Володимир Рубан: Всі ми можемо стати «терористами»

Голова «Офіцерського корпусу» генерал Володимир Рубан в студії у Романа Скрипіна розповів, нащо говорити з бойовиками, як працює мораль під час перемовин про звільнення полонених та хто, на його думку, має сісти за стіл переговорів.

Про полонених і заручників

Якщо ми будемо підлаштовуватися під юридичні норми, які є вигідними нашим можновладцям, ми можемо вважати себе юридично вільними людьми, але, як говорив один товариш, «ані високий чин, ані величина гаманця не впливають на траєкторію польоту кулі». Тому це не заручники, це – військовополонені.

Про телеміст «Донецьк-Київ»

Моя робота на цій війні – парламентер. Я не знав, з ким я буду спілкуватися з тієї сторони (з «ДНР» - ред.), я не знав формату щодо кількості залучених людей. Я спілкуюся з тими, хто може вплинути на ситуацію на сході. Якщо такі телемости будуть давати позитивний ефект, я буду на них ходити.

Чи можна спілкуватися з бойовиками?

Це мій обов’язок – визволяти полонених українців, і коли я сідаю за стіл переговорів з «терористами», забуваю про моральний аспект, який забороняє мені з ними спілкуватися. Не можна говорити з «терористами» про продаж вугілля, продаж їм зброї… Але це відбувається з нашої сторони (зі сторони України – ред.). Ми оголосили країну Росію агресором, але ми продовжуємо купувати у них і продавати їм наші товари.

Про термінологію на війні

Я не називаю їх терористами. Я називаю їх «ополченцями», «донецькою стороною». Коли Янукович оголошував «АТО», ми з Русланою були «терористами». Одного разу ми четверо сиділи в машині: я і Руслана, оголошені «терористами», і Захарченко зі своїм помічником, оголошені новою АТО «терористами». Все може полярно змінитися з приходом нової влади. Всі ми можемо стати «терористами».

Хто дає бойовикам зброю?

Навряд чи вона з українських складів. Найвірогідніше, що це із суміжної сторони. На питання, хто це постачав, я б міг дати відповідь, коли б я супроводжував цей вантаж. Зараз це нова форма війни. Йде в хід важка артилерія. Люди не бачать, кого вбивають, але вони розуміють, що вбивають.

Хто ці люди, які мають сісти за стіл переговорів?

Прості люди. З простою людиною можна говорити. У них немає заангажованості.

/розшифрувала Анастасія Хілевська