«Від дому залишився розбитий диван і дитяче ліжечко»: хто допомагає українцям, які потерпіли від вибуху в Бейруті?

Після 4 серпня, коли в порту Бейрута стався надпотужний вибух нітрату амонію, життя ліванців повністю змінилось. Лише кілька днів тому рятувальники врешті припинили пошуки тіл під завалами портових будівель. І, схоже, історія далеко не завершена — на початку вересня неподалік знищеного порту ліванська армія знайшла ще один склад тієї ж вибухонебезпечної речовини, але у значно більшому обсязі — понад 4,3 тисячі тонн.

Відбудова постраждалих районів міста на тлі економічної й політичної кризи, яка триває в країні, теж може затягнутися надовго. Серед тих, чиє житло потребує негайного ремонту, є й українці. По допомогу до посольства України в Лівані звернулося близько п’ятдесяти родин (переважно йдеться про змішані сім’ї, де дружина — українка, а чоловік ліванець). hromadske розповідає, хто і як підтримує їх і на що йдуть виділені Україною кошти.

Повернення до життя

Наталія Нестеренко мешкає у Бейруті з кінця 2014 року — з чоловіком та дітьми від його першого шлюбу. Під час вибуху вона з родиною під’їжджада додому в автівці. Тодішня їхня квартира була біля моря, у районі Ашрафії, приблизно в 10 кілометрах від епіцентру катастрофи. Коли піднялися в квартиру після вибуху — зрозуміли, що жити там уже неможливо. На щастя, у домівці нікого не було.

«З усього, що вціліло в тій квартирі — це сильно розірваний диван та дитяче ліжечко. Тепер у новому орендованому помешканні 15-річний хлопчик спить на підлозі на матраці товщиною 5 сантиметрів, а 8-річна дівчинка — на ліжечку, яке лишилося», — розповідала Наталія hromadske через два тижні після вибуху. Тепер ситуація нарешті поліпшилась — 8 вересня посол України в Лівані Ігор Осташ привіз та сам допоміг встановити двоповерхове ліжко для дітей.

Після вибуху довелося переїжджати в інше житло з доступнішою орендною платою. Його допомогли знайти знайомі — у менш престижному районі, майже в горах. Наталія каже, були пропозиції навіть повернутися в Україну, однак вона відмовилась — діти повертаються до школи, за яку теж потрібно платити (навчання у більшості шкіл в Лівані — за кошт батьків). Пощастило, що прийомний син Наталії навчається у французькій школі, і після вибуху Франція взяла витрати за навчання на себе.

Наталія пояснює, що найбільша стаття витрат для родини — оренда, на інше коштів ледь вистачає. Від Лівану, за її словами, допомоги практично немає.

«Ми чекаємо документів від нашого колишнього орендодавця, які б мали підтвердити, що ми проживали саме там — тоді можна було б розраховувати на якусь компенсацію. Але він зараз у лікарні. Українське посольство, коли я подзвонила туди, заявило, що “поки ми можемо надати вам лише 40 доларів”. А з інфляцією це геть мало. За ці гроші я хіба що три пари шкарпеток для дітей придбаю — і все», — пояснює потерпіла. Втім, каже, на початку посольство дуже допомагало — двічі привозило набори продуктів, про які просила родина.

«Спершу ми надавали “швидку допомогу” — це могли бути продукти, плити для приготування їжі (були пошкоджені лінії електропередач, і люди навіть не могли готувати), воду, одяг для дітей. Це була перша хвиля, але тепер ми розуміємо, що треба допомогти якось системно», — пояснює hromadske посол Ігор Осташ.

За його словами, досі щодня хтось із українців звертається до посольства по допомогу — загалом поки це близько 50 родин. Сума виплат від посольства становить 160 доларів за два місяці на людину. Це гроші на найнеобхідніше, крім того, деяким родинам допомагають із ремонтом чи купівлею нових меблів.

«Ми намагалися шукати постраждалих українців, самі їздили в райони, де сталося лихо. Продовжуємо шукати цих людей через Громаду українців Лівану. Постійно працює гаряча лінія. І наші консули намагаються допомагати. У нас у громаді навіть є дипломований психолог, яка також допомагає українцям — і це вкрай важливо, адже багато людей досі не можуть залікувати психологічні травми», — каже Осташ.

Хто і за що платить?

Громада українців Лівану після вибуху стала своєрідним координаційним органом розподілення допомоги. Посольство надавало телефони потерпілих Громаді, а вона вирішувала і вирішує зараз — на що йдуть зібрані кошти.

Катерина Кабріт, одна із співзасновниць Громади, розповіла hromadske, що потреби українців — дуже різного характеру. Насамперед, це залежить від близькості домівок до місця вибуху та матеріального стану родин. Більшості допомагають із продуктами, як родині Наталії — щоби потерпілі хоча б могли сплатити оренду.

«Я просила спочатку найнеобхідніше — макарони, борошно. Другого разу стала трохи нахабнішою і вже замовила ковбасу для бутербродів дітям. А потім посольство дало мій номер Громаді українців Лівану — там трохи допомогли речами та взуттям, і ми хоч одягнули дітей», — каже Наталія.

Але не всім потрібні гроші на ремонт чи харчування. Наприклад, одна потерпіла попросила лише відвезти її до лікарні на медичне обстеження.

«Через наші зв’язки ми ще й зв’язалися з ліванськими благодійними організаціями, які погодилися надати українцям допомогу — харчі, побутову хімію, предмети гігієни, одяг, матраци, подушки і памперси для тих, у кого немовлята. І цю допомогу ми розподіляли серед постраждалих. Декому ми вже зробили й ремонт — хоча не повністю: ми не можемо повністю поміняти вікна, це надто дорого. Але ми зробили хоча б тимчасові — у Лівані роблять такі з тканини», — розповідає Катерина Кабріт.

Ігор Осташ каже, що відновити вікна та двері й закупити найнеобхідніші меблі — це наразі для посольства завдання номер один під час допомоги так званої «другої хвилі». На черзі нині — понад 20 родин. Комусь уже допомогли, наприклад —родині з найменшим потерпілим українцем, двомісячним хлопчиком, вдалося повністю відбудувати дитячу кімнату та кухню.

Щоби назбирати кошти на ремонт, посольство та особисто Ігор Осташ почали звертатися до українських або дружніх до України організацій — Світового конгресу українців, Канадської торгової палати, Асоціації ветеранів АТО, залучили мерів українських міст.

«А ще ми вирішили, що до цього має долучитися й громадянське суспільство в Україні. Я звернувся до лідерів міжнародних організацій, і ми заснували громадську ініціативу “Друзі Лівану”. До неї увійшли люди, яких ми дуже цінуємо, які справді є друзями Лівану, брали участь у наших проєктах, виступали з концертами чи брали участь у кінофестивалях українських фільмів у Лівані. Люди, які добре знають Ліван та ліванців», — каже Осташ.

Серед них, зокрема, виконавці — Джамала, Ілларія, лідер гурту “Без Обмежень” Сергій Танчинець, акторка Римма Зюбіна, представники кримськотатарської спільноти, глави двох церков — УГКЦ та ПЦУ.

«Дуже приємно, що багато допомагають ліванці, які вчилися в Україні. Нещодавно завершили вставляти вікна у посольстві України в Лівані, яке теж постраждало під час вибуху — і ось як раз із цим допомагав випускник одного з українських вишів», — додає Осташ. Та яку суму наразі вдалося зібрати — поки не говорить: перші підсумки будуть підбивати лише наприкінці вересня. Запевняє: «На все заплановане точно вистачить».

Взаємодопомога —наше все

Катерина Кабріт каже, що велику роль відіграє й «людська» взаємодопомога.

«Я дуже давно в цій громаді, і ми постійно одне одному допомагаємо, у нас постійно триває збір коштів — то нужденним, то комусь на квиток збираємо. Тобто це постійна частина нашого життя. Але після вибуху я зустрічалась із дівчатами з Росії, з Білорусі, і зіткнулась із тим, що вони кажуть: “О, ваша громада так допомагала”, або “Ваше посольство навіть гроші виплатило”. Уже ходять розмови про те, що ми справді відрізняємося на тлі інших діаспор, інших посольств», — зазначає вона.

Наталія теж додає, що тісно спілкується з іншими представниками Громади і обмінюється найнеобхіднішим:

«Коли мені дали речі для дівчинки, вони не підійшли нам за розміром. Ми написали в групу Громади і запропонували забрати їх комусь. Натомість я написала щодо ситуації з ліжком: “Хто може, будь ласка, допоможіть знайти двоярусне ліжко, ми віддамо своє”. Обмінюємося чим можемо, якщо можемо допомогти самі — ми лишень раді».

Якщо говорити про допомогу на глобальнішому рівні — Україна була серед кількадесяти країн, які надали Лівану гуманітарну допомогу. Для цього з резервного фонду Державного бюджету за наказом Володимира Зеленського виділили 8,4 мільйона гривень. 19 серпня вантаж доставили до Бейрута. Це — ліки та пшеничне борошно, за словами Осташа — одна з трьох найважливіших потреб Лівану після вибуху. Третє — це будматеріали, насамперед скло, якого через вибух втрачено близько 5 тисяч тонн — однак його значно важче транспортувати літаком.

Усю допомогу з-за кордону приймає й розподіляє ліванська армія й благодійні організації. Адже уряд, який хоча й формально ще при владі, офіційно подав у відставку і не виконує повноцінно свої функції. Політична й економічна криза, хоча й ускладнює процес відбудови Бейрута після вибуху, усе-таки є радше звичною для ліванців, кажуть місцеві.

«У Лівані це постійний стан життя, люди уже пристосовані до такого — життя відновлюється миттєво. Звісно, ще не відновилися ті, у кого постраждав бізнес. Особливо район, який постраждав, — це район ресторанчиків, кафешок, магазинів, і звісно, повноцінного торгівельного життя там поки немає. Але в районах трохи далі магазини стоять без вітрин, без дверей — і працюють, товар лежить відкритий, просто на вулиці. Стоять манекени, хоча й скла немає, покупці заходять, купують. Усе повертається до життя», — зазначає Катерина.