«Він завжди ішов першим, тому й підірвався». Історія загиблого військового Максима Токарева

«Макс — красунчик! Ми чуємо його по рації, не хвилюйся», — заспокоювали дівчину бійці.

Але їй було неспокійно.

«Коли він повертався на фронт з останньої відпустки, я проводжала його з більшою тривогою, ніж зазвичай. Відчувала якийсь страх, такого раніше ніколи не було», — згадує Аня.

23 жовтня, в останній день, коли підрозділ Максима вже повертався із завдання на базу, хлопець виводив своїх побратимів із селища. Він ішов першим і в сутінках не помітив розтяжку. Уламок зачепив артерію на шиї, врятувати Максима було неможливо. Всі інші військові підрозділу залишилися живими.

«Якщо не я, то хто?»

Максим Токарев народився й виріс у Києві. У шкільні роки долучився до групи футбольних уболівальників «Динамо» — ультрас. На матчах ультрас зазвичай поводять себе дуже активно, запалюють фаєри на підтримку команди й сильно протестують, якщо бачать несправедливість. Тож перебування у такій компанії справило на Токарева великий вплив.

Максим вивчився на товарознавця, у 2019-му закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури. Після цього працював менеджером будівельної компанії. Непогано заробляв, жив у самому центрі міста.

Ще зі школи зустрічався з дівчиною Анею. У 2019-му хлопець зробив коханій пропозицію. А ще через кілька місяців, коли Аня вже обирала весільну сукню, сказав, що підписав контракт і їде воювати на схід. Дівчина була шокована.

«Авжеж, я відреагувала тоді негативно. Казала, що зі своїм розумом він у Києві зможе більшого досягти. Але в нього були свої погляди на життя. Він вважав, що тільки в такий спосіб зможе себе реалізувати. А я його кохала. Мені довелося його підтримати».

Військового досвіду у хлопця не було, але бажання піти захищати країну зріло ще з початку війни. 16-річним Максим був на Революції гідності. 18 лютого 2014-го, коли горів Будинок профспілок на Майдані Незалежності, Токарев рятував із пожежі людей.

«У той день він повернувся додому з діркою в нозі: уламок міни спричинив сильне поранення. Але попри це він продовжував виводити людей, а коли вже весь перший поверх був у полум’ї, Макс із пораненням стрибав з другого», — згадує сестра Даша.

Після цього Максим уже ніколи не залишався осторонь політичної ситуації. Близькі розповідають, що він хотів піти в політику, але вважав, що справжній державотворець має на ділі довести любов до своєї країни. Тому ухвалив рішення йти воювати.

«Він завжди казав: “Я там борюся за ваше майбутнє. Якщо не ми, то хто?” Він дуже хотів, щоб ми жили у цій країні так, як хочемо. Щоб у наших дітей було майбутнє. Він хотів щось змінити», — зі сльозами розповідає сестра.

«В окопах із зором мінус 6 та бронхіальною астмою»

Близькі Макса й досі не розуміють, як його у 2020 році взяли на фронт. Адже він мав дуже поганий зір — мінус шість. А втім, медкомісію тоді пройшов і успішно воював приблизно два роки. Спочатку його батальйон займав оборонні позиції на Донецькому напрямку, пізніше певний час Макс служив у Маріуполі, але повернувся в окопи поблизу Донецька.

Коли почалася повномасштабна війна, працював навідником, ходив у розвідку, потрапляв у, здавалося б, безвихідні ситуації.

«Одразу ж на початку повномасштабної війни наша рота потрапила в оточення в селі Красна Поляна. Максу мало хто давав шанси вижити, бо в нього не було ні лінз, ні окулярів. В окопах із зором мінус 6 та бронхіальною астмою вижити важко. Після виходу звідти виявилось, що рота ввійшла у друге оточення, і Макс так само вибрався звідти цілим і неушкодженим, на відміну від багатьох», — розповідає побратим Максима Вова з позивним «Кабан».

Макс любив ризикувати. Якось військовий із побратимом зайшли вночі на територію, зайняту ворогом, аби встановити прапор свого батальйону.

«Перевірили локацію за небом. Потім вирушили, встановили тихо, повернулися без подій. Зробили фото й відео, було чотко», — згадує військовий Саша з позивним «Ліптон».

За три місяці до загибелі, у серпні 2022-го, Максима Токарева підвищили до посади командира підрозділу. Все оточення пророкувало йому велике майбутнє, та й сам він мав наполеонівські плани.

«Ми знайшли його записник, у якому були написані плани до 2042 року. Максим планував укласти пакт із китайцями та навіть захопити росію», — посміхається сестра.

У найближчих планах було весілля з коханою дівчиною. З Анею вони зустрічалися дев’ять з половиною років. Розписатися мали наприкінці грудня 2022-го. Максим не дожив до весілля два місяці.

«Страху не було»

Під час останньої відпустки у Києві Максим розповідав Ані, що його підрозділ відправляють у справжнє пекло.

«Він говорив: “Я вижив у таких котлах, що далі точно все буде добре, повір”. Страху в нього не було». 

Але після від'їзду коханого на фронт Аня дуже нервувала, мала погане передчуття. Після 7 днів, протягом яких він не був на зв’язку,

23 жовтня 2022-го дівчині написав знайомий: «Чи правда те, що говорять про Макса?»

Всередині Ані все перевернулося. За кілька годин вона отримала повідомлення: «Це правда, Макс загинув». 

«Це найжахливіший спосіб дізнатися про смерть коханої людини. Я не вірила. Я не хотіла жити». 

З командиром підрозділу 503 окремого батальйону морської піхоти Максимом Токаревим прощалися там, де почалася його боротьба за свободу України — на Майдані Незалежності в центрі Києва.

Авторка: Олександра Сулименко