Анна Заплішна поховала чоловіка у квітні 2015 року. Тіло їй передала гуманітарна місія при Міністерстві оборони «Евакуація-200». Його забрали з непідконтрольної території. У довідці про смерть чоловіка написали, що загинув «внаслідок бойових дій» під селищем Логвинове Донецької області. Але це неправда.

9 лютого 2015 року Олександр Бердес і два його співслужбовці — Василь Демчук та Павло Плацинський виїхали з позицій 30-ї бригади до Бахмута (Артемівська) по боєприпаси. 

Дружина в цей час ішла купувати йому валентинку та вислати гроші, про які він просив напередодні. Але додзвонитися до нього так і не змогла. 

«Він не подзвонив, я зранку подзвонила до друга — ну він у Жашкові, працювали разом. Він мені вже сказав що вони поїхали, одна машина точно не доїхала — або в полоні або вбиті», — розповідає Анна Заплішна. 

Наступного дня в мережі з’явилося відео, на якому бойовики беруть військових української армії у полон. Один із бойовиків кричить іншому: «Не вали его, не вали». На відео допитують Олександра Бердеса та показують військовий квиток Василя Демчука. 

Їх обшукують, забирають телефони, гроші, зброю і документи. Вони поранені, але живі. 

Про те, що трьох військових полонили, свідчить і опублікована в мережі фотографія, де в кузові машини сидять ті ж самі Василь Демчук, Павло Плацинський та Олександр Бердес. Разом із ними ще троє полонених. Це Микола Герасименко, Олександр Макух і Олександр Лазаренко з батальйону «Кривбас». Вони вийшли з неволі через три роки у 2017 році.

Ми їх розшукали і запитали, що сталося з полоненими далі. 

Свідки розповіли що їх після того, як посадили в кузов машини, возили по населених пунктах як трофей і хизувалися перед місцевими, потім відвезли на базу бойовиків «Казачьего союза войска Донского» в Донецьку. Там полонених розділили. Поранених Бердеса, Плацинского і Демчука бойовики відправили до лікарні, принаймні так сказали. Після цього їх ніхто не бачив живими. 

У квітні так звана воєнна поліція самоназваної «ДНР» не поділила владу із «Казаками войска Донського». Та захопила їхню базу. Полонених теж забрали і перевезли в будівлю донецької СБУ. Там були Герасименко та Макух. 

«Були вже в будівлі СБУ, їхня поліція викликала нас на допити по впізнанню трьох убитих військових не у їхній формі на території міста Донецьк. Ми впізнали що це були ті троє хлопців. З того часу ми зрозуміли, що їх убили», — розповідає Олександр Макух. 

У військовій прокуратурі кажуть, що розслідують, хто міг бути причетним до вбивства полонених військових Бердеса, Демчука та Плацинського. Проте, не маючи доступу до окупованої території, встановити причетних майже неможливо. 

Водночас правозахисники готують позови до Міжнародного кримінального суду і збирають свідчення причетності «Казачьего союза войска Донского» і до інших воєнних злочинів. 

Жінка Олександра Бердеса живе у Жашкові, виховує двох синів і працює на цегельному заводі, на якому до війни працював і її чоловік. 

Громадське разом з правозахисниками Української Гельсінської спілки з прав людини спробували дізнатися більше про долю трьох військових 30-ї бригади Збройних сил. 

Поділитись: