Світ

Піца від українця: 4 історії наших бізнесменів в Італії

1 жовтня, 2018 12:05
Світ/Піца від українця: 4 історії наших бізнесменів в Італії
Зберегти
Вигляд
Українських мігрантів в Італії понад 230 тисяч, але тільки 4 тисячі з них — підприємці. Більшість працює найманими робітниками у сфері домашніх послуг. Що потрібно для того, щоб відкрити власну справу, і як їм удалося зробити успішний бізнес на чужині? Громадське розпитало про це чотирьох українських бізнесменів в Італії.

Андрій Злотко дістає з духовки піцу «Маргарита» з апетитною скоринкою. Саме обідній час відвідувачі розсідаються за столиками його піцерії в Римі. Це один із найпопулярніших у районі закладів, а клієнти Андрія переважно італійці. Його піца смакує навіть родоначальникам цієї страви, неаполітанцям. «Вони заходять, крутять носом, але їсти щось треба — пробують. 90% неаполітанців, виходячи, тиснуть руку й кажуть — класна піца!» гордо розповідає Андрій.

Його історія на Апеннінах починалася типово. Із села на Волині до Італії його забрала мама, яка вже там працювала. «Я приїхав до мами в 16 років, пішов на роботу. Потім вона влаштувала мене в піцерію — хотіла, щоб працював під накриттям, щоб було що поїсти». Навчившись робити піцу в італійців, у 2010-му Андрій переміг на конкурсі піцайоло (люди, які займаються виготовленням піци — ред.). Відтоді мріяв про власну справу. Йшов до цього 5 років. Зрештою орендував піцерію, що занепадала. Усі дозволи та ліцензії вже були в попереднього власника Андрій лише переоформив їх на своє ім'я.

Піца з салом? Чом би й ні

У відкриття власної піцерії українець інвестував близько 100 тисяч євро. Сама лише духовка коштувала 18 тисяч. Андрій каже — частину грошей вклав із родинних заощаджень, частину отримав у кредит. Завдяки зв'язкам в Італії вдалося домовитися про знижки з кількома фірмами.

У перші місяці заробляли по 20 євро на день, згадує підприємець. Тепер лише в обідній час на піцу до українця приходить дві сотні людей. Увечері ще стільки ж замовляє доставку. І це при тому, що ціни тут не найнижчі. Секрет — в особливому рецепті тіста, який Андрій запатентував, та оригінальних начинках. «Піцу потрібно добре спекти, смак має бути добре підібраний, ділиться  досвідом Андрій. На одному шматочку повинні бути всі інгредієнти, навіть якщо їх десять».

Піцерія — це сімейний бізнес Андрія та дружини. Крім них, тут працює десятеро людей, українці та італійці. У планах Андрія — розширюватися: відкриває піцерію в Києві. Для українців готує піцу з урахуванням національних особливостей. «Пару італійських піц мусить бути, але ще й щось таке, щоб для наших була піца своя, — усміхається. — У мене є ідея зробити піцу з картоплею і салом. Навіть з цибулькою, підчеревиною, шкварками».

Андрій Злотко, Рим, Італія, 26 серпня 2018 року Фото: Святослав Шевченко/Громадське

Провальний старт, вдале продовження

Піцерія, власником якої є українець — історія для Італії незвична. А ось український ресторан тут є в кожному великому місті. Микола Олексів — власник ресторану на околиці Неаполя. Він приїхав в Італію до батьків 11 років тому. Працював на сміттєпереробному заводі. Аби з простого робітника стати підприємцем, Микола витратив сім років. Спершу відкрив крамницю українських товарів. «На магазин потрібно було 25 тисяч євро. Якісь кошти були свої, якісь позичили в банку і вже відкрили магазин».

Великою мрією Миколи був власний ресторан. У цей бізнес вклав 100 тисяч євро. Довго шукав приміщення, робив ремонт, сплачував борги попереднього орендаря, оформляв ліцензії. На ставлення до себе з боку італійців не нарікає.

«Тут немає значення, чи ти іммігрант, чи італієць. Якщо мігрант, то італійці ще більше вітають, адже бодай хтось щось робить, вкладає гроші, вони це цінують, бо гроші і податки залишаються в Італії».

Перший же вечір роботи ресторану закінчився повним провалом. Сьогодні Микола згадує це з гумором, але тоді було не до сміху. Не маючи досвіду в ресторанному бізнесі, він не підготувався до напливу гостей. А їх на відкриття прийшло 400. «Стільки людей, усе зайнято, 6 офіціантів, всі по 18-19 років. Це був жах! Я вважаю, що тоді на відкритті я втратив десь 2,5-3000 євро. Люди хотіли щось замовити, але не дочекавшись, ішли голодні, бо кухня не могла видати, а офіціант не знав, куди нести».

Повернути вкладені в ресторан інвестиції Микола розраховує за 5 років — після відкриття минуло вже три. Клієнти закладу переважно заробітчани, тож ціни невисокі. Тут працює вся родина — батьки та сестра Миколи. Загалом у нього 12 підлеглих, усі — українці. «У нас є дві кухні — українська та італійська, це одразу так запланували. На одній українській ми б не «виїхали», тому що є сім'ї — він італієць, а вона українка. І ось вони хочуть піти в ресторан, а він каже: «Я, звичайно, піду, бо я тебе люблю, але хоч би мені там пасти зварили».

Загалом в Італії 4 тисячі українських бізнесменів — це менше, ніж два відсотки від загальної кількості українців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Іміграція з жіночим обличчям: хто такі і чим живуть українці в Італії

Головні сектори, в яких мігранти ведуть бізнес — транспорт, торгівля, будівництво і послуги для підприємств. Українців, які працюють на себе, щороку більшає, росте й попит на юридичні та податкові консультації.

Микола Олексів, Неаполь, Італія, 25 серпня 2018 року Фото: Святослав Шевченко/Громадське

Не виплатили зарплату? Допоможуть українці

Такі послуги надають так звані «центри податкової підтримки» — італійською КАФи. Один із них у Римі відкрив українець Володимир Боровик. Разом із дружиною Наталею він в Італії вже 14 років. У Римі Володимир працював у сфері інформатики. У середині 2000-х Італія перейшла на електронний документообіг — більшості українських заробітчан, а надто літнім людям, розібратися в новій системі було складно. Від того часу центр став для них провідником у морі італійської бюрократії. Тут допомагають заповнювати податкові декларації, подавати документи онлайн і боротися за свої права.

Клієнти Володимира та Наталі — частково підприємці, але переважно українські жінки, які працюють доглядальницями чи хатніми робітницями. Багато хто з них не має робочого контракту. Часто ці люди почуваються безправними, а роботодавці цим користуються. Однак навіть у таких випадках їхні права можна захистити, розповідає Наталя: «Італійці часом вважають: якщо іноземець без документів, то можна щось недоплатити, можна взагалі не заплатити. Таке може бути, і ми з цим зіштовхуємося. І, власне, таким людям ми намагаємося допомогти, захистити їхні права».

Італійські сири — до України

Піцайоло Андрій, ресторатор Микола та податкові консультанти Володимир і Наталя вже здійснили свою мрію — відкрити власну справу в Італії. Ще одна представниця другого покоління українців, Ганна Гармаш, — лише на шляху до цього. Дівчина приїхала до батьків у Рим 5 років тому, нині вчиться в Італії на сировара — мріє варити моцарелу та інші італійські сири в Україні.

«У мене є ідея бренду, що я хочу створити у рідному місті Чорткові. Хочу прославити своє місто, — розповідає Ганна. — Тому вирішила офіційно навчатися, щоб отримати сертифікат. Я знайшла курси, закінчила їх, тепер завершую стажування».

Ганна Гармаш, Рим, Італія, 26 серпня 2018 року Фото: Святослав Шевченко/Громадське

Лекції, відвідини ферми, вивчення санітарних норм і сам процес виготовлення сиру — все це Ганні довелося опанувати протягом кількох місяців. Та ще й іноземною мовою. Коштували курси близько трьох тисяч євро. Сьогодні дівчина переймає у відомого італійського сировара секрети майстерності. Власна сироварня для Ганни — не просто бізнес, а можливість принести в Україну італійську гастрономічну культуру.

«Я живу ідеєю повернутися додому, створити свою сироварню, але не тільки займатися сирами. А також принести культуру правильного харчування, культуру сироваріння. Для того, щоб трошки рухати вперед смаки, вподобання людей — до кращого, до європейського», — пояснює Ганна. Залишатися в Італії вона не планує — хіба ще на кілька років, доки не закінчить навчання і не здобуде необхідний для відкриття сироварні досвід. Вона цікавиться історіями успіху інших українських підприємців в Італії, але свій бізнес бачить лише в Україні.

Пов`язані новини