«Українська ніч» Марсі Шор — не класична історична книжка чи хроніка. Передусім це розкриття досвіду й переживань людей — як відомих, так і «звичайних» українців, — які опинилися у вирі революційних подій. Громадське публікує авторську колонку Ростислава Аверчука, запрошеного редактора VoxUkraine.

Подвійна подорож

Авторка — професорка історії Єльського університету США — захопилася Східною Європою ще в 17 років. Відкриттям для неї стала мова цінностей, якою говорили такі політичні постаті, як Вацлав Гавел та Адам Міхнік — розмови про важливість «правди» контрастували із цинічною риторикою в США. Євромайдан став для неї ще одним свідченням того, що «ми можемо відрізнити добро від зла».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Авторка книжки про Революцію Гідності: «Майдан – це момент прийняття відповідальності»

Шор не змирилася з тим, що розмови про Україну на Заході обмежувалися геополітикою, санкціями чи економікою. Для неї Євромайдан і наступні події — це трансформаційний досвід у житті таких людей, як польська письменниця Оля Гнатюк, що допомагає будувати барикади на Майдані, або худорлявого викладача історії з Дніпра, який вирушає на схід захищати свою країну. Своєю книжкою Шор прагнула зробити ці події ближчими для англомовного читача й допомогти побачити українську революцію очима її учасників.

Для читача це подвійна подорож. Одна — в часі: від побиття студентів і розстрілів на Майдані до перших місяців війни. Друга — Україною: від заходу на схід.

Епіцентр поступово переміщується з Галичини та Львова до Києва, а відтак і до Дніпра й Донбасу. Приблизно половина книжки, поділеної на короткі розділи, присвячена саме подіям на Майдані, тоді як інша розповідає про досвід учасників війни на сході. Авторка стисло, але вичерпно, передає основні події та їхній взаємозв’язок. Але основу книжки складає досвід і роздуми їхніх учасників. Наскрізними мотивами є змінене відчуття часу, стертя бар'єрів між людьми різного достатку на Майдані й фронті, переборювання страху, необхідність складного вибору тощо.

Чому книжку варто прочитати українському читачеві?

На презентації українського видання книжки, Марсі Шор визнала, що почувається незручно. Адже книжка написана для західної аудиторії та є своєрідним перекладом досвіду українців. А отже видання українською є подвійним перекладом (переклад на українську вдало виконав Олександр Буценко).

Але погляд зі сторони викристалізовує відчуття й розуміння того, що сталося. Для українця книжка — це чіткий, позбавлений надмірних емоцій і нашарування нинішніх подій погляд на себе.

Як пише Шор, час переставав діяти на Майдані і його учасники не завжди добре пам'ятають, що і коли відбувалося.

Адже навіть у розпал протистояння із силовиками часто було невідомо, що відбувалося буквально за сто метрів від тебе. Поза тим, і в Україні немало тих, хто має лише часткове розуміння подій на Майдані й мотивів тих, хто на ньому був. Тому такий переклад досвіду учасників Революції може бути корисним і цим українцям.

Попри незначний розмір, книжка цілісно охоплює досвід українців з різних регіонів. Далеко не всі події у Львові та міркування його жителів є відомими чи зрозумілими жителям Дніпра й навпаки. Наприклад, цікаво дізнатись про спонтанне утворення «сестринської сотні» в Дніпрі, коли в день найбільшої небезпеки саме жінки вирушили до будівель адміністрації, «озброївшись» каструлями та сковорідками, адже вірили, що протестувальниць-жінок не зачіпатимуть.

Нарешті, на сторінках книжки є багато цікавих людей: або вже відомих, але відкритих у новому світлі, як-от Святослав Вакарчук, або таких, про кого варто знати більше.

Окремо слід відзначити, що авторка вдало передає суперечливі відчуття — абсурду розстрілів і війни й водночас єднання, солідарності, довіри та віри. Заразом Шор пише лаконічно та уникає драматизації. Тон книги спокійний і навіть піднесений. Вона не оплакує, а засвідчує. Деякі з героїв, як-от Юрко Прохасько, відкривають свої інтимні переживання, і Шор хоча передає їх відверто, є делікатною як до героїв книги, так і до читача.

Шор не уникає складних тем, але не оцінює та не осуджує.

Наприклад, з одного боку вона згадує антисемітизм одного з бійців самооборони Майдану, але водночас показує зміну його поглядів. Авторка насторожено ставиться до радикальних сил на Майдані, але відзначає їхню рішучість у захисті країни на Донбасі.

Вона також відзначає лицемірність Заходу, який може критикувати Україну за наявність крайніх правих сил, маючи такі ж сили у власних парламентах.

Ця невелика книжка не є глибоким історичним трактатом або докладною хронікою подій на кшталт книжки Олександра Стражного. Не є вона й статистично репрезентативним дослідженням. Шор переважно спілкується саме з активними учасниками подій на Майдані та Донбасі, — що й не дивно з огляду на мету книжки, — але не з політиками (як це робить, наприклад, Соня Кошкіна). Крім того, у своєму відкритті українського суспільства Шор спирається на знайомства серед представників певної верстви населення.

Марсі Шор написала лаконічну й співчутливу історію людей — їхніх переживань і складних виборів під час Євромайдану та початку конфлікту на сході. Вона не намагається переконати, — але є переконливою — і досягає своєї мети, означеної на завершенні передмови до українського видання: «Щиро сподіваюся, що книжка стане приводом запам'ятати Революцію Гідності як момент цінний сам по собі, як момент, що свідчить про можливості людини, попри все, що відбувалося і відбувається поза цим».

Поділитись: