Культурна дипломатія: Українському інституту загрожує недофінансування

Західні країни вже давно розвивають модель подібних культурних інститутів: у Німеччині є Ґете-інститут, у Франції — Французький інститут, у Польщі — Інститут імені Адама Міцкевича.

В Україні тільки на 27-му році незалежності нарешті з’явився аналог — Український інститут. Це державна інституція, яку створили під егідою Міністерства закордонних справ. Роботу вона розпочала у серпні 2018 року. Але одразу з’явилися й складнощі. Передусім — недофінансування.

Про молодий Український інститут та виклики, з якими йому вже довелося зіткнутися, Громадське поговорило з генеральним директором Володимиром Шейком. Нижче — головні тези розмови.

Україна повинна стати помітною

Наша мрія проста: щоб про Україну довідалися більше у світі. Щоб ми перестали бути «білою плямою» на карті Європи, щоб наша культура в широкому сенсі цього слова сприймалася на рівних серед інших наших сусідів й інших країн, щоб Україна була суб'єктом, а не об'єктом у міжнародних відносинах. Це, звичайно, велика амбіція, амбіція не лише моя, а й великої кількості людей, які створювали інститут. Це, безумовно, і Міністерство закордонних справ, але також дуже багато людей, які долучалися до формування ідеї та концепції, вивчали досвід інших країн. Це, звичайно, довгострокова перспектива, адже Україна лише на 27 році незалежності створює таку інституцію. В інших країнах вони існують уже десятки, а то й понад сто років.

Мрія та амбіція на найближчі декілька років — розбудувати міжнародну мережу інституту, відкривати його закордонні філії, які будуть точками присутності культурної дипломатії України у світі.

Звичайно, потрібно розуміти можливості українських інституцій, діячів культури, освіти, науки, які можуть стати джерелом чудового контенту, який представить Україну у світі. Також треба ґрунтовно підійти до вивчення потреб закордонних аудиторій. Адже не секрет, що чимало з того, як ми хочемо про себе говорити, не завжди готові за кордоном слухати. Треба зважати на те, якою мовою говорити з людьми треба.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Львівські міленіали: три історії молодих директорів

Інструмент впливу на симпатії до України

Нам хотілося б досягти максимально широкої аудиторії, яка, інструментально кажучи, формує соціологію щодо сприйняття України у світі. Безумовно важливими є люди, які ухвалюють рішення, зокрема й політичні. Це дипломатичний корпус, політики, діячі у сфері культури, які теж часто знають мало або не знають про Україну нічого, або традиційно працюють з іншими країнами. Це також люди, які тут ніколи не були та яких також потрібно схиляти на свій бік і більше про себе розповідати.

Це є частина політичних завдань України, адже Український інститут як установа є частиною політичної функції держави. Водночас я не хотів би занадто інструменталізувати нашу роботу, бо культурна та публічна дипломатія є інструментами сили, яка не передбачає безпосереднього політичного впливу або отримання політичних дивідендів. Це інструмент впливу на громадську думку, на симпатії до країни, розуміння країни, тобто те, чого нам дуже бракує.

Які країни в пріоритеті?

На першому етапі розширення мережі інституту пріоритетними країнами є Польща, Німеччина та Франція, як ключові політичні центри Європи, важливі партнери України. Ми для себе в перший рік-два роботи розширили цю географію до 10-12 країн, які також охоплюють і Північну Америку, й інші країни Європи, та навіть азійські країни. В Азії Україна менше представлена, ніж в Європі, й тут можна навіть без відкриття філії здійснювати проектну діяльність. Тобто організовувати події, заходи, проекти, представляючи українську культуру за допомогою закордонних дипломатичних установ України, української діаспори й локальних інституцій, яким Україна цікава як тема, як територія.

Чому Україна може бути цікавою за кордоном?

Передусім ми цікаві тим, що ми є дуже молодою та динамічною культурою, яка є дзеркалом тих дивовижних процесів, що відбуваються в Україні декілька років. Це ще один спосіб краще дізнатися, про що переживають українці в постмайданні роки та з якими викликами зіштовхуються. Усе це відбивається в культурних процесах, в сучасному театрі, літературі, кіно, візуальному мистецтві. У цьому сенсі сучасне мистецтво дуже мобільне, воно справді дуже швидко віддзеркалює ці суспільні зміни, й цим ми зможемо бути цікавими світові, адже фактично мова, якою мистецтво нині промовляється, — це універсальна мова, яка буде зрозумілою іншим, попри території, регіони. Свідченням цього є наші численні розмови з потенційними закордонними партнерами. Тому Україна цікава саме завдяки тому, що люди хочуть побачити, як тут живуть, чим переймаються, як переосмислюють себе.

Мовне питання

Одним із завдань українського інституту є популяризація української мови за кордоном. У кількарічній перспективі плануємо відкривати школи, курси української мови для тих, кому вона може знадобитися для навчання в Україні, для роботи та для української громади за кордоном, яка часто потерпає від відсутності можливості навчити дітей рідної мови й у такий спосіб зберегти свою ідентичність.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Мовний закон»: чому обурені Будапешт, Бухарест та Варшава?

Що загрожує інституту сьогодні?

Проблема в тому, що це зовсім нова інституція, яка розпочала роботу цьогоріч у серпні, після мого призначення. І одразу ж ми зрозуміли, що немає порозуміння серед політиків і громадськості. Через це інституту наступного року загрожує недофінансування, яке не дозволить повноцінно працювати. Тому ми з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним й головою наглядової ради Іриною Подоляк вирішили публічно заявити про наші плани, амбіції й потреби та попросити підтримки в громадськості та в тих, від кого залежить майбутнє фінансування інституту.

Наразі в проекті закону про державний бюджет заклали 10,5 мільйонів. Цього критично мало навіть для утримання штату й забезпечення базової діяльності інституту. На наступний рік ми просили 90 мільйонів. Цього має вистачити на доволі об'ємну програму заходів і на відкриття перших закордонних філій інституту.

Нині ми перебуваємо в бюджетному процесі, він має пройти кілька редакцій. Звичайно, багато залежить від депутатів та уряду, який повинен бюджет погодити й ухвалити. Нам важливо донести інформацію, що це за інституція й чому вона потрібна саме тепер для захисту інтересів країни засобами культурної дипломатії. Мені здається, що ми можемо бути в цьому сенсі переконливими й схилити на свій бік тих, від кого це залежить.