ENRU
BBC

«Відрізняйтеся» — уривок про Черчілля з книжки американського історика Тімоті Снайдера

Data?1516212435
Прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль прибуває на Квебекську конференцію, де на найвищому рівні зустрілися глави США та Великої Британії. США представляв президент Франклін Рузвельт, Канада, 17 серпня 1943 року Фото: National Archives and Records Administration
В український прокат виходить стрічка британського режисера Джо Райта «Темні часи» (Darkest Hour). Це фільм з Гері Олдменом у ролі Вінстона Черчілля, який щойно обійняв пост прем'єр-міністра Великої Британії та оголосив, що «битва за Британію ось-ось розпочнеться».

Тимчасом Гітлер уже захопив половину Західної Європи, заразом британські війська не мали ні помітних перемог, ні союзників. Саме Черчіллю випала доля керувати країною, коли здавалося, що війна — безнадійна справа. У кінотеатрах фільм можна дивитися з 18 січня.

Американський історик Тімоті Снайдер присвятив 8 главу книжки «Про тиранію» Вінстонові Черчіллю. Прем'єр Великої Британії, стверджує Тімоті, допоміг англійцям самоствердитися як гордій нації, що готова протистояти злу.

Громадське долучилося до видання українською книжки «Про тиранію», видавництва «Медуза», яка вже стала бестселером у США. Історик описує умови, за яких суспільства скочуються до авторитаризму.

Тімоті Снайдер — професор історії Єльського університету. Автор книжок «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» та «Чорна земля: Голокост як історія і застереження». Снайдер є членом Комітету зі свободи совісті Меморіального музею Голокосту (США) та постійним співробітником Інституту гуманітарних наук у Відні.

Відрізняйтесь

Хтось має це робити. Повторювати за рештою легко. Говорячи, діючи не так, як усі, людина може почуватися ніяково. Але без цього відчуття незручності немає свободи. Згадайте про Розу Паркс. У той момент, коли ви подасте приклад іншим, магія статусу-кво припинить діяти й люди почнуть чинити так, як ви.

Після Другої світової європейці, американці й іще багато хто створили міф про благородний опір Гітлеру. Однак упродовж 1930-х ставлення інших держав до Німеччини визначалося захватом і прагненням до умиротворення. Станом на 1940 рік більшість європейців змирилася з позірно нездоланною владою фашистської Німеччини. Впливові американці, як-от Чарльз Ліндберґ, під гаслом «Америка понад усе» виступали проти війни з нацистами. Сьогодні ми із захопленням згадуємо тих, хто на цьому тлі здавався винятком, диваком, божевільним; тих, хто не змінився, коли навколишній світ зазнав перетворень.

Численні європейські держави задовго до Другої світової війни відмовилися від демократії на користь певної форми правого авторитаризму. Італія — згодом військовий союзник Німеччини — у 1922 році стала першою фашистською державою. Угорщину, Румунію та Болгарію прихилили на бік Німеччини обіцянки торгівельних вигод і територій. У березні 1938-го жодна велика держава не чинила опору німецькій анексії Австрії. Більше того, у вересні 1938 року найпотужніші європейські сили — Франція, Італія та Великобританія, яку тоді очолював прем’єр-міністр Невілл Чемберлен, — діяли заодно з нацистською Німеччиною при поділі Чехословаччини. Улітку 1939-го СРСР уклав союз із фашистською Німеччиною та приєднався до німецького вторгнення в Польщу. Польський уряд вирішив чинити опір, що, згідно з умовами попередніх угод, викликало вступ Великобританії та Франції у війну. Німеччина, якій Радянський Союз поставляв продовольство й паливо, навесні 1940 року швидко окупувала Норвегію, Нідерланди, Бельгію й навіть Францію. Залишки Британського експедиційного корпусу евакуювали з Дюнкерка наприкінці травня — на початку червня 1940-го.

У травні 1940 року, коли прем’єр-міністром став Вінстон Черчілль, Великобританія залишилася на самоті. Британці не здобули суттєвих перемог і не мали серйозних союзників. Вони вступили у війну, щоб підтримати Польщу; тепер здавалося, що це безнадійна справа. Нацистська Німеччина та СРСР, її спільник, домінували на континенті. У листопаді 1939 року Радянський Союз вторгся до Фінляндії, розпочавши з бомбардування Гельсінкі. Відразу після вступу Черчілля на посаду Радянський Союз окупував і анексував три балтійські держави: Естонію, Латвію та Литву. Сполучені Штати на той момент не брали участі у війні.

Адольф Гітлер не відчував особливої неприязні до Великобританії чи імперії, якою вона володіла; він мав намір поділити світ на сфери інтересів. Гітлер очікував, що після поразки Франції Черчілль погодиться на його умови. Черчілль цього не зробив. Він повідомив французам, що «якими б не були дії Франції, ми ніколи не припинимо боротися».

У червні 1940 року Черчілль сказав британському парламенту, що «битва за Британію ось-ось розпочнеться». Німецька авіація взялася бомбардувати британські міста. Гітлер сподівався, що це змусить Черчілля підписати договір про перемир’я, але помилився. Пізніше Черчілль назвав кампанію авіаударів «часом, коли і жити, і помирати було однаково гарно». Він говорив про «стійкий і незворушний характер Великобританії, який я мав честь представляти». По суті, саме завдяки Черчіллю британці самовизначилися як горда нація, готова спокійно протистояти злу. Інші політики, спершись на підтримку громадської думки у Великобританії, виступили б з ініціативою завершення війни. Черчілль натомість не здавався, надихав і зрештою переміг. Повітряні сили Великобританії (у тому числі — два польських ескадрони й ряд інших іноземних пілотів) стримали люфтваффе. Без контролю над небом навіть Гітлер не міг собі уявити морського вторгнення у Великобританію.

Черчілль зробив те, чого не зробили інші. Замість поступатися заздалегідь, він змусив Гітлера змінити плани. Основна стратегія Німеччини полягала в тому, щоб викорінити будь-який опір на заході, а тоді вдертися до Радянського Союзу (зрадивши його при цьому) й колонізувати його західні території. У червні 1941-го, ще ведучи війну з Великобританією, Німеччина напала на свого партнера — СРСР.

Після цього Берліну довелося битися на два фронти, а Москва й Лондон несподівано стали союзниками. У грудні 1941 року Японія здійснила бомбардування американської військово-морської бази Перл-Гарбор на Гаваях, і Сполучені Штати вступили у війну.

Таким чином, Москва, Вашингтон і Лондон утворили потужну й нездоланну коаліцію. Діючи разом та залучившись допомогою багатьох інших союзників, ці три великі держави перемогли в Другій світовій війні. Але якби не Черчілль — якби 1940 року Британія вийшла з війни — Другої світової не було б як такої.

Черчілль казав, що історія буде ласкавою до нього, адже він збирається писати її сам. Проте у своїх численних історичних працях і мемуарах політик презентував власні рішення як самоочевидні та приписував досягнуте заслугам всієї британської нації й союзників Британії. Сьогодні те, що зробив Черчілль, здається простим і правильним. Але тоді він мусив чинити не так, як інші.

Звісно, Великобританія вступила у війну лише тому, що у вересні 1939-го польське керівництво вибрало спротив. У жовтні того ж року відкритий збройний опір поляків було подолано. У 1940 році характер німецької окупації став зрозумілим із подій у столиці країни — Варшаві.

Того року Тереза Прекерова мала закінчити середню школу. Нерухомість, яка належала її сім’ї, опинилася в руках німців, тож родині довелося переїхати до Варшави, де вони винайняли житло. Батька Терези заарештували. Один із її дядьків загинув на полі бою. Двоє братів дівчини перебували в німецьких таборах для військовополонених. Варшава на той момент сильно постраждала від німецьких бомбардувань, що спричинили загибель приблизно двадцяти п’яти тисяч людей.

Терезу, тоді ще зовсім юну, відрізняла від її друзів і родичів реакція на жах навколо. У час, коли природно було думати лише про себе, вона думала про інших. Наприкінці 1940-го німці почали створювати гетто на підконтрольній їм території Польщі. У жовтні того ж року євреям Варшави та прилеглих районів наказали переселитися до визначеної частини міста. Брат Терези до війни дружив із єврейською дівчиною та її сім’єю. Тепер же Тереза бачила, що люди спокійно спостерігали за тим, як із їхнього життя зникають друзі-євреї.

Нічого не сказавши рідним, у другій половині 1940-го року Тереза з великим ризиком для себе багато разів ходила до Варшавського гетто; вона носила їжу та ліки знайомим і незнайомим їй євреям. До кінця року вона вмовила подругу свого брата втекти з гетто. У 1942-му Тереза допомогла втекти батькам і брату дівчини. Того літа німці провели у Варшавському гетто операцію «Grossaktion»: близько 265 040 євреїв було депортовано до концтабору Треблінка, де на них чекала смерть; ще 10 380 євреїв убили в самому гетто. Тереза врятувала сім’ю від неминучої смерті.

Згодом Тереза Прекерова, яка стала дослідницею Голокосту, писала про Варшавське гетто й інших людей, які доклалися до порятунку євреїв. Але вона вважала за краще не писати про себе. Коли її через багато років попросили розповісти про власне життя, жінка назвала свої дії звичайними. З нашої точки зору, її поведінка здається винятковою. Вона відрізнялася.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Історія свободи» — уривок з книжки американського історика Тімоті Снайдера «Про тиранію»