(Не) виносити сміття з дому. Як мобільні групи поліції протидіють домашньому насильству — спецрепортаж
Щороку в листопаді-грудні в Україні відбувається акція «16 днів проти насильства». Рік тому в усій Україні запрацювали мобільні поліцейські групи для протидії домашньому насильству. Загалом у всіх регіонах таких груп нині 45. Поліція планує організувати ще 50 та у співпраці з Мінсоцполітики створити реєстр випадків домашнього насильства.
Ми провели день із мобільною групою в Голосіївському районі Києва, поспілкувалися з родинами та самими поліцейськими про домашнє насильство й про те, як із ним боротися.
Крики
«Проблема домашнього насильства в нашому суспільстві актуальна. Багато жінок із цим стикається, багато з них мовчать, бояться. Якщо жінка постійно живе в таких умовах, терпить, не розповідає — це може призвести до тяжких наслідків», — каже старший лейтенант поліції Сергій Лєонов.
Сьогодні він разом із колегою Олександром Колєсніком заступив на добове чергування у мобільній групі реагування на домашнє насильство Голосіївського відділу поліції.
«Спочатку з нами проводять інструктаж, потім отримуємо зброю — і ми готові», — розповідає Сергій про початок робочого дня.
«Громадяни звертаються на лінію 102, і черговий по місту передає нам виклик на планшет. Ми бачимо там адресу, короткий зміст події, інформацію про те, чи є в квартирі зброя, собака», — пояснює поліцейський.
Якщо до чергових надходить кілька викликів, вони їдуть на той, що надійшов першим. На інші вирушає наряд патрульної поліції та чергує до прибуття мобільної групи.
Якщо ж насильство вчиняє поліцейський (такі випадки, на жаль, іноді теж бувають), вони приїздять на виклик, приймають у постраждалих заяву та передають Департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції. Ті проводять перевірку і ухвалюють рішення щодо звільнення правоохоронця.
Загалом, каже Сергій, протягом доби фіксують близько 10-12 викликів. Сьогодні перший надходить близько 12-ої години.
Коротка інформація: на шостому поверсі в будинку на вулиці Ломоносова чути крики жінки. Їдемо туди.
Дорогою поліцейські розповідають, як вони діють у конфліктних ситуаціях:
«Якщо є напруга, то ми зазвичай розводимо учасників конфлікту у різні кімнати та працюємо з ними окремо».
Ось і та сама чотирнадцятиповерхівка, шостий поверх. Біля квартири помічаємо купу валіз та пакетів із речима. Двері відчиняє чоловік та заперечує наявність будь-яких конфліктів.
«У нас просто дитина переїжджає», — запевняє він.
Поліцейські просять про бесіду з дружиною та заходять у квартиру. Нас із камерою чоловік до помешкання не пропускає.
Під дверима чуємо, як батько каже, що старша донька, якій двадцять один рік, просто вирішила переїхати.
«Ага, звісно…» — чути голос і плач молодшої дитини. Втручається й дружина: «Ну навіщо ти ламаєш комедію?»
«Так, ми бачимо, що ситуація у вас напружена. Поясніть, що сталося, ми не підемо», — каже поліцейський Сергій. З чоловіком вони йдуть в окрему кімнату, той зізнається, що вигнав доньку.
«Вона почала приводити чоловіків. Вона тут не прописана, я її вигнав. Їй є де жити — в однієї бабусі, в іншої. Там нормальні умови», — каже чоловік.
«Але в неї є батько», — відповідає поліцейський.
«Ви що хочете, щоб я її повернув?» — перепитує чоловік.
«Моє бажання — щоб Ви усвідомили, що Ви все ж таки батько, і скільки б не було дитині років, її не треба виганяти надвір. Якщо Вас щось не влаштовує, Ви маєте з нею розмовляти», — каже поліцейський.
Вислухавши все, чоловік починає нервувати та шукає в інтернеті, скільки йому загрожує за насильство: «5 років. А якщо я зізнаюсь, що таке було, що бив, штовхав?»
Поліцейські роз’яснюють, що наразі це лише адміністративне покарання: штраф, виправні роботи або до тижня в ізоляторі, але надалі покарання може бути жорсткішим. Якщо правоохоронці фіксують три й більше випадки домашнього насильства, вони можуть відкрити кримінальне провадження за статтею 126 ККУ. Тоді кривднику загрожують громадські роботи від 150 до 240 годин, арешт до 6 місяців або обмеженням волі до п’яти років чи позбавленням волі до двох років.
Чоловік зізнається у скоєному, щодо нього складають протокол, надавати пояснення він відмовляється: «Я хочу підписати протокол і піти шляхом суду».
Поліцейські спілкуються телефоном із донькою, пересвідчуються, що в неї все добре, і йдуть.
«Донька цього чоловіка пішла до сусідів та викликала поліцію», — коментує для нас ситуацію поліцейський Олександр.
«Він їй наполегливо запропонував переїхати, зібрав її речі. Вчиняв насильство щодо дружини. Та перешкоджала, не хотіла, щоб донька переїжджала. Він її штовхав, хапав за одяг, в чому й зізнався», — додає поліцейський Сергій. Тепер справу чоловіка розглядатиме суд.
Також поліцейські можуть надавати припис — забороняти кривднику вхід до приміщення, де проживає постраждала, обмежувати їхні контакти. За порушення такого припису складається новий протокол та направляється до суду.
«Винні інші»
«Комусь після оформлення адміністративного протоколу достатньо штрафу. Людина розуміє, у чому вона помилилася, і більше так не вчиняє. Але є такі, до яких ми їздимо постійно», — розповідає Сергій.
Одним із таких порушників є Микола Леонідович, який проживає у приватному секторі Голосіївського району. У будинку він мешкає з дружиною, двома синами — двадцяти та восьми років — і з мамою.
«Були систематичні виклики, він застосовував фізичну силу щодо дружини, погрожував фізичною розправою, нецензурно ображав. Також ми складали адміністративні матеріали, направляли їх до суду. Його неодноразово забирали до ізолятора для відбування адміністративного арешту», — кажуть поліцейські.
Щодо нього також порушили провадження за статтею 126-1 — Учинення домашнього насильства. Однак сам чоловік себе винним не вважає та каже, що в усьому винні дружина, діти та матір:
«Може, камінь на голову жінці впав. То вона мене б’є, а я відбиваюся. Раніше було не так, бо я прибирав у хаті, мив посуд. Усе робив, а зараз — вона. Діти хороші лише тоді, коли в батька є гроші. Я коли їхав в ізолятор, мені малий казав: “Їдь назавжди”».
Питаю, чому ж, на його думку, той так сказав. Відповідь: «Тому що я п’ю…»
Потім додає: «Вона не думає про дітей, а чому я маю думати? І навіщо щось уже змінювати?» Але запевняє, що пити кидає, влаштовується на роботу.
Далі нашу розмову перериває його мати, яка кричить, щоб ми її не знімали, та додає: «Який би не був, він мій син». Та зачиняє перед нами ворота.
Поліцейські кажуть, що часто кривдники поводяться так, ніби насправді вони не вчинили нічого протизаконного:
«Багато хто ставиться до викликів зі здивуванням: “Я вдарив раз чи обізвав. А що тут такого? Це нормально”. Тобто для багатьох це є нормою сімейних відносин, на жаль».
«Куди піти?»
«Ніхто не ображає зараз. Сергія вдома нема — то тиша і спокій. Діти нормально поводяться — не трусить, не колотить», — розповідає Наталя Дмитрівна. До цієї сім’ї поліцейські приїздили неодноразово через поведінку сина Сергія.
«Члени родини вчиняли психологічне та фізичне насильство стосовно одне одного. Під час цих сварок у домі були неповнолітні діти. Поліція складала адміністративні протоколи, їх направляли до суду», — каже поліцейський Сергій Лєонов.
Дружина порушника Людмила розповіла, що її чоловік наразі не з’являється вдома, не допомагає дітям фінансово.
«Він може прийти о десятій вечора, о дванадцятій... наробити галасу, підняти дітей… Поки поліція приїде — він уже втече. Діти були протягом місяця в санаторії, працювали з психологами. Але що ті психологи? Якщо воно (конфлікти — ред.) знов і знов повторюється, і наш закон, наші судді нічого не можуть вдіяти. Його забрали, він через дві години повертається — те саме», — каже Людмила.
Вона розповідає, що не розлучається з чоловіком насамперед через те, що не має куди йти, оскільки сама зростала без батьків із десяти років.
«Дітей утримую я та батьки чоловіка. Я не маю куди йти. А навіть якщо розлучуся, то він в будь-якому разі не буде платити аліменти», — каже Людмила.
Водночас поліцейські пояснюють, що для таких ситуацій існують кризові кімнати для жертв насильства. Їхню адресу не розголошують, але там потерпілі можуть жити, якщо існує небезпека залишатися вдома. Такі кімнати фінансує місцева влада.
«Ми-то можемо видати припис, але якщо бачимо, що, попри це, удома жінці все одно небезпечно залишатися — рекомендуємо їй розміститися в кризовій кімнаті», — пояснює поліцейський Сергій.
«Шкода»
«Синицю хоч на пшеницю. Горбатого виправить могила», — каже нам Людмила Дем’янівна. Вона неодноразово викликала поліцію через свого зятя. Чоловік багато п’є та ображає дружину (її доньку) та сина.
«Він пив, скандалив. Я викликала поліцію, потім був суд, наклепали йому там штрафів. Але він не платив. За що? Він ніде не працює», — пояснює Людмила Дем’янівна. Каже, що донька з ним не в шлюбі, але має тринадцятирічного сина, і виганяти тата їм шкода.
«Виганяємо, а він тут сидить у коридорі, поки не заробить якоїсь болячки. Хитрющий — то серце, то перелам руки. То живуть, то не живуть; то розійдуться, то б’ються. Років шістнадцять уже. Сусіди всі знають. Пускаємо, тягнемо на собі, бо шкода», — підсумовує Людмила Дем’янівна.
Її онук Іван каже, що батько буває й нормальним — коли не п’є. А загалом — конфліктують.
«Часто навіть спати не давав», — каже хлопець.
Поліцейські пояснюють, що в родині страждають бабуся та її онук, оскільки мати Івана часто й сама любить хильнути.
«Дружина може випивати разом із чоловіком. Викликають поліцію бабуся й онук. Складалися термінові заборонні приписи на 10 діб. Протоколи також направлялися до суду, йому виписували штраф», — каже поліцейський Сергій.
Наразі в родині ситуація більш-менш спокійна. Найголовніша проблема тут — надмірне вживання алкоголю.
Також поліцейські пояснюють: якщо порушник не сплачує штраф, призначають повторний розгляд і обирають суворіше покарання.
«Погарячкувала»
Близько 19:00 надходить виклик від дівчини, яка каже, що її хлопець відмовляється залишати орендовану квартиру. Приїхавши на місце, поліцейські чують, що вона вже не має претензій до співмешканця: «Я скасувала виклик. Ось стоїть його рюкзак, він уже йде. Я не маю претензій до свого співмешканця».
Однак у квартирі стоїть неприємний, різкий запах. Опитавши чоловіка, правоохоронці з’ясовують, що він має наркотики. Викликають слідчу групу, яка складає протокол та вилучає наркотичні речовини. Водночас на жінку також складають протокол за неправдивий виклик поліції та відмову надавати пояснення.
Згодом надходить ще один виклик від жінки про побиття. Приїхавши на місце, поліцейські помічають надворі чоловіка.
«Сьогодні спалив, що зраджує. Пішов до кума, пальцем її не чіпав. Пішов, щоб спокійно зібралася — та розійтися. Їхати їй є куди. Якщо ні — то я піду, я вже пішов», — нервово пояснює чоловік.
Жінка тим часом стверджує, що погарячкувала і вже скасувала виклик. Писати заяву відмовляється.
«Я нічого писати не буду. Шість років ми з ним живемо, він жодного разу не підняв на мене руку. Так, словесно кривдить, при дітях — таку лайку... Але я не буду нічого писати. Я погарячкувала», — каже жінка.
Поліцейські розповідають: буває, що вже наступного дня після побиття та написання заяви в поліцію потерпілі кажуть, що все налагодилося. Просять кривдника не карати.
«Це може бути як через примирення, так і через залякування. Неодноразово траплялися випадки, коли жінка приходила разом із чоловіком та казала, що вже все гаразд і що вона не бажає, аби його викликали до суду. Але ми говоримо, що люди мають у будь-якому випадку розв'язувати питання в суді, бо туди вже направлені матеріали й ми не можемо долучити її нове звернення», — пояснюють поліцейські. І додають, що через це завжди приїжджають на виклик, навіть у разі його скасування.
«У моїй практиці був випадок, коли дружина заперечувала, але за всіма ознаками, за синцями на руках я бачив, що домашнє насильство в цій родині є. Воно є систематичним. Ми опитували сусідів, направили матеріали до суду», — розповідає черговий Сергій.
За його словами, також бувають випадки, коли потерпіла звинувачує себе саму в тому, що проти неї застосували силу.
«Буцім вона його спровокувала, а він нормальний. Каже, що це все через неї, починає шукати причину в собі. Ми тоді переконуємо і роз’яснюємо, що нічого нормального тут немає. З такою людиною потрібно працювати. У нас також є гарячі лінії (15-47 — ред.), де жертвам можуть надати психологічну допомогу», — каже Сергій Лєонов.
Попередження спрацювало
«Перший виклик був приблизно два місяці тому, викликала мати. Поскаржилася на те, що її син прийшов додому п’яний і почав кричати на неї. Ми приїхали, мати написала заяву на нього, склали адмінпротокол та направили до суду», — розповідає поліцейський Олександр про родину Медведів.
Син Андрій приходив додому нетверезий та скандалив.
«Для цієї мами підвищення голосу — проблема. Я їздив до суду, суддя надав словесне попередження. Після цього все тихо», — каже Олександр.
Мати також підтверджує: після кількох викликів поліції ситуація покращилася.
«Дякую поліцейським, бо після того, як вони кілька разів до нас приїхали, життя трохи налагоджується», — каже вона.
Мета й ефективність
Основна мета — запобігти насильству за допомогою профілактичних заходів. Щоб людина, яка вчиняє домашнє насильство, не вчиняла його в майбутньому», — каже поліцейський Сергій.
Він також наголошує, що важливо інформувати жертв насильства, оскільки деякі з них не знають про державну підтримку, яка існує.
«Людину треба переконати в тому, що їй можна допомогти. Жінки можуть боятися, не звертатися до правоохоронців, якщо думають, що немає підтримки та їхнє питання — нерозв’язуване», — говорить поліцейський.
За даними Нацполіції, від початку 2020 року до Голосіївського районного підрозділу надійшов 2 251 виклик щодо домашнього насильства. До відповідальності за статтею 173-2 (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування) притягнули 737 кривдників. Поліцейські склали 246 термінових заборонних приписів, а слідчі розпочали 6 кримінальних проваджень.
Загалом по Україні за 10 місяців 2020 року поліцейські виконали майже 75 тисяч виїздів за фактами домашнього насильства. Серед 31,2 тисячі постраждалих від домашнього насильства — понад 25 тисяч жінок та 1,6 тисячі дітей.
У вільний від викликів час поліцейські працюють із документами.
«Підготування адміністративного матеріалу для направлення до суду, друкування документації, виконання матеріалів вхідної кореспонденції, яка надходить із суду. Це здебільшого адміністративні стягнення — адмінарешти. Ми їх виконуємо, надаємо відповідь до суду, що людина перебуває в ізоляторі тимчасового тримання», — розповідають поліцейські.
Також правоохоронці допомагають колегам із районного відділення перевіряти домашні арешти. На обід та кавування залишається обмаль часу. А буває, що доба пролітає лише з одним сніданком.
«Чому я став поліцейським? — Сергій пояснює: — Знаєте, кажуть, що праця людині має бути в задоволення. От тут я бачу користь від своєї роботи, мені це близько до душі. Адже, окрім негативу, є і вдячні люди. Мене мотивує результат».
- Поділитися: