Розслідування / Соціальна сфера

«Він поводився як прокурор»: дисидент Микола Кунцевич — про Медведчука

Розслідування/Соціальна сфера/«Він поводився як прокурор»: дисидент Микола Кунцевич — про Медведчука
Зберегти
Вигляд
lead
64-річний дисидент Микола Кунцевич мешкає в одній із хрущовок Солом’янського району Києва й нечасто з’являється в медіа. Він був засуджений тричі: у 1974-му, 1981-му та 1984-му. Під час третього судового процесу, стверджує Кунцевич, його адвокатом був Віктор Медведчук, який просив для нього більший термін, ніж вимагав прокурор.

Утім, адвокат Віктора Медведчука це заперечує, мовляв, звинувачення брехливі, а Медведчук ніколи не був його адвокатом Кунцевича.

Загалом Микола Кунцевич понад 11 років провів у в'язницях СРСР за антирадянську агітацію.

Громадське викладає основні тези розмови з дисидентом і відповідь представника Віктора Медведчука.

Народний артист України Микола Кунцевич народився в Києві 1954 року. Учився в 57-й школі, звідки його відрахували в 3-му класі через антирадянську пропаганду. Продовжив навчання в 14-му інтернаті. Закінчив студію естрадного-циркового мистецтва.

У травні 1974-го разом зі знайомим прийшов до пам’ятника Тарасу Шевченку, де вперше прочитав 2 свої байки. Через два дні його арештували, а згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Відбував покарання в колонії № 40 міста Дрогобича.

Про третю судимість і Віктора Медведчука

У 1981-му на «Радіо Свобода» пролунали мої вірші, а в деяких вишах Києва знайшли мої рукописи. Мене повторно засудили за хуліганство, дали 4 роки і 6 місяців та відправили в колонію Білої Церкви. Я відбув там 2,5 роки і на концерті художньої самодіяльності в колонії прочитав главу з поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС». Під час мого виступу в залі сидів замполіт колонії. Якоїсь миті він підвівся й питає: «Кунцевич, це ви написали ці вірші?» Я кажу: «Ні, Євтушенко» — «Так от вам 10 діб штрафного ізолятора, а Євтушенку 15».

За 10 діб мене викликали й замполіт каже: «Кунцевич, ви мене обдурили. Євтушенко не сидить у нашій колонії». Я кажу: «Розумієте, якщо брати конкретно 35 колонію, то він тут не сидить, але якщо брати в масштабах СРСР, як колонію, то сидить».

Унаслідок я досидів ще за Євтушенка 15 діб, а відтак приїхав слідчий прокуратури Київської області й оголосив про порушення кримінальної справи за розповсюдження антирадянських матеріалів.

Коли справа добігала кінця і треба було ознайомлюватися з матеріалами, з’явився Медведчук. Як потім з’ясувалося, слідчий викликав мою маму, дав їй список з 10-ти адвокатів і сказав, що можуть захищати тільки ці, а конкретно — оцей, і вказав саме на Медведчука.

Він прийшов ознайомитися з матеріалами справи і каже: «Быстренько, мы за два часа должны ознакомится и закончить». Я заперечив, мовляв, читатиму справу до кінця. Тут три томи, я буду робити виписки, як передбачає закон.

Це мені вже мама розповідала, що прийшла до нього в юридичну консультацію на вулицю Саксаганського, поруч зі своєю роботою. Зайшла і каже: «Мені потрібен Медведчук. Я мати Кунцевича, мені вас порадили». Він сказав, що знає, все нормально і «давайте підписувати договір». Хоча й уважалося, що цей адвокат призначений мені державою. І навіть коли вже під час судового засідання я йому оголошував відвід, мені суддя сказав, що згідно з якоюсь статтею процесуального кодексу, я не маю права відмовитися від адвоката, адже його призначила держава.

Про перебіг справи

Я сказав, що буду знайомитися зі справою, скільки потрібно. Ознайомлювався 10 днів. При чому це не було затягування — це нормальний термін вивчення трьох томів справи. Але за цих 10 днів Медведчук прийшов лише 5 разів. Казав: «Мені це не треба». За весь час ознайомлення зі справою він не зробив жодної виписки.

Враження, яке тоді склалося — «криса». У повному розумінні цього слова. Ніякого спілкування між нами не було. Не лише під час ознайомлення з матеріалами справи, а й під час судового засідання. Крім того, що я заявляв якесь клопотання.

Я просив суд зробити слідчі дії (мене звинувачували в читанні поеми Євтушенка і трактували це як антирадянську агітацію і пропаганду). Я казав, що поему написав член спілки письменників СРСР і її надрукували в журналі «Юність». Пропонував, щоб свідки, які проходили в моїй справі, послухали, як я напам’ять прочитаю поему, а суддя звірятиме текст із тим, що в журналі.

Коли суддя спитав прокурора його думку, він сказав: «Я не заперечую, будь ласка, на розгляд суду». А коли запитали в Медведчука, він відповів, що категорично заперечує і що підсудний навмисне намагається затягнути судове засідання.

Про вирок адвоката

Його на вироку не було. Коли почалися дебати сторін, прокурор сказав, що на його думку вину підсудного повністю довели й попросив суд призначити максимальний термін покарання за цією статтею — 3 роки позбавлення волі. На цьому прокурор закінчив.

Коли встав адвокат, що вже суперечить адвокатській етиці, то сказав, що провина підсудного повністю доведена, і що він згоден з прокурором, що потрібно дати максимум 3 роки, але «по непонятным для меня причинам, товарищ прокурор забыл о том, что у подсудимого не добыто 1 год, 9 месяцев и 19 дней по предыдущему сроку наказания лишения свободы». І попросив суд додати цей термін до трьох років.

Не можу на камеру сказати те, що я тоді сказав у залі. Саме через те, що він так сказав, суд був змушений зробити 2 дні перерви до зачитання вироку. Коли я знайомився з протоколом судового засідання, я спитав суддю: «Вибачте, я не повірю що у вас не був наперед написаний вирок». Він відповів, що справді, вирок написали, але там було 3 роки. І коли адвокат почав вимагати додати ще майже два, суддя був змушений переписувати вирок.

На винесення вироку адвокат взагалі не прийшов, а прокурор був. Хоча я йому ще до вироку казав, щоб прийшов до мене й написав касацію. Він сказав, що не потрібно касацію писати, це все одно марно і ніхто нічого не писатим. І я касацію писав сам. Вона справді нічого не змінила, але сам факт — адвокат навіть не виконав до кінця передбачені законом умови.

Я сидів трохи менше, адже була амністія Президії Верховної ради СРСР 287. У 1987 році за нею звільнили також Чорновола, Шевченка, Лук’яненка, братів Горинів, Хмару, Горбаля, Набоку та інших. З 287 політичних в’язнів, яких відпустили, переважна більшість були українцями.

Микола Кунцевич   
Дарія Гірна/Громадське

Про зустріч із Медведчуком після арешту

Одного разу я бачився з ним, коли він, будучи головою партії СДПУ(о), приходив на зустріч з головою Народного руху України. Тоді я працював у секретаріаті Народного руху.

А іншого разу ми бачилися, коли в нас із товаришами виник конфлікт у метро через те, що ми розмовляли українською. На нас накинулися, як потім з’ясувалося, один лейтенант КГБ, а другий — лейтенант міліції, але в цивільному. Нас забрали в управління охорони метрополітену на Подолі й порушили кримінальну справу.

Тоді слідчий сказав шукати адвоката. Я звернувся до Медведчука, бо він уже був лідером СДПУ(о), — партії, яка на той час удавала, що співпрацює з Народним Рухом України. Я приніс фабулу обвинувачення, хотів щоб він мене захищав. Я вважав, що він допоможе, хоча б тому, що я член Народного руху. Чомусь здавалося, що людина трошки змінилася. Усе ж таки він не ввійшов до оновленої «Комуністичної партії», а створив соціал-демократичну.

Та він навіть не став зі мною розмовляти, пройшов повз. Він мене впізнав. Але я думаю, він нізащо не пішов би захищати людину, у фабулі справи якої було якесь національне спрямування.

Справи Медведчука

Окрім моєї справи, справи Стуса, в Медведчука була ще справа Литвина, справа директора Чорнобильської атомної. За радянської влади людину, яка вступала на юридичний факультет, як і на факультет міжнародних відносин, обов’язково перевіряли в КДБ.

Від редакції:

У грудні 1979-го Медведчук також захищав поета і політв’язня Юрія Литвина в суді Василькова. Литвина, що було характерно для 70-х років, звинуватили не в злочині проти радянської держави, а в тому, що він нібито «будучи в нетверезому стані та порушуючи громадський порядок, учинив спротив працівникам міліції з використанням насильства». Це була 4-та справа дисидента, він отримав 3 роки позбавлення волі в колонії суворого режиму. Як і Стус, Юрій Литвин загинув у неволі за невідомих обставин у серпні 1984-го: його знайшли в камері із розрізаним животом. На останньому слові в суді Литвин сказав наступне:

«Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації.

Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей «інакомислячих».

Детальніше цю справу описав історик і журналіст Вахтанг Кіпіані

Під час першої та другої судимостей моїм адвокатом був Каплан. Так, він не належав до 10-ки особливо довірених, але належав до 10-ки кращих адвокатів України. І коли він мене захищав, він переконав мене, щоб я не наполягав на антирадянському спрямуванні справи. Він казав: «Миколо, краще це буде хуліганство. Тобі буде краще, зрозумій це, будь ласка». Хоч я якраз хотів, щоб статтю кваліфікували як антирадянську пропаганду. А він таки довів, що це хуліганство — розумів, що так буде краще. Адже досить один раз отримати 62 статтю, і потім взагалі не вийдеш.

У принципі так вони зі мною й учинили у 1984 році. Медведчук не обирав модель поведінки, йому сказали як треба поводитися. І він, що суперечить адвокатській етиці, вів себе як прокурор. Фактично, в суді прокурор мене захищав більше, ніж мій адвокат.

Про можливе повернення Медведчука в політику

Відверто кажучи, я не бачу великих шансів. Так, у Верховну Раду він може зайти, адже є певна кількість людей, які будуть голосувати за партію Рабіновича.

Про відповідальність за суди над дисидентами

Політична відповідальність безумовно має бути. Кримінальної не може бути — є таке розуміння як термін давності, а максимальний термін давності за найтяжчі злочини, окрім злочинів проти людяності, це 20 років, максимум 25. А вже 27 минуло. У мене абсолютно немає на нього образи. Це нуль. Дуже добре мої почуття відобразив художник з «Радіо Свободи». Якщо ви бачили цю карикатуру.

Про справу

Моєї справи в архівах СБУ немає з 1990 року. Маю відповідь СБУ на запит Інституту національної пам’яті. Вони робили запит щодо справи Стуса і моєї.

«Одночасно інформуємо, що справа на Кунцевича не збереглася в СБУ. Маємо зазначити, що в КДБ України зберігалася справа оперативної розробки №697 «Стихоплет» стосовно Кунцевича, яку знищили в 1990 році. Для пошуку справи на Кунцевича радимо звернутися до державної судової адміністрації України».

Можливо й таке, що Медведчук замітає сліди, але мені в тому ж Інституті пам’яті сказали, що справа Стуса залишилася, бо неможливо було її знищити. Стус уже помер і був номінантом на Нобелівську премію, а це вже дуже серйозно — це міжнародний рівень. Так само немає справи Левка Лук’яненка (тільки 1-ша) та двох справ Чорновола.

Микола Кунцевич   
Дарія Гірна/Громадське

Від редакції: На запит Громадського до архівів СБУ прийшла відповідь, яка фактично дублює те, що зачитав Кунцевич і на що посилається адвокат Віктора Медведчука.

   

Життя в незалежній Україні

Після звільнення з ув’язнення я познайомився з прекрасним журналістом Сергієм Набокою, він мене привів в Українську Гельсінську спілку, потім я прийшов у Народний рух України і практично весь час працював у секретаріаті. Певний час був в «Українській республіканській партії», допомагав двом народним депутатам. Був заступником директора Коледжу театру і кіно.

У 2013-му вийшов на майдан, отримав контузію, пошкодив ногу й на певний час утратив зір. Але потім, дякуючи хірургу Дмитрові Жмурику, поновив на 20% на лівому оці. Тепер я погано бачу й погано пересуваюся.

Мій день: о 6 вмикаю телевізор й опівночі виключаю. Мені часто телефонують друзі, розповідають, що відбувається. Допомагаю хлопцям, які борються проти будівництва Канівської станції. Допомагаю їм писати скарги.

Як коментує заяву Кунцевича представник Віктора Медведчука

На запит Громадського, чи справді Віктор Медведчук був адвокатом дисидента, відповів його адвокат Ігор Кириленко. Він каже, що Кунцевич поширює брехливу інформацію, яка є «частиною замовної брудної кампанії, інструментом політичних технологій для дискредитації всесвітньо відомого політика й громадського діяча»: «Віктор Медведчук ніколи не виступав захисником М. Кунцевича».

Адвокат політика посилається на відсутність справи в архівах СБУ: «Директор державного архіву СБУ А. Когут своїм листом № 24/5-к-2075 від 11 вересня 2018 року повідомив мені, що в архіві СБУ відсутні будь-які кримінальні справи щодо Кунцевича М. В. Відсутність в архівах СБУ кримінальної справи щодо Кунцевича М. В. є красномовним свідченням того, що всі звинувачення цього персонажа на адресу Віктора Медведчука є брехливими».

Матеріал з'явився в межах проекту Центру досліджень визвольного руху — «Deconstruction. Архіви КДБ для медіа», що став можливим завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні в межах програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського Фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Редактори: Юлія Банкова, Роман Батькович
Фоторедакторка: Вікторія Курчинська
Пов`язані новини