Відкриті списки: для чого їх упроваджувати і як це працюватиме

На погоджувальній раді, яка відкривала осінню сесію, спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявив, що Виборчий кодекс стане одним із пріоритетів роботи народних обранців.

Голова парламенту зазначив: оскільки до кодексу подали рекордну кількість правок — більш ніж 4 тисячі, — то профільному комітету й робочій групі доведеться докласти зусиль, щоб законопроект ухвалили до умовного дедлайну — за рік до чергових парламентських виборів, тобто до кінця жовтня.

Для того, щоб нагадати парламентарям про обіцянку змінити виборче законодавство, яка закріплена в коаліційній угоді, понад 20 громадських організацій, рухів та партій 6 вересня вийшли на мітинг під Верховною Радою під гаслом «Ні виборам за законом Януковича!»

Що не так із законом Януковича 

Чинний закон про вибори народних депутатів — це змішана виборча система: половину парламенту обирають в одномандатних мажоритарних округах, а другу половину — за закритими партійними списками.

У 2011 році відповідний законопроект ухвалила тодішня більшість за підтримки Віктора Януковича. Зваживши на постійне зниження рейтингу, лідери «Партії регіонів» вирішили повернути мажоритарку, щоб за рахунок самовисуванців сформували пропрезидентську більшість у Раді.

І цей трюк спрацював — програвши вибори об’єднаній опозиції за партійними списками, «Партія регіонів» спромоглася підсилитися мажоритарниками-самовисуванцями й сформувала коаліцію. Законодавчою і виконавчою гілкою влади керували політсили, які фактично отримали менше голосів, ніж опозиція. Але крім викривлення електоральних уподобань, змішана система має низку інших недоліків.

Позаяк мажоритарні округи є відносно невеликими, як за територією, так і за кількістю виборців, це створює умови для підкупу й маніпуляцій. Дуже часто для перемоги на мажоритарному окрузі потрібно отримати менше 20% голосів (адже працює правило перемоги за відносною більшістю, коли треба просто набрати на один голос більше, ніж той, хто здобув друге місце).

Такі правила стимулюють штаби кандидатів удаватися до банального підкупу виборців, чи то грошима, чи то продуктовими пакетами. Найчастіше виконавцями цих брудних технологій є благодійні фонди імені кандидата, які ніяк юридично не пов’язані з ним, а отже й покарати їх та їхні штаби неможливо.

Завдяки правилу перемоги за відносною більшістю, мажоритарка також впливає на рівень представництва виборців в парламенті — дві третини виборців, що голосують за мажоритарників ніколи не бачать свого кандидата в Раді.

Останній суттєвий мінус чинної мажоритарки — 27 мажоритарних округів розташовані сьогодні на тимчасово окупованих територіях. Від листопада 2014-го в Україні неповний склад парламенту, адже там неможливо провести вибори.

Закриті партійні списки, за якими виборці обирали другу половину Ради теж мають низку недоліків.

Головна проблема — лідери партій продають місця в прохідній частині списку, адже виборці голосують за весь список партії так само, як покупець, який замовляє в ресторані комплексний обід.

На останніх виборах вартість гарантованого місця в парламенті, за оцінками експертів та журналістів, коливалася від 5 до 10 мільйонів доларів, залежно від токсичності кандидата. Партії лише формально голосують за список на з’їзді, але попередньо його укладають керівники політсил, часто не залучаючи ні політраду, ні лідерів регіональних осередків. Понад 80% «списочників» не представляють регіони, а є киянами чи за місцем реєстрації, чи за місцем роботи.

Головна проблема закритих партійних списків — виборці голосують за весь список партії без можливості викреслити когось із списку. В той час, як партії продають прохідні місця кандидатам (на фото — молоді люди розглядають надруковані інформаційні плакати із фотографіями першої п'ятірки кандидатів у партії на дільниці у Києві під час позачергових парламентських виборів, 26 жовтня 2014 року) Фото: EPA/SERGEY DOLZHENKO

Відкриті списки 

Перехід до пропорційної системи з відкритими регіональними списками може виправити вади українського парламентаризму. Варіації систем з відкритими списками є в більшості європейських країн. Саме цю систему від 2010 року рекомендують впровадити і Венеційська комісія, і Парламентська асамблея Ради Європи.

Саме ця система закладена в проекті Виборчого кодексу (законопроект 3112-1), ухваленому в першому читанні восени 2017 року. Проект тоді підтримали мінімальною потрібною кількістю голосів — 226, що показало не надто велику охоту депутатів змінювати виборчі правила.

Суть виборчої системи в її назві — пропорційна з відкритими регіональними списками.

Пропорційність

Пропорційна система передбачає, що ключовим гравцем під час виборів стають саме партії, які формуватимуть загальнонаціональний список кандидатів від 135 до 450 осіб. Кожен кандидат, якого висуватиме партія, буде представлений і в загальнонаціональному, і лише в одному регіональному списку. Наприклад, кандидат Бичок, який балотуватиметься від партії «Рибалок і мисливців України» буде 25-им в загальнонаціональному списку і третім у списку цієї партії на Харківщині. Відповідно він не зможе кандидувати в інших регіонах.

Регіональність

Виборчих округів буде 27 — по одному на кожну область, два в Києві і один із центром у Кривому Розі.

Відкритість списків

Уже під час голосування запрацює механізм відкритого списку, коли виборець, віддаючи голос за конкретного кандидата в списку партії, підніматиме його вище в регіональному списку й визначатиме, хто потрапить до Ради.

Партії змушені будуть виставити список з мінімум п’яти кандидатів у кожному з 27 округів. Як наслідок, з виборчого процесу виключать маргінальні регіональні політичні проекти, які не мають розвиненої мережі в усіх регіонах. Партії самі визначатимуть порядок кандидатів в загальнонаціональному і в регіональних списках.

На дільниці виборець зможе побачити регіональні списки всіх партій на інформаційних стендах і в кожній кабінці для голосування.

Бюлетень складатиметься з двох комірок: в одній потрібно буде поставити номер партії, а в другій — номер кандидата від цієї партії у регіональному списку. Обов’язковою буде перша комірка, за кандидата голосувати не обов’язково — такий бюлетень не вважатиметься зіпсованим.

Ділитимуть парламентські портфелі лише ті політичні сили, які подолають 4% бар’єр. Центрвиборчком підрахує загальну кількість голосів за всі партії, які подолають бар’єр, і розділить це число на 450. Це й буде виборча квота — кількість голосів виборців, яка відповідатиме одному депутатському мандату. Відповідно, за кожним депутатом, який прийде в парламент, буде однакова кількість голосів виборців.

Далі ЦВК порахує, скільки кожна партія, яка пройшла в Раду, набрала голосів в регіональному окрузі, розділить на виборчу квоту і встановить, скільки місць в Раді матиме кожна партія від кожного регіонального округу.

До прикладу, якщо партія «Рибалок та мисливців України» набрала в Харківському виборчому окрузі 65 тисяч голосів, а виборча квота дорівнювала 30 тисячам, то партія матиме два прямі мандати від Харківщини (65 ÷ 30 = 2,2). Залишок, який становив 5 тисяч голосів, перенесуть у загальнонаціональний компенсаторний список. У цю скарбничку підуть усі голоси, віддані за партію, які не врахували в розподілі прямих місць від округів.

Моделювання показують, що завдяки цим залишковим голосам можна буде отримати 8-15 місць у парламенті. Ці мандати розділять за черговістю загальнонаціонального списку. Приміром, якщо партія «Рибалок та мисливців України» зібрала 270 тисяч голосів, які не розподілили в округах, вона отримає ще 9 місць у Раді за черговістю загальнонаціонального списку. У випадку, якщо №1 списку партії отримав мандат у регіональному окрузі, то це право отримує наступний за списком і так далі, поки не розподілять усі 9 вакантних місць у Раді.

Виборці не впливають на черговість розподілу мандатів компенсаторного списку, але таких депутатів буде менше 20%. Більшість — 80% депутатів Ради — буде визначена в регіональних округах.

Відкритість списку партії реалізується через вплив виборців при голосуванні в кожному регіоні. Приміром, якщо на Харківщині партія «Рибалок та мисливців України» набрала дві виборчі квоти, то мандати отримають ті кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів. Пам’ятаєте, в бюлетені вписувати потрібно номер партії, і, за бажання, номер кандидата? Це можуть бути як кандидати, яких партія поставила першим і другим номером, або ж з кінця чи середини списку — вирішуватимуть виборці своїми голосами.

Усе це ускладнює систему продажу місць у списках, адже неможливо точно гарантувати хто конкретно потрапить у Раду, навіть якщо партія туди пройде. А щодо засівання округу гречкою та купівлі голосів, тут контролювати вже будуть не лише журналісти й активісти, але також і колеги по регіональному списку.

Кодекс закладає жорстку гендерну квоту — в кожній п’ятірці, як і в загальнонаціональному, так і в усіх регіональних списках повинні бути дві особи іншої статі. В умовах реальності українського партійного будівництва, очевидно, що це будуть жінки.

У разі позитивного голосування парламентарями за зміни до виборчого законодавства, на наступних парламентських виборах буде 27 виборчих округів — по одному на кожну область, два в Києві і один із центром у Кривому Розі (на фото — жінка вкидає бюллетень до урни на дільниці у Краматорську в день позачергових парламентських виборів в Україні, Донецька область, 26 жовтня 2014 року) Фото: EPA/ROMAN PILIPEY

Шлях до ухвалення

Очевидно, що кодекс — об’ємний документ. Адже він стосуватиметься не лише парламентських, але й місцевих виборів, а також зачіпатиме інші важливі питання.

Зважаючи на те, що зареєстрований у Раді законопроект внесли без урахування змін, які принесла децентралізація, його справді потрібно суттєво доопрацювати до другого читання. Тому частина з 4 тисяч правок є виправданими і потрібними. Зокрема ті, що стосуються виборчих прав внутрішньо переміщених осіб і трудових мігрантів на місцевих виборах.

Спікер Парубій зазначив, що розгляду кодексу в другому читанні планують присвятити два пленарні тижні в жовтні. Тому профільний комітет під керівництвом Руслана Князевича й робоча група мають достатньо часу, щоб доопрацювати документ.

Пригадаймо хоча б торішню історію з ухваленням найбільшого законопроекту в історії українського парламенту №6232, який складався з 800 сторінок та який розглядали протягом місяця. Коли депутати хочуть, для них немає нічого неможливого.