Віктор Медведчук: політична легалізація

Відтепер він член партії «За життя» Вадима Рабіновича та готується взяти участь у парламентських виборах наступної осені.

Як сталося, що в український парламент може потрапити людина, яка офіційно перебуває під санкціями США (за підтримку дій влади Росії, зокрема під час анексії Криму), та які це може мати наслідки — у матеріалі Громадського.

П'ята роль

З того часу як на початку 2000-х Віктор Медведчук, голова Адміністрації президента України заприятелював із Володимиром Путіним у нього завжди була своя особлива роль в українсько-російських стосунках. Залежно від обставин вона змінювалася, незмінним залишалося одне — Медведчук завжди поділяв позицію президента Росії.

На президентських виборах 2004-го він слідкував за тим, щоб влада від Кучми перейшла до Віктора Януковича, якого підтримав Путін. Отримати «свого» президента Путіну не вдалося, тож за часів Віктора Ющенка Медведчук cконцентрувався на економіці.

«Був сформований неформальний комітет управління українською політикою з основних українських олігархів. Керівником цієї ради директорів був Медведчук — він виступав посередником між українськими олігархами та Путіним», — стверджує Михайло Зигар у книзі про Путіна та його оточення «Уся кремлівська рать».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зиґарь: Путін і «Вся кремлевская рать»

На архівному фото зліва направо: прем'єр-міністр Польщі (2001 — 2004) Лешек Міллер, прем'єр-міністр Швеції (1996 — 2006) Ганс Йоран Перссон, глава Адміністрації президента України Леоніда Кучми Віктор Медведчук, президент Польщі (1995 — 2005) Александр Квасневський, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, генсек Ради Європейського союзу, верховний представник зовнішньої політики Хав'єр Солана та народний депутат, лідер Народного Руху Україниу Геннадій Удовенко (праворуч на задньому плані) після конференції «Україна в Європі» у Варшаві, Польща, 16 жовтня 2002 року Фото: EPA/JANEK SKARZYNSKI

Зрештою Віктор Янукович таки став президентом України, та це вже був трохи інший Янукович. Тож коли у 2012 році він проголосив стратегічною метою підписання угоди про асоціацію з ЄС Медведчуку знову довелося вживатися у нову роль. Цього разу — громадського діяча.

Ідею інтеграції до ЄС тоді підтримували практично всі українські політики та переважна більшість олігархів. Медведчук створив громадську організацію «Український вибір», яка єдина на всеукраїнському рівні пропагувала ідеї інтеграції України до Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі — дітища Путіна.

Після Революції гідності Янукович утік до Росії, Путін анексовував Крим, а Медведчук на короткий час зник. До Києва він повернувся з початком війни на Донбасі. Щоб зіграти ще одну роль — неформального переговорника між новим президентом України Петром Порошенком та Путіним. Медведчук погоджується з твердженням, що фактично виконує функції неформального посла Росії в Україні.

Наочна демонстрація особливого статусу Медведчука — він єдиний літає з Києва до Москви напряму. Ігноруючи те, що з 2015 року Україна розірвала авіаційне сполучення з Росією, тож усім охочим полетіти до Москви потрібно робити пересадку у Мінську.

Засновник громадської організації «Український вибір» Віктор Медведчук (праворуч) та радник президента Росії Сергій Глазьєв під час круглого столу на тему «Економічні аспекти стратегічного вибору України у питаннях взаємодії з країнами Митного союзу і Єдиного економічного простору» у Запоріжжі, 23 листопада 2012 року Фото: Олександр Прилепа/УНІАН

Медведчук стверджує: у Москві він «виконує прохання президента України» в питаннях звільнення заручників (їх Медведчук називає «утримуваними особами») та в питаннях реалізації мінських угод. Порошенко з цим твердженням не погоджується і наголошує, що статус Медведчука — член підгрупи з обміну полоненими Мінської контактної групи. Втім журналісти неодноразово фіксували як Медведчук відвідує Адміністрацію президента України.

В вирішенні яких саме питань Медведчук виступає посередником між двома президентами достеменно не відомо. Після того як у 2015-му радник Путіна Владислав Сурков став фактично нев’їзним до України (СБУ оголосило, що підозрює його в організації розстрілів на Майдані), а у 2016-му президент Росії звільнив від виконання обов’язків посла в Україні Михайла Зурабова альтернативи Медведчуку в якості перемовника між керівниками двох країн не з числа міжнародників не знайшли.

Починаючи з 2015-го року друг президента Росії брав участь практично в усіх великих обмінах полоненими між Україною та сепаратистами Донбасу. При чому напередодні обмінів Медведчук зазвичай особисто зустрічався з Путіним, а той публічно підкреслював роль свого друга у цьому процесі. Фактично президент Росії зацементував Медведчука у ролі «миротворця» та переговорника. Тож передбачити його похід у політику з меседжами про мир було не складно.

За рік до парламентських виборів Медведчук повідомив, що має намір брати в них участь. Як він може допомогти своєму другу Путіну в черговій ролі?

Зліва направо: народний депутат України Нестор Шуфрич, лідер організації «Український вибір» Віктор Медведчук, президент України (1994 — 2005) Леонід Кучма, представниця ОБСЄ Хайді Тальявіні та посол Росії в Україні Михайло Зурабов під час зустрічі з лідерами бойовиків самопроголошених Донецької та Луганської народних республік в окупованому Донецьку, 23 червня 2014 року Фото: EPA/STRINGER

Особливий статус

Віктор Медведчук не відповів на запитання Громадського, навіщо йому депутатський мандат. У прес-службі політика порадили ознайомитись з його офіційною заявою з цієї нагоди. Її ключовий меседж — Медведчук поділяє погляди Вадима Рабіновича, щодо миру на Донбасі та налагодження стосунків з країнами СНД. Соратники політика теж відмовляються публічно обговорювати це питання, мовляв коментувати наміри Медведчука їм не коректно.

Втім, неофіційно, один з членів команди Медведчука звернув увагу на те, що його шеф оголосив про повернення у публічну політику після зустрічі Володимира Путіна з президентом США Дональдом Трампом. Під час перемовин Путін серед іншого запропонував провести референдум, щодо долі Донбасу. «Статус Донбасу потрібно буде зафіксувати в Конституції, яку за законом змінює Верховна рада. Далі — додумайте самі», — каже співрозмовник Громадського.

Ілюстрацією того, наскільки важливо у критичний момент мати сильного перемовника, який безпосередньо перебуває в Раді може бути історія Вадима Новинського — російського бізнесмена, близького до колишнього посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна. (Портрет Черномирдіна досі висить у кабінеті Новинського)

У 2013 році бізнесмен, який за рік до того отримав український паспорт, несподівано обрався до Верховної ради на довиборах по мажоритарному окрузі в Севастополі. На той момент Forbes оцінював його статки у 1,9 мільярдів доларів. Тож депутати навіть жартома рахували, скільки коштує одна година роботи Новинського депутатом.

Із часом стало зрозуміло, що до Верховної ради Новинський пішов вирішувати зовсім не питання власного бізнесу. У статусі депутата він був залучений до перемовин між церковними ієрархами та президентом Януковичем щодо подальшої долі Української православної церкви Московського патріархату. Генеральна прокуратура звинувачує Новинського у тиску на нині покійного патріарха УПЦ МП Володимира (Сабодана) з вимогою зректися престолу на користь митрополита Антонія.

Зліва направо: голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба, голова наглядової ради компанії «Смарт-холдинг» Вадим Новинський та президент України Віктор Янукович під час відкриття реконструйованої дорожньої розв’язки і мостового переходу біля залізничного вокзалу в Севастополі, 8 травня 2013 року Фото: Василь Батанов/УНІАН

Під час Революції гідності Вадим Новинський виконував роль перемовника між владою та опозицією, а у критичний для Януковича день — 20 лютого 2014 року особисто відмовляв частину депутатів Партії регіонів підтримати ідею опозиції повернути Конституцію в редакції 2004 року. Втім зробити це йому тоді не вдалось.

Після Революції гідності Новинський продовжив займатись церковними справами, зокрема він щороку допомагає організовувати хресну ходу УПЦ МП до річниці Хрещення України-Руси. Крім того Новинський виконує роль «миротворця» усередині фракції Опозиційного блоку, від якої обрався до парламенту. Та у питання обміну полоненими чи перемовини щодо Донбасу, якими займається Медведчук, мільярдер не втручається.

Поки до парламентських виборів далеко, а Віктору Медведчуку потрібно вирішити дещо простішу задачу — об’єднання умовного «проросійського» табору української політики.

Народний депутат Вадим Новинський (другий ліворуч), предстоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій (другий праворуч) під час хресної ходи УПЦ МП з нагоди 1030-ї річниці хрещення Русі-України, Київ, 27 липня 2018 року Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Архітектор

За чотири роки після втечі Віктора Януковича в Україні не з’явився політик, який би зцементував її «проросійський» спектр. У президентських виборах -2014-го колишній електорат Партії регіонів намагались завоювати Юрій Бойко, Михайло Добкін та Вадим Рабінович. Восени того ж року вони об’єдналися у партію «Опозиційний блок» та за її списками потрапили до парламенту.

Нове об’єднання — союз двох впливових фінансово-промислових груп: Group DF Дмитра Фірташа та СКМ Ріната Ахметова. Обидві залежні від Росії — Фірташ побудував свій бізнес на перепродажі російського газу, Ахметов постачає туди суттєву частину продукції своїх металургійних комбінатів.

На Ахметова у парламентській фракції ОБ орієнтуються Олександр Вілкул, Юрій Воропаєв, брати Добкіни, Сергій Дунаєв, Наталя Королевська (загалом 24 депутати). Група впливу Фірташа в ОБ — Юрій Бойко, Сергій та Юлія Льовочкіни, Юрій Мірошніченко, Іван Мирний, Сергій Ларін, Михайло Папієв, Микола Скорик (загалом 15 депутатів).

Народні депутати України Олександр Вілкул (группа впливу Ріната Ахметова), праворуч, та Юрій Бойко (группа впливу Дмитра Фірташа) в кулуарах Верховної Ради, Київ, 18 квітня 2018 року Фото: УНІАН

Своєрідним «буфером» між людьми Фірташа та Ахметова виступили політики, пов’язані з Медведчуком, Віктор Німченко (член «Українського вибору»), Тарас Козак (член ще одного ГО Медведчука («Правова держава»), Нестор Шуфрич та, власне, Вадим Рабінович. Медведчук у 2014-му до парламенту не балотувався.

«Опозиційному блоку» забракло єдності. У 2016-му Рабінович створив партію «За життя» та намагався вийти з фракції ОБ. Втім, керівництво фракції відмовилось виключати з неї політика.

Через рік між собою пересварилися і групи Фірташа та Ахметова, що мало не зруйнувало парламентську фракцію «Опозиційний блок». Два табори розійшлися зокрема в питанні доцільності проведення дострокових виборів Ради. Тоді конфлікт залагодили, та протиріччя залишилися. Партія досі не визначилась, хто саме від неї балотуватиметься у президенти.

В цій ситуації Вадим Рабінович на початку липня закликав опозиційні партії висунути єдиного кандидата на президентських виборах та створити єдину партію для участі у парламентській кампанії. «У першу чергу, я звертаюся до керівників «Опоблоку», «Відродження», «Аграрної партії» та інших опозиційних сил», — написав Рабінович у facebook.

Народні депутати України Нестор Шуфрич (ліворуч) та Вадим Рабінович під час засідання Верховної Ради, Київ, 7 червня 2018 року Фото: Владислав Мусієнко/POOL/УНІАН

В інтерв’ю ВВС навесні цього року Медведчук сказав, що поділяє погляди партій «За життя» та «Опозиційний Блок». Ставши членом першої він тим самим посилив позиції Рабіновича на перемовинах з «Опоблоком» і тепер може виступити архітектором майбутньої єдиної партії.

Останні соціологічні дослідження свідчать — рейтинги Бойка (8,9%) та Рабіновича (3,7%) дозволять комусь одному з них потрапити до другого туру президентських виборів.

«Електорат обох політиків — колишні виборці Партії регіонів. З тією різницею, що за Рабіновича голосують люди, які розчарувалися у ПР та шукають їй альтернативу, але таких стабільно удвічі менше, ніж прихильників “Опоблоку”», — каже Олексій Антипович, голова соціологічної групи «Рейтинг».

Подразник

Політичні погляди Віктора Медведчука відомі. У своїх інтерв’ю він неодноразово підкреслював необхідність прямого діалогу керівництва України з ватажками так званих «ДНР» та «ЛНР», необхідності повернення до економічної співпраці з Росією, критикував угоду про асоціацію з ЄС та наголошував на безальтернативності нейтрального статусу країни. Крім того, Медведчук виступає за нову Конституцію, яка б закріпила федералізацію країни та перехід до парламентської республіки.

Медведчук, його новий політичний партнер Вадим Рабінович та Опозиційний блок щодо подальшої ролі сповідують єдиний сценарій, який співпадає з офіційною позицією Кремля. Фактично проросійський табір української політики, який зараз спробує зцементувати Медведчук, пропонує єдину альтернативу плану реінтеграції Донбасу, що його проголосив Петро Порошенко та секретар Ради національної безпеки та оборони Олександр Турчинов, — становлення миру через виведення російських військових та розміщення на Донбасі миротворчого контингенту ООН.

Представник України у підгрупі з гуманітарних питань Тристоронньої контактної групи з урегулювання конфлікту на Донбасі, лідер організації «Український вибір» Віктор Медведчук після переговорів у Мінську, Білорусь, 31 січня 2015 року Фото: EPA/TATYANA ZENKOVICH

Натомість опозиціонери з так званого «патріотичного» табору так і не спромоглися запропонувати жодної альтернативи позиціям Порошенка та Медведчука.

У Медведчука, його нинішніх та потенційних союзників немає проблем із донесенням своєї позиції до виборців. Він регулярно згадується в ефірі телеканалу «112», що породило чутки про купівлю другом Путіна цього медіа, яке раніше пов’язували з Віталієм Захарченком — головою МВС України часів Януковича.

Видання «Детектор медіа» підрахувало, що з травня по червень цього року канал цитував Медведчука більше, ніж за весь попередній рік. Крім того, Медведчук може розраховувати на ефір каналу NewsOne — ще одного свого однопартійця Євгена Мураєва. А потенційне об’єднання з «Опоблоком» дасть змогу Медведчуку транслювати потрібні йому меседжі на каналах «Україна» Ахметова та «Інтер» Фірташа й Льовочкіна.

Тож повернення друга Путіна у публічну політику неминуче стане подразником для патріотичного електорату. Водночас саме на голоси цих виборців, схоже, готується зробити ставку чинний президент Петро Порошенко.

У публічних виступах він використовує патріотичну риторику та підкреслює свої заслуги у розбудові армії, що воює на Сході, захисті української мови та перемовинах, щодо створення в України єдиної помісної православної церкви.

При цьому Порошенко наголошує — головний ворог як його так і України — Путін. Тож присутність друга президента Росії Медведчука у команді когось із кандидатів у президенти дасть Порошенкові ще один привід говорити про загрозу реваншу та змогу будувати виборчу кампанію на ідеї, що українці обирають між ним та Путіним.

Президент Росії Володимир Путін (в центрі) та лідер організації «Український вибір» Віктор Медведчук під час відвідин та огляду після реконструкції монастирського комплексу Воскресіння Нового Єрусалиму у місті Істра, Московська область, Росія, 15 листопада 2017 року Фото: EPA-EFE/ALEXEI NIKOLSKY/KREMLIN POOL

Крім того, Порошенко отримає можливість звинувачувати інших кандидатів у президенти, що підтримують ідеї змін Конституції чи обмеження повноважень президента, наприклад, Юлію Тимошенко, у підіграванні Путіну, аргументуючи це тим, що ці ідеї поділяє Медведчук.

Утім, головна небезпека цієї ситуації — дискредитація ідеї пошуку мирних шляхів припинення війни на Донбасі та поглиблення поляризації суспільства, коли політики протиставляють своїх прихильників, відкидаючи ідею можливості суспільного діалогу.