Український Хатіко, що помер від голоду біля тіла розстріляної господині

9 березня вони прокинулися о 5 ранку. Напередодні вирішили більше не сидіти у підвалах й евакуюватися з міста. О 6-й стали в кінці довжелезної черги з автівок на виїзді з Чернігова. В машині їх було шестеро. За кермом — 24-річний Олександр Шелупець, поряд із ним, на пасажирському сидінні з котом Мортом на руках, — його дівчина, 21-річна Діана Ємельянова, за водієм сидів його брат, 15-річний Максим Шелупець, позаду за Діаною її мама — 41-річна Ірина Ємельянова. В неї на руках був 10-річний мопс Міша.

До 12 години черга не рухалася: українські військові не випускали нікого з Чернігова, бо за 50 кілометрів були обстріли. Ємельянови з Шелупцями вирішили їхати іншою дорогою через окуповані села. Так напередодні змогли вибратися їхні знайомі. На тамтешньому блокпості Олександр домовився, що їх пропустять одними з перших.

О 12:30 минули перший блокпост, потім другий, третій. Проїхали трасою повз село Количівка, за 14 кілометрів від Чернігова. Дорога там була рівною, і вони не помітили поворот унизу.

«Поворот ми побачили, вже коли до нього залишилося кілька десятків метрів. Під деревами — три танки. В першу секунду ми розуміємо, що це, власне, танки. Потім Саша кричить: "Не наші! Пригніться!" Та я вже й сама побачила російські прапори. І те, що танки повертали на нас свої дула. Зупинитись і розвернутися на швидкості ми майже не мали шансів, тому Саша натис на газ. Тільки так ми могли проскочити», — розповідає Діана.

Ворожа техніка почала стріляти безперестанку. Автівка метрів за 200 заглухла і за інерцією ще трохи прокотилася. В цей момент Діана побачила, що на її лівій нозі немає пальців, лише один висів на шкірці. Олександр гукнув: «Усі з машини!» 

«Кишки, шкіра, кров — усе видно»

Діана перелізла через місце водія, бо росіяни продовжували їх обстрілювати з правого боку. Ірина вискочила і, пригинаючись, оббігла авто ззаду. Її поранили в живіт. Олександр намагався витягти свого брата, але той уже був мертвий: куля пройшла через хребет у серце. Розгублена Діана зателефонувала у службу порятунку: «В нас тут поранені й загиблий». Але зв'язок перервався. Олександр зрозумів, що треба тікати якомога далі від машини, тому що її далі обстрілювали — з повним баком пального.

Трійка поповзла в кущі. Метрів за 50 зупинилися, щоб оглянути рани. Олександр розірвав на собі футболку й перев'язав ногу коханій. Тоді розкрив куртку Ірини і скрикнув. «Там не було пів живота. Кишки, шкіра, кров — усе видно», — розповідає Діана.

Часу перемотати рану не було. росіяни знову почали стріляти, люди поповзли болотами, за ними чеберяв мопс. Кіт залишився в автомобілі, його доля невідома досі. Він був у переносці, яку пізніше знайшли продірявленою.

Олександр гриз зубами й ламав руками гілки — повзли через густі кущі. Обстріли не припинялися.

«Ми тут усі помремо?» — спитала Діана. — «Найімовірніше, що так», — відповів хлопець. Тоді Діана сказала коханому й мамі, що любить їх. Вони повзли, доки Ірина не спинилася. Замовкла назавжди. Діана не встигла навіть попрощатися з мамою — позаду почувся страшний тріск гілок: росіяни наздоганяли їх на танку, ламаючи все під гусеницями.

«Якби не Саша, який потягнув мене за руку, я так би й лишилася там — і лежала б досі. Міша (мопс — ред.) залишився біля мами, хоч як я його кликала за собою. Він був мамин. Вони разом спали, він не лягав без неї. Сидітиме, кунятиме, але не ляже. Він навіть у туалет за нею ходив. У його собачій голові вона була для нього як справжня мама, — Діана нервово сміється. — Він сів біля неї, на мене лише дивився, а ми поповзли далі».

Пара продовжила тікати, вони здолали 12 боліт: у першому води було по кісточки, в останньому — по плечі. Вийшли на поле, яке палало. Обоє обпекли ноги, але нічого не відчували. Віддалік побачили чернігівську ТЕЦ і рухалися до неї, весь час ризикуючи нарватися на росіян. Помітили ворожий танк, але пробігли повз нього: що буде, те й буде. Діана вибилась із сил, тож чоловікові довелося її нести.

О 17-й вони вийшли на той самий міст, з якого виїхали о 12:30. Українські військові відразу забрали їх до лікарні, і того ж вечора дівчину прооперували: відрізали чотири пальці на нозі, залишивши тільки великий. Вона вважає, що їй пощастило — постріли пройшли навскоси, а стріляли з такого калібру, що могли відбити всю ногу.

Собака лишився помирати біля тіла господині

Діана одразу почала шукати маму. Але по гарячих слідах не вийшло — до 1 квітня Чернігівщина лишалася окупованою. Знайшли Ірину тільки влітку. Це стало можливим завдяки волонтерам, які прочитали її історію та прохання допомогти у Facebook. З невідомих причин Ірину Ємельянову не шукали офіційні служби, хоча на допити в прокуратуру Діану викликали 15 разів.

Волонтери взували гумові чоботи, вирубували коридори в чагарях. 16 липня Діана почула крик: «Знайшов!» Вона чекала в машині на трасі, бо через хвору ногу сама шукати не могла. Їй показали фото: скелет, тіло майже розклалося. Трохи поодаль від жінки лежав собачка, якому довелося помирати від голоду й холоду. Але він не залишив господиню.

Нарешті до місця знахідки виїхала поліція, тіло передали в морг. Після необхідних процедур щодо встановлення особистості загиблої рідні змогли поховати Ірину Ємельянову на цвинтарі в Чернігові.

Нині Діана носить із собою статуетку — сердечко, яке подарувала мама. А також золотий ланцюжок з підвіскою, який зняли з її тіла. Навідується в мамину хату, де все й досі так само, як було за її життя.

«Мені допомагає те, що вона хотіла, аби я жила далі. До війни й у перші її місяці вона просила: "Якщо я помру, ти дуже не плач, живи далі". Я так і роблю. Заради неї. Дуже допомагає Саша і його мама. Разом триматися легше. Я живу думкою, що треба встигнути те, що не встигла мама та інші, загиблі від рук рашистів. Встигнути просто нажитися на цій землі. А ворогам, звісно, бажаю смерті. Мої почуття ненависті та зневаги до них такі потужні, що немає слів, аби це озвучити. Тому хай просто здохнуть».

Текст підготовлений платформою пам'яті «Меморіал», яка розповідає історії вбитих росією цивільних і загиблих українських військових, спеціально для hromadske. Щоб повідомити дані про втрати України, заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.