роботи з пошиття в середньому складає від 0,5% до 3% у ціні готового одягу. Отже, яким би висококонкурентним не був цей ринок, лишається поле для маневру», — упевнена Оксана Дутчак.

За майже три десятиліття роботи Clean Clothes Campaign виробила власну тактику діалогу з представниками фешн-індустрії. Перед публікацією звіту його надсилають тим брендам, виробництво яких було предметом дослідження. Єдина умова — вони виправлятимуть ситуацію, а не просто згортатимуть проблемне виробництво, лишаючи фабрики без роботи.

«Доволі часто це спрацьовує. Якщо ні, то Clean Clothes розпочинає публічні кампанії, доносячи інформацію про умови праці до споживачів. На Заході вже виробились певні традиції відповідального споживання й покупці часто відмовляються від того чи іншого одягу, якщо дізнаються, що його шиють у неприйнятних умовах. Бренди це розуміють і дуже переймаються своєю репутацією», — розповідає Оксана Дутчак.

Акція Clean Clothes у Швейцарії. Фото: фейсбук

Однак, на її думку, певна частка відповідальності за стан справ у легкій промисловості лежить і на українському уряду. Слідом за профспілками, вона критикує введений у 2014 році мораторій на перевірку малого та середнього бізнесу Державною інспекцією праці. До 2014 року подібні перевірки часто-густо виявляли на швейних фабриках численні порушення — щодо оплати праці, нелегального оформлення працівників, чи навіть неприйнятних санітарних умов, накладаючи на українських власників та менеджмент істотні штрафи.

«Уряд також повинен підвищити мінімальну заробітну плату. Попри її номінальне подвоєння у 2017, реальна купівельна спроможність все одно лишається нижчою, аніж докризовий рівень. Постійно називаючи низькі зарплати як інвестиційну перевагу України, уряд фактично рекламує нашу бідність по всьому світу», — зазначає дослідниця.