Від чорних дір до картоплі: правда і вигадка у фільмах про космос

З моменту «Польоту на Місяць» Жоржа Мельєса, тематика міжзоряних подорожей в кіно бурхливо розвивалась — корабель «Ентерпрайз» шукав нові світи у фільмах «Зоряного Шляху», Люк Скайвокер воював з Імперією в «Зоряних Війнах», а комп'ютер HAL 9000 намагався «врятувати» людей в «Космічній одіссеї» Стенлі Кубрика. Останнім часом режисерів почала цікавити не лише незвіданість космосу, а й реалістичність його зображення (щоб не вийшло як з «Армагедоном» Майкла Бея).

23 березня в український прокат вийшов фантастичний фільм «Життя», що розповідає про дослідження інопланетного життя на міжнародній космічній станції. Для створення атмосфери страху картина намагається подати світ на екрані максимально реалістичним. Початок «Життя» схожий на псевдодокументальну стрічку, яка розповідає про життя астронавтів на МКС. Подальший розвиток подій мало нагадує реальність, проте картина слідує традиції максимально приближених до життя фільмів про космос.

Ми вирішили проаналізувати три великі релізи останнього часу та розповісти, наскільки правдиве те, що нам показують на екрані.

«Гравітація» Альфонсо Куарона (2013)

Картина про астронавтку, яка намагається потрапити на Землю після інциденту у космосі отримала 10 номінацій на «Оскар» та 7 перемог, серед яких нагорода Куарону за найкращу режисуру і нагорода Емануелю Любецькі за найкращу операторську роботу.

Сценарій дістався режисеру від його сина, який сам збирався працювати над екранізацією. Бажаючи максимально точно відтворити атмосферу космосу, Куарон дуже багато часу присвятив космічним зйомкам та візуальним ефектам — виробництво фільму тривало 2 роки.

Кадр зі зйомок фільму «Гравітація», Фото: Murdo Macleod

Реалістичні елементи: Головним плюсом «Гравітації» стало відтворення переміщення астронавтів та об'єктів у космосі. Це стосується руху кораблів та станцій, взаємодії космонавтів та самої фізики невагомості. Особливу увагу режисер приділив звуку, якого в космосі немає. Гнітюча тиша стала головним атмосферним елементом фільму. Що цікаво, один з «Оскарів» дістався фільму саме за звук.

Усі космічні рукотворні об'єкти, що показані у фільмі, справді існують — телескоп «Хаббл», МКС та китайська космічна станція «Тянгун». А от космічна програма «Space Shuttle», учасниками якої є головні герої, була закрита після 135-го польоту. У фільмі фігурує вигаданий 157-й політ.

Кадр із «Гравітація», imdb.com

Нереалістичні елементи: Сценарні повороти картини побудовані на нереалістичних сценаріях. Основна загроза у фільмі — космічні уламки, що раз на півтори години наздоганяють головних героїв, загрожуючи їхнім життям. Проте у реальності це неможливо — об'єкти, що рухаються з різною швидкістю, знаходяться на різних орбітах.

Попри те, що у фільмі майже всі космічні об'єкти є сусідами (Хаббл, МКС, Китайська космічна станція), насправді вони знаходяться на різних орбітах. Наприклад, «Хаббл» розташований на 200 кілометрів вище за МКС і їхній рух не синхронізований.

Крім того, професійні астронавти з сумнівом поставились до нереалістичного реактивного ранця героя Клуні та універсалізму героїні Баллок, яка примудрилась керувати одразу трьома різними космічними кораблями різних країн.

«Інтерстеллар» Крістофера Нолана (2014)

Картина Нолана стала одним із найбільш обговорюваних фільмів 2014 року. Багато хто називав її новим словом у зображенні космічних польотів, дехто критикував за сюжетні пробіли та дуже фантастичну історію. В результаті стрічка отримала п'ять номінацій на «Оскар», хоча перемогла лише в категорії «Найкращі візуальні ефекти».

Під час розробки «Інтерстеллара» Нолан сконцентрувався не над зображенням реалістичності польоту (він був надто фантастичним), а над розкриттям ідеї просторово-часових польотів та гравітації. Для цього консультантом фільму виступив відомий вчений Кіп Торн.

Кадр із фільму «Інтерстеллар», imdb.com

Реалістичні елементи: Підхід режисера до створення фільму відіграв вирішальну роль у сприйнятті картини. Вчені позитивно оцінювали фільм, відзначивши чудову роботу з поясненням теорії відносності та обгрунтуванням  роботи червоточини.

Через маніакальну увагу Крістофера Нолана до деталей, польоти відтворювалися максимального реалістично, щоб отримати від акторів найбільш природну реакцію на космічні подорожі.

Кадр із фільму «Інтерстеллар», imdb.com

Нереалістичні елементи: Очевидна фантастичність картини викликала бурю несхвалення в першу чергу серед звичайних глядачів. Йдеться про подорож героя Метью Макконахі у чорну діру, махінації з просторово-часовим континуумом та логічні помилки у сценарії.

Чимало науковців критично оцінили ідею пошуку життя біля чорної діри, а також сумнівалися у реалістичності сценарію вимирання людини через проблеми з ураженням зернових невідомим грибком.

«Марсіянин» Рідлі Скотта (2015)

На відміну від Куарона чи Нолана, Скотту не довелось скрупульозно працювати над реалістичністю історії. Енді Вейр, автор роману, що став основою фільму, вже зробив це за нього. Справа в тім, що найбільшим недоліком літературного «Марсіянина» називали саме надмірну увагу автора до технічних деталей, які він намагався відтворити максимально реалістично.

Під час роботи над стрічкою Скотт активно співпрацював з NASA, не відступаючи від оригіналу. Крім того, режисер відмовився від зеленого екрану, віддавши перевагу зйомкам на натурі. Фоном Марсу слугувала пустеля Ваді Рам у Йорданії.

Кадр із фільму «Марсіянин», imdb.com

Реалістичні елементи: Більшість технічних процесів, що відбуваються у фільмі — реальні. Процес електролізу, який використовує герой Деймона є науково точним. Радіоізотопний термоелектричний генератор абсолютно реальний, а більшість модифікацій транспорту, які здійснював персонаж, були перевірені на практиці.

Що стосується вирощування картоплі, то подібний експеримент дійсно можливий і навіть науково підтверджений. Звичайно, на практиці його ніхто не втілював, проте студенти університету штату Нью-Йорк успішно виростили картоплю в модельованих умовах Марсу.

Кадр із фільму «Марсіянин», imdb.com

Нереалістичні елементи: Гравітація на Марсі становить лише 40% від земної, проте Скотт вирішив це проігнорувати, щоб мати можливість знімати на натурі. За словами режисера, скафандр є штучним тягарем, який дозволяє герою спокійно пересуватися Марсом.

Хоч пилові бурі на Червоній планеті реальні, атмосферний тиск там надто низький, щоб вітер міг нанести шкоду, яка й стала зав'язкою для сюжету.

Епізод з проколотим скафандром, що використовується у ролі реактивного ранця неодноразово спростовувався, оскільки в космосі неможливо було б коригувати траєкторію. Тому такий пілотований політ є неможливим.