Лікарка Ольга Кобевко дивиться крізь захисні окуляри та козирок під час спілкування з журналістами в обласній лікарні в Чернівцях, Україна, 10 травня 2020 року.
Фото:

AP Photo/Evgeniy Maloletka

Ольга Кобевко — лікарка-інфекціоністка з Чернівців. Вона однією з перших в Україні почала говорити, що медичні заклади треба готувати для прийому хворих на COVID-19 і що його не можна порівнювати зі звичайним грипом. Нещодавно за свою активну позицію Кобевко увійшла в десятку найвпливовіших жінок України.

На початку травня ми їздили в Чернівці, щоб поспілкуватися з Олею про ситуацію з COVID-19. Відтоді минуло пів року. Ситуація з коронавірусом лише ускладнилась. Лікарка й далі нещадно критикує керівництво своєї лікарні й місцеву владу. hromadske вирішило знову поговорити з Ольгою Кобевко.

Не проблема доставити ліжка — немає чим і кому лікувати

У травні в нас у середньому було 60-80 пацієнтів на лікарню, тепер лише в одному корпусі — 80 людей, а загалом в лікарні понад 150 пацієнтів. Багато молодих, пацієнти «важчі». Із боку керівництва — цілковита бездіяльність, у нас немає медичного оснащення, засобів допомоги хворим. Зараз йде пік захворюваності, починається потік важких пацієнтів, але абсолютно немає чим надати допомогу. 

Із місцями проблеми немає. Але є юридична кількість ліжок, а є фактична. На папері кожна область збільшує кількість ліжок. Це дає можливість думати, що вони добре працюють. Однак пацієнтів все одно багато, а медперсоналу мало. Ми хворіємо, ми виснажені, деякі навіть звільняються через важкий графік роботи. Ми можемо зробити додаткові місця, у нас є кімнати, де ще можна поставити ліжка, але нам немає чим допомагати хворим. Немає концентраторів, немає точок дотації кисню. Учора госпіталізували людину, у нас не було кисню, щоб підключити до неї, то родичі самі привезли кисневий балон. 

Лікарка Ольга Кобевко розмовляє з пацієнтом із підозрою на коронавірус в обласній лікарні в Чернівцях, Україна, 9 травня 2020 року.
Фото:

AP Photo/Evgeniy Maloletka

Добове чергування: один лікар на 80 пацієнтів

Штат лікарів не збільшився. Останні мої два добові чергування — це повне виснаження, постійно на ногах. На такому чергуванні — один лікар, а у відділенні 80 пацієнтів. На минулому чергуванні ми одночасно відкачували трьох. Це фізично неможливо для одного лікаря.

Керівництво не стежить за цим. Ми знову залишаємося самі з пацієнтами. Добові чергування дуже важкі. Плюс щодня на роботі. Завтра у мене, наприклад, вихідний, а я все одно йду на роботу. Дуже рідко випадає, що ми можемо два дні відпочити вдома. Один день все-таки намагаємося брати, тому що відбувається повне виснаження. Із вільним часом так само. Його просто немає. Сьогодні в мого тата день народження, я бачила його зранку, коли він забирав мене з чергування. 

Із вересня нам підняли доплати. За вересень нам дали 5 051 гривень, у травні було 4 772 гривень. За жовтень — ще не отримали. 300% нам також виплачують, тобто на руки лікар отримує 15-16 тисяч.

Кисень не мені потрібен — я здорова, він потрібен пацієнтам 

Голова Чернівецької ОДА Сергій Осачук заблокував мене і на сторінці у Facebook, і в месенджерах. Я йому надсилала відео з лікарні, писала про проблеми, чого нам не вистачає, тобто тримала в курсі всіх подій. Він образився на мене за те, що сказала, що він брехун. Я досі не розумію, на що він образився, бо кисню біля хворих справді немає. Він вимагав вибачень, я відповіла, що теж їх від нього чекаю. Однак зараз це не на часі, оскільки ми всі маємо об'єднатися, зараз почнеться важкий бій з хворобою. Натомість він мене заблокував. 

Через таке ставлення і керівництва, і влади опускаються руки. Я багато про це думала. Кисень не мені потрібен, я здорова, він потрібен пацієнтам, я не для себе його прошу. Мені просто дивно, як можна за сім місяців нічого не змінити, маючи при цьому кошти, маючи ресурс. Мене найбільше вражає їхня байдужість і шкода, якої вони завдають. Вони роблять хороший показник тим, що збільшують кількість ліжок, але від цього краще не стає.

Я сьогодні відмовила лише двом «легким» пацієнтам, а всіх інших ми приймаємо. Але для цього нашого медичного ресурсу не вистачає. Дайте нам засоби: концентратори, кілька людей, щоб нам було трохи легше, і ми зможемо нормально працювати. 

Байдужість до пацієнтів — це просто жах. Тому я вирішила йти в депутати

Ще у лютому я почала писати про те, що в лікарні немає звичайних масок, тоді як у світі скрізь уже був коронавірус. Мене тоді вперше викликали на килим і сказали фразу, яка і тепер прокручується в моїй голові: «Ти не депутатка, ти не маєш права писати такі речі» (раніше Кобевко вже була депутаткою обласної ради, але у грудні 2019-го склала мандат — ред.).

Упродовж останнього місяця до мене зверталися дуже багато партій, і я таки вирішила, що треба йти в депутати. Минуло понад пів року, а у відділенні досі немає кисню, якого потребують хворі. Уже вся Україна знає і мене, і цю проблему з киснем, а керівництво не робить нічого. Їхня байдужість до пацієнтів — це просто жах. Тому я вирішила йти. 

Виборами не займалася, бо для цього треба було б брати відпустку, а я не могла залишити пацієнтів. 

Якщо я пройду, то боротимуся за медицину. Я дуже егоїстична до неї. Я хочу, щоб в Україні медицина була кращою. Мені здається, що я всі гроші світу вкладала б лише в медичні заклади. Це в мене ще з університету. Я потай від батьків вступила до медучилища. Тато хотів, щоб я була економістом чи журналістом, пів року зі мною не розмовляв, коли я пішла вчитися на медика. 

Я не залишу медицину. Депутатська робота безкоштовна. Доки буде коронавірус, доки в Україні буде така ситуація, то як можна залишити цю справу? Але якщо я й далі писатиму такі відкриті дописи, говоритиму про проблеми у відділенні, то роботу я можу втратити.

Із 2009 року у відділенні не відбулося абсолютно ніяких змін. Усі крани майже поламані, один туалет на поверсі щонайменше на 30 пацієнтів, кисню немає, ліків немає, резерву медиків немає. Гарячої води для пацієнтів немає. Люди лежать три тижні з температурою і їм взагалі нема де помитися. Ця бездіяльність просто вражає. Коли я говорю про це, їм не подобається. Але якщо ти ґазда у своїй хаті, то ти маєш бути таким самим ґаздою і на своїй роботі.

Лікарка Ольга Кобевко робить коротку перерву в роботі біля обласної лікарні в Чернівцях, Україна, 9 травня 2020 року.
Фото:

AP Photo/Evgeniy Maloletka

 Я, звичайна лікарка, серед людей, відомих на всю Україну. 

Коли дізналась, що я — в десятці найвпливовіших жінок України, це був приємний шок. Я тоді була на роботі. Мені прийшло повідомлення, що хтось позначив мене на фото. Я ще й розсердилась, чому мене хтось позначає. Коли відкрила, була шокована: я, звичайна лікарка, — серед тих людей, які відомі на всю Україну.

Потім, коли я потрапила ще й в десятку, я взагалі не могла повірити. Але я розумію, що це все було за справи. У тому списку є шоуменки, політикині, бізнесменки, тобто люди, яких країна знає, а я — лікарка, яка бореться за пацієнтів і медиків. Виходить, що мої громадські дії та вчинки оцінили, це дуже приємно. Через такі речі розумієш, що ти таки недарма все це робиш, що не треба опускати руки.

У нас зараз така сама війна, як і на сході України, але з іншими витратами. Коронавірус — це той індикатор, який показав нам, що це та проблема, з медициною, яку треба було вирішувати протягом всіх років незалежності. Раніше на нас, медиків, ніхто не звертав уваги. Якщо хтось зловив медика на хабарі, то на цьому лише хайпували. Зараз до нас почали повертатися обличчям. Це, напевно, найкраща зміна, яка відбулася за цей час. Коронавірус треба сприймати як війну, яку можна виграти спільними справами та діями. 

Дуже хочу виспатися

Про плани на майбутнє намагаюсь не думати. Я мала плани, але в один момент вони всі були зруйновані. Робота переважала над особистим життям. Мені важко говорити про подальші плани, доки у нас така біда.

Єдина річ — я дуже хочу виспатися. Нам, медикам, необхідний буде карантин, щоб відключити телефон і виспатися. Коли я народила малого, думала: от він підросте, і тоді я висплюсь. Потім почався Майдан, потім війна, тепер коронавірус, а я так і не виспалася. Такі прості бажання.

2020 рік показав, які у нас мають бути цінності. Якщо до цього люди думали про матеріальні речі, то цей рік показав, що ми маємо цінувати життя та здоров'я.

Поділитись: