В'язні «республік». У СІЗО «ЛНР» загинув арештант

Її син знаходився у Луганському СІЗО майже два роки – з 2 серпня 2013 року. Чекав на суддів та вирок. Два тижні тому він загинув. За словами матері, в СІЗО відбувалася планова перевірка, огляд камер. Шукали заборонені речі. Нічого незаконного в ув'язеного не знайшли, проте вивели з камери і почали бити. В результаті побиття 22-річний хлопець загинув.

«Ці люди в масках вишикувалися в ряд з обох боків коридору і змусили всіх заарештованих проходити цим рядом, при цьому жорстоко їх били. Таке відбувається вже не вперше. Заарештованих у Луганському СІЗО б'ють постійно, вони позбавлені будь-яких прав і звикли до систематичного приниження», – розповіла жінка.

Тіло сина матері повернули, надали документ у якому загибель в'язня пояснили вигаданою причиною. Мати зафільмувала на відео наслідки побіття, намагалася передати докази журналістам у Луганську. Були спроби організувати мітинги протесту, проте батьки засуджених та в'язнів у Луганську боялися наслідків, отримували дзвінки з погрозами.

У студії Громадське.СХІД жінка хотіла розповісти свою історію, проте за декілька годин перед початком ефіру відмовилася. Сказала, її залякують, «обіцяють закатати в асфальт».

Смерть в'язня – типовий випадок на окупованій території, розповідає директор департаменту охорони, нагляду і безпеки Державної пенітенціарної служби України Микола Ільтяй. В'язні просять, щоб їх перевели на контрольовану українською владою територію. Зараз у цьому списку 144 особи:

«Ми складаємо списки, передаємо їх до Міністерства юстицій, уповноваженій Верховної Ради з прав людини. У цьому списку далеко не всі, хто хотів би перевестися. Лише ті, кому вистачило сміливості про це заявити, кому вдалося заявити».

З початку бойових дій на Донбасі вдалося зробити два обміни. Спочатку повернули дев'ять осіб, потім – ще двадцять. Координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко у студії Громадське.СХІД у свою чергу додає, що, за його даними, ці 29 осіб були не громадянами України, а екстрадованими громадянами інших країн. Окрім загрози смерті, у в'язнів, які залишилися на окупованій території, складні умови інсування. Не вистачає їжі, у камерах низька температура, було відсутнє опалення і світло, заборонені побачення з рідними. Зараз ситуація трохи змінилася, розповідає правозахисник:

«Є інформація, що до деяких установ продукти завозяться, світло є, але все одно люди там у підвішеному стані. Відомі випадки, коли люди вмирали саме від нестачі ліків».

На запитання, хто має понести відповідальність за те, що в'язнів і досі не повертають на підконтрольну українській владі теритрію, Андрій Діденко відповідає: «Держава має нести відповідальність за громадян України».

За останніми даними Державної пенітенціарної служби України, з 36-и закладів утримання в'язнів, які знаходяться на території Луганської і Донецької областей (а це майже 20% всіх закладів на території України), 28 розташовані на тимчасово окупованій території – це від дванадцяти до п’ятнадцяти тисяч осіб.

/Громадське.СХІД