Виповзти з пекла, щоб не дожити до своєї черги, або лікування за кордоном як новий квест для українських воїнів

За рік повномасштабного вторгнення для поранених бійців спростили механізм направлення на лікування чи реабілітацію за кордон. За новим алгоритмом, максимальний період очікування документів (від поля бою — до поїздки за кордон) триває не більше ніж два тижні. Однак за умови анонімності військові зізнаються: кардинальних змін насправді не відбулося, і подекуди проти їхнього закордонного лікування виступають українські медики.

Станом на початок 2023 року на лікування за кордон відправили понад чотири тисячі поранених українців, серед них — близько тисячі поранених бійців, повідомили в МОЗ. Представники Міністерства охорони здоров’я в коментарі hromadske додають: задля безпеки самих військових оприлюднювати точну цифру не можна. Лише зауважують, що за межі України їдуть усі, кому це життєво необхідно (або хто не може отримати допомогу в межах України).

«Військовослужбовець ЗСУ в цій системі — найбільш безправне створіння» 

У квітні 2023 року українським військовослужбовцям спростили виїзд за кордон на лікування та реабілітацію. До цього заклади охорони здоров'я готували документи військового, надсилали їх у військово-медичний заклад (шпиталь), і вже там комісія розглядала пакет документів і робила висновок про необхідність лікування за межами України. Цей момент з відправкою документів до шпиталів, збором консиліуму й ухваленням рішення забирав близько тижня. Нині медзаклади самі вирішують, чи потребує боєць лікування за кордоном.

«Тобто тепер лікар дивиться по документах, що в нього є пацієнт, який хоче лікуватися поза межами України, або ж там можуть надати кращу допомогу, чи просто потрібно розвантажити заклад. Він робить висновок про необхідність закордонного лікування й відправляє документ безпосередньо до Командування Медичних сил. Тобто момент консиліуму прибрали, й процес пришвидшився, оскільки немає "проміжних" зупинок», — каже представник МОЗ Арман Качарян.

До того, як механізм відправлення бійців за кордон на лікування чи реабілітацію оновили, самостійно організувати збір документів було майже неможливо. Це підтверджує Володимир (Шаміль) Шередега, якому так і не вдалося поїхати на реабілітацію за кордон. Улітку 2022 року він травмував на службі коліно — незначна на перший погляд травма через неналежне лікування призвела до того, що Шаміль майже не може ходити. Коли нога перестала повноцінно функціонувати, він хотів виїхати за кордон.

«Ви не уявляєте, як я намагався потрапити за кордон на лікування чи хоч на реабілітацію. Як старалися для цього щось зробити мої друзі й знайомі. Але не вдається. Тому читати постійно про те, як хтось кудись з’їздив і відразу виїхав, мені втричі класно. Бо оці обіцянки про забезпеченість і турботу про військових — це лише на словах. Насправді військовослужбовець ЗСУ — це найбільш безправна скотина в цій країні. Раб, кріпосний, якому не можна, не дозволено. Повірте, мені дуже боляче все це писати. Останнє, чого мені хотілося б у житті, — це деморалізувати людей у такі складні часи. Але я дуже втомився», — обурювався Володимир Шередега наприкінці січня 2023.

Через рік після поранення йому так і не вдалося поїхати, хоча гроші на лікування Шаміль мав.

«Скажуть, що тут якісь неучі працюють, які калічать» 

Антон, захисник Маріуполя, зізнався журналістам hromadske, що йому виїхати за кордон було також складно. Через лікарську помилку, допущену в лікарні у Дніпрі, його ліва рука майже не функціонувала.

«У моїй руці кілька місяців була металева залізяка. Так сталося, що мені уламком у квітні 2022 року перебило руку, один (уламок — ред.) там лишився. Його не змогли дістати, бо він був у дуже незручному місці. Лишили, сказали, що все минеться, рука почне працювати. Тиждень — не почала, два — не почала, місяць — не почала. Я пішов знову до лікаря, але вже в іншому місті, й на огляді мені сказали, що в руці уламок перетиснув нерв, тому навряд чи рука рухатиметься. Точніше всю руку — від ліктя й до пальців — зможу підіймати, опускати. Але рухати пальцями, повертати руку чи робити нею якісь дії я не можу.

Фактично мені запропонували ампутувати її, щоб "не ментилялася". Я тоді сміявся кілька годин, бо рука нібито є, а по факту — дровиняка замість неї», — розповідає Антон. 

Однак дружина військовослужбовця вирішила, що з ампутацією потрібно зачекати. Тож вони пішли у ще одну лікарню, і вже тамтешні медики розповіли, що за кордоном таку травму можуть вилікувати, а функціонування руки — повернути.

«Ми почали збирати документи: аналізи, довідки, рентген, всі попередні довідки й лікарські висновки. І мені в кожному кабінеті фактично казали: "Та почекайте, ще запрацює рука. А поїдете за кордон — там скажуть, що тут якісь неучі працюють, які калічать, ви ж патріот?". Ну тобто мною маніпулювали, щоб я нібито не позорив українську медицину. Чесно, мені тоді було соромно, але не за себе. І при цьому мені казали, що всі лікарні за кордоном зайняті, бо там лежать хлопці, яким ще гірше, типу мені ще було дуже класно», — пояснює військовий.

У червні 2022 року Антон нарешті зібрав документи. З підбором клініки допомогли волонтери — в медзакладі Києва, де Антон проходив огляд, казали, що місць за кордоном немає. Однак на волонтерський запит відреагувала клініка у Швеції, і вже наприкінці червня військового поклали в реабілітаційний центр. Нині завдяки операціям і реабілітації рука працює, практично як до поранення.

«Якщо ти не вмер до того, як усі узгодили й надіслали одне одному документи — вітаю, ти їдеш лікуватися за кордон!»

Бойова медикиня Київської тероборони Аліна Сарнацька зауважує: для того, щоб дочекатися своєї черги на закордонне лікування, треба мати неабияке здоров’я. І навіть попри спрощену в квітні 2023-го року процедуру, все не так просто.

«Як поїхати на лікування за кордон, якщо тобі відірвало ногу або ти маєш ще якусь серйозну проблему, яку краще лікують у Швейцарії, а не в Тернополі? Дуже просто, Командування Медичних сил про все подбало. Ти всього-на-всього шукаєш собі лікарню за кордоном, домовляєшся, звертаєшся до свого лікаря в лікарні, той звертається до адміністрації медзакладу та своєю чергою готує пакет документів і направляє його до Командування Медичних сил (КМС). Те кілька разів повертає документи на доопрацювання і направляє пакет документів до Міністерства охорони здоров’я. МОЗ надсилає запит у країну, де ти збираєшся лікуватись, отримує лист із підтвердженням, що вони дійсно готові тебе прийняти, на що МОЗ готує вже власний лист-підтвердження й направляє його Командуванню Медичних сил, Держприкордонслужбі й Міністерству закордонних справ. Тепер КМС ще готує підтвердження й відправляє його у твою лікарню. Якщо ти досі не вмер і не вийшов на пенсію — ура, ти їдеш лікуватись за кордон», — розповідає медикиня про етапи, які доведеться пройти для виїзду за межі України.

Сарнацька додає: цей перелік документів сталий, незмінний ні для кого, затверджений у наказі. Поки країни й установи листуються між собою, військові з важкими пораненнями мусять чекати.

«І це не волокита. У цілому це майже неможливо, хіба що за гроші або через знайомства. Але це загальна законна схема для всієї армії, офіційно затверджена процедура», — зауважує медикиня.

Однак представник МОЗ у коментарі hromadske пояснює, що процедура якщо і здається тривалою й тягучою, то лише через кількість процесів. За словами Армана Качаряна, перші пункти (листування в межах України) реально вмістити в один-два дні, максимум — тиждень. Весь інший час — це очікування відповіді з-за кордону.

Арман Качарян каже, що фактично весь процес збору документів побудований за принципом, що папери «ходять» за військовим, а не навпаки. Фактично лікарі мають самі роздруковувати документи та виписки й вручати їх пацієнтам, а не зобов’язувати їх шукати місця, де можна зробити копії всіх необхідних паперів.

Нині, кажуть у МОЗ, процес від подання документів до евакуації бійця за кордон займає близько двох тижнів, інколи — швидше чи довше, залежно від різних факторів. Наприклад, потерпілого з опіками зазвичай терміново відправляють в іншу країну на лікування — упродовж 1-2 днів. Ці пацієнти, як правило, їдуть у Польщу або Німеччину. Натомість бійців, які потребують протезування чи реабілітації, можуть відправити за кордон дещо пізніше, коли рани загояться — зокрема, через місяць чи два.

«Інколи українські лікарні конкурують з іноземними, тому неохоче відпускають воїнів на лікування за межі України або не ухвалюють такого рішення взагалі» 

Однак затримки все ж трапляються. Є випадки, коли українські медзаклади неохоче сприяють виїзду військових на закордонне лікування чи реабілітацію.

«Буває, що лікарні затягують цей процес. Або документи навіть нікуди не подавали, зате військовому сказали, що в закордонному лікуванні йому відмовили. Бувало, що військовим казали, що в лікарів немає часу подавати ці документи. У такому випадку до нас (до МОЗ) звертаються чи самі бійці, чи волонтери, розповідають про проблему. І ми телефонуємо в той регіон координатору чи відразу директору тієї лікарні й говоримо безпосередньо з ним. Зазвичай це все вирішує», — пояснює представник МОЗ.

Другий етап, коли може виникнути затримка, — коли на розгляд закордонного лікування подають документи дуже тяжкого, невиліковного бійця. Якщо він неоперабельний або ж не існує лікування, яке його поверне до життя, скоріш за все такому пацієнту відмовлять.

«Наприклад, медицина досі не в змозі відновити спинний мозок, або ж коли є важкі черепно-мозкові травми й військовий перебуває у вегетативному стані (це кома, під час якої мозок не може відновити свої функції). Рідні цих людей запитують про медичну евакуацію чи догляд цих пацієнтів в інших країнах. Але навіть за кордоном цій людині ніяк не допоможуть. Проте ми все ж подаємо документи цих воїнів на розгляд країн-партнерів. Якщо під час консиліуму лікарі доходять висновку, що існують якісь інтервенції, які можуть допомогти бійцю чи покращити його стан — тоді пацієнта відправляють за кордон у країну, яка готова його взяти. Але так само лікарі можуть зійтись на думці, що нічого зробити не можна. І в медичній евакуації відмовляють», — каже представник МОЗ

За словами Армана Качаряна, жодних повідомлень про корупцію в медичних закладах на етапі збору документів для закордонного лікування Міністерство охорони здоров'я не отримувало. Проте є інший момент, який затримує лікування бійців.

«У лікарнях є момент так званого суперництва. Іноді ми розуміємо, що лікарі відчувають якесь змагання за пацієнта з колегами з ЄС. Тобто вони ставляться до цього питання з небажанням його відправляти за кордон. Мовляв, "хіба ми в Україні не можемо його пролікувати?" Коли ми з ними через це комунікуємо, то пояснюємо, що програма існує й для того, щоб розвантажити українські лікарні для інших пацієнтів і поранених військових. Ми не кажемо, що в Україні лікують гірше, просто в медзакладах багато військових, великий притік нових пацієнтів, тому надати кожному персоналізований підхід доволі складно. А медична евакуація дасть можливість індивідуального підходу до кожного, хто потребує лікарської уваги». 

На сьогодні 26 країн готові брати українських бійців на лікування та реабілітацію. Приймаюча сторона оплачує транспортування, супровід і перебування у клініці військовослужбовця та за потреби людини, яка його супроводжує (дружини чи чоловіка, одного з батьків чи одного з дітей, в тому числі усиновлених). Також забезпечує і повернення до України. Крім того, за лікування, медикаменти, аналізи військовий не платить.

Авторка: Аліна Євич