«В Ізюмі нічого, крім могил, не тримає». Хто похований на стихійному кладовищі

Відійшовши з Харківщини, російська армія залишила після себе масові поховання тих, хто не зміг пережити окупацію. На одному з них в Ізюмі українська влада після звільнення міста знайшла 447 загиблих: частина була похована у братських могилах, на тілах інших — сліди тортур. Українське слідство сподівається, що судово-медична експертиза допоможе встановити причини загибелі жителів Ізюма та притягнути до відповідальності російських військових.

«Облич взагалі ні в кого не було»

Будинок на Першотравневій, 2 став наймасовішою «могилою» для цивільних в Ізюмі, коли 9 березня росіяни його розбомбили. Жорстокі бої за місто розгорнулися з самого початку вторгнення рф. Окрім артилерії й танків, росіяни бомбили Ізюм з авіації, тому місцеві на початку весни спускалися до бомбосховищ.

У підвалі будинку на Першотравневій того дня переховувалися приблизно пів сотні людей, і всі вони були поховані під завалами. Окупаційна влада не одразу дозволила почати пошук загиблих — у кінці березня.

Протягом місяця 71-річна Галина Жихарєва ходила на розбір завалів. Щодня жінка пішки долала сім кілометрів від свого будинку до місця, де жила родина її сина, і спостерігала, як з восьмої ранку і до пізнього вечора ізюмські рятувальники діставали загиблих.

«Я всі трупи бачила. Усі до одного — 45, — розповідає пані Галина. — Там був Міша Яцентюк. У нього сім родичів загиблих було, а у нас вісім».

У будинку на Першотравневій, 2 жили чотири покоління родини сина Галини — 49-річного Олександра Жихарєва: теща, його 49-річна дружина Тетяна, їхня 31-річна донька Олена Столпакова та її 33-річний чоловік Дмитро Столпаков з двома дітьми — 5-річною Олесею та 8-річною Олександрою — та друга донька 13-річна Марія Жихарєва.

Коли українська влада дізналася про масове поховання в Ізюмі, фотографії могили родини Жихарєвих-Столпакових одними з перших вразили світ. З самих лише табличок на хрестах було зрозуміло, що російське вторгнення вбило цілу родину.

Однак про справжній масштаб трагедії стало відомо пізніше: у могилах з хрестами й табличками були поховані шестеро загиблих, ще двох — онучку Марію і невістку Тетяну — Галина не змогла опізнати. Їх діставали останніми, тіла загиблих були сильно понівечені, тому їх поховали у безіменних могилах під номерами на сумновідомому цвинтарі в Ізюмі.

«Коли витягнули, там нічого не впізнаєш, — пригадує пані Галина. — Один труп був без голови, згорілі обличчя. Облич взагалі ні в кого не було. Лице збереглось одне із 45 людей — у мого сина. Його вибуховою хвилею кинуло під труби».

Аби слідчі змогли ідентифікувати всіх членів родини, Галина Жихарєва здавала ДНК для експертизи, коли на цвинтарі проводили ексгумацію. Як і родичі інших загиблих, похованих у лісі на околицях Ізюма.

«Забирали росіяни, а більше їх ніхто не бачив»

Піщанське кладовище розташоване на вулиці Шекспіра. Воно не єдине в Ізюмі, але саме тут поховали найбільше загиблих під час окупації. Одразу за впорядкованими могилами з пам’ятниками поміж високих сосен видніються безіменні дерев’яні хрести з номерами й де-не-де — нашвидкуруч змайстровані іменні таблички.

«Це фактично незаконне стихійне поховання», — пояснює Максим Климовець, перший заступник керівника Харківської окружної прокуратури, який спостерігав за ексгумацією. Саме тому, додає він, потрібно провести судово-медичну експертизу всіх тіл — навіть похованих в позначених могилах, адже вже під час зовнішнього огляду стало зрозуміло, що деякі іменні написи на хрестах помилкові: підписана жінка, а з могили діставали тіло чоловіка.

Після звільнення міста протягом 16-23 вересня українські правоохоронні органи проводили ексгумацію похованих. Судово-медичні експерти ексгумували 447 тіл загиблих: 425 цивільних, серед яких було п’ятеро дітей, та 22 військовослужбовців ЗСУ. Один із них, за свідченнями дружини, — боєць 93 механізованої бригади «Холодний Яр» Сергій Сова, який воював на Ізюмському напрямку.

«Це жах, — описує свої емоції від побаченого керівник Харківської обласної прокуратури Олександр Фільчаков, якого hromadske зустріло на місці масових поховань. — Я сам мешканець Харківської області, усе життя прожив тут, і дуже жахливо на це дивитися».

За словами Максима Климовця, група, за роботою якої він спостерігав в один із днів, ексгумувала щонайменше кожне друге тіло з ознаками тортур. Окрім мінно-вибухових травм та осколкових поранень, які загиблі могли отримати під час обстрілів, у декількох із них були зв’язані руки, переломані кістки чи мотузка на шиї. Усе це може свідчити про воєнні злочини, тому прокуратура відкрила провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни, поєднаного з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК України).

Ховало загиблих на стихійному поховані Ізюмське ритуальне бюро. Як розповіли hromadske його співробітники, місцеві мешканці приходили з проханнями поховати їхніх загиблих родичів, тому власниця бюро вирішила відновити роботу під час окупації. Однак ритуальна служба ховала не лише тих, чиї родичі до них зверталися. Віталій Боровий, співробітник ритуальної служби, який займався похованнями, розповідає, що окупаційна адміністрація зобов’язала їх ховати всіх загиблих в Ізюмі.

«Вони самі під’їхали і сказали: ваше завдання — очистити, щоб не було трупів видно, щоб вони всі були захоронені. А який вибір, як місто тонуло у трупах? Люди були на вулицях, у дворах убиті, треба було забирати, вивозити й усіх хоронити», — розповідає Боровий.

Серед загиблих, яких ховала служба, були й люди із зав'язаними руками — їх знаходили у лісі й річці.

«Дуже багато людей зверталося: забирали росіяни, а більше їх ніхто не бачив. Де вони, хто вони — не знаємо. Чи розстріляні, чи що. Убитих дуже багато було… Дуже багато людей привозили росіяни самі в морг. Людина була поранена, мертва. А чи вони вбили, чи десь підібрали — я сказати не можу», — каже Боровий. За його словами, у місті їздила машина, схожа на крематорій. Це може пояснювати, що росіяни робили з тілами своїх загиблих військових.

Ритуальне бюро вело облік похованих на стихійному похованні. Цей журнал вилучило слідство. У книзі вказано, кого під яким номером було поховано, якщо ім’я людини було відомо. З іменними табличками ховали тих, чиї родичі оплатили похорони. Три такі могили hromadske на цвинтарі показує місцевий житель Вадим Переверзев. Там поховані його колишня дружина, 58-річна Світлана Переверзева, її брат, 56-річний Віктор Ковальов, та їхня 83-річна мати Алла Ковальова. Вони загинули, як розповіли сусіди, 9 березня під час обстрілів. Від будинку, гаража та флігеля, де родина тоді перебувала, лишилося лише звалище цеглин. 30 березня Вадим дізнався, що запрацювала ритуальна служба, і попросив її начальницю поховати родичів. Увесь цей час тіла лежали у погребі, куди їх з-під завалів перенесли місцеві рятувальники. Керівниця ритуальної служби, за словами Вадима, погодилася, але сказала, що вони можуть це зробити лише на цвинтарі на Шекспіра, де менше стріляли. Там загиблих і поховали, однак переплутали хрести на могилах Віктора та Алли. Вадим був присутній на ексгумації і колишню дружину зумів впізнати лише за одягом.

«Мене питають: “А що тебе тримає в Ізюмі?” Тепер, у принципі, я кажу, нічого крім могил. Уся, яка не була, рідня загинула», — каже житель Ізюма.