Вороги та союзники Москви в Європі – інтерв’ю з керівником проекту «Спостереження за Кремлем»

Як Росія діє сьогодні в Європі? Які методи використовує? Чи є в країнах ЄС розуміння, що Кремль для них — безпекова загроза? І які країни ЄС найближчі до такого розуміння, а які – найбільш далекі від нього?

Про ці та інші питання Громадське поспілкувалося з Якубом Яндою, чеським аналітиком, заступником директора центру «Європейські цінності» у Празі та керівником програми «Спостереження за Кремлем» — аналітичного проекту, що моніторить діяльність нинішньої Росії.

Нещодавно «Європейські цінності» опублікували докладну доповідь про те, як європейські демократії реагують на російську агресію.

Пропонуємо вашій увазі найважливіші уривки цієї розмови.

Чеський аналітик, заступник директора центру «Європейські цінності» у Празі та керівник програми «Спостереження за Кремлем» Якуб Янда Фото: Ondřej Němec/KnVH

Хто в ЄС найбільш критичний до Росії?

Сьогодні існує приблизно 11 з 28 держав-учасниць ЄС, які мають чітке бачення суті агресії з боку Російської Федерації.

По-перше, йдеться про невелику групу з 6 країн, які мають більш-менш спільне розуміння поведінки Росії та загрози, яка від неї йде. Це Естонія, Латвія, Литва, Польща, Велика Британія та Данія. Ці країни розуміли особливості російської політики від самого початку та попереджали інші країни ЄС про це.

До них згодом долучилися ще 5 країн, які після російської агресії проти України змінили свої підходи та навіть стратегічні документи. Це Фінляндія, Швеція, Нідерланди, Німеччина та Чехія.

Можна також говорити про країни, які розуміють небезпеку російської пропаганди та дезінформації. Їх трохи більше – ми говоримо про тринадцять з двадцяти восьми. Ці країни дуже занепокоєні російською дезінформацією та втручанням в їхні внутрішні справи.

Хто в ЄС найбільш прихильний до Росії?

Окрім країн, що критичні до Кремля, у ЄС є й ті, що займають значно більш стриману позицію. Є також група держав, які відверто дружні до Кремля, і часто допомагають Росії досягати своїх зовнішньополітичних цілей.

Це передусім Греція, Італія та Кіпр.

Як діє Росія в Європі?

Аби збільшити свій вплив у Європі, росіяни роблять кілька речей. Якщо сказати дуже просто, то Росія дотримується тактики «поділяй та володарюй». Наприклад, коли країн ЄС – передусім невеликі країни на кшталт Чехії – мають справу з росіянами напряму, у двосторонніх відносинах, вони є дуже слабкими. Однак якщо всі 28 країн ЄС діють разом, ЄС може працювати проти російських викликів досить добре.

Поки що ЄС дотримується спільної позиції щодо санкцій проти Росії. І навіть попри те, що деякі країни Євросоюзу висловлювали своє невдоволення цією позицією, санкції ЄС залишає і регулярно продовжує їхню дію.

Але натомість Росія намагається запропонувати якісь особливі умови для кожної конкретної країни, аби привабити їх на свій бік.

Ми також бачимо операції з дезінформації чи впливу, націлені на таку собі «м’яку зміну режиму». Наприклад, Росія намагається допомогти конкретним кандидатам у конкретних країнах – наприклад, у Франції, в Німеччині та деяких інших країнах – аби цих кандидатів обрали. І тоді Росія сподівається, що на знак подяки за цю допомогу після свого обрання ці політики будуть лояльними щодо Росії. Зокрема, заплющуватимуть очі на те, що Москва називає своєю «сферою свого впливу». І на те, що Росія робитиме в Україні чи в Грузії.

Франція: проти Росії чи на її боці?

Франція довгий час коливалася і була нерішучою щодо підтримки України чи відкритого виступу проти російської агресії. Проте французи підтримали санкції проти Росії – і досі це роблять. Тож на цій позиції Франція стоїть уже тривалий час.

Однак нинішні президентські вибори ставлять багато запитань. Перемогти може людина, яка може стати таким собі «троянським конем» Росії. Якщо Марін Ле Пен переможе, — а така ймовірність досі існує, — це означатиме, що Росія матиме одного з найбільш вразливих і зручних для себе союзників в Європі. І що її союзник сидітиме прямо в президентському палаці.

З іншого боку, є Макрон, який, як я очікую, продовжить провадити поточну політику Франції, підтримуватиме санкційний режим. Тому якщо оберуть Макрона, я б не став очікувати великих змін у французькій політиці.

Німеччина: чому важливі вибори восени?

Так само важливими будуть осінні вибори в Німеччині. З одного боку, може відбутися так звана «червона коаліція». Це об’єднання соціал-демократів з «Лівими» - посткомуністичною партією, яку я також назвав би «троянським конем» Кремля. Адже «Ліві» дублюють все, що каже Кремль; вони також виступають за вихід з НАТО.

Якщо така коаліція відбудеться, то для Німеччини це буде величезним ударом. Я не думаю, що саме цей сценарій здійсниться, але його ймовірність існує.

З іншого боку, важливе питання – якої коаліції прагнутиме Християнсько-демократичний союз, який очолює канцлерка Ангела Меркель. Якщо знову з соціал-демократами, то поточна позиція німецького уряду особливо не зміниться.

Можливо, однак, що Меркель шукатиме коаліцію з іншими партіями, якщо результати виборів дозволятимуть.

Цей варіант може допомогти їй повністю реалізувати свою позицію щодо Росії в усіх аспектах, - не тільки у військовому плані, але й у політичному».

Методи російської гібридної війни в Європі

Є докази російського втручання у внутрішні справи європейських країн. Йдеться не лише про країни Балтії. Ми бачили, що Росія погрожувала військовою агресією таким країнам, як Швеція, Фінляндія і Данія.

Коли ми говоримо про втручання у виборчий процес, то бачимо відкриту підтримку, яку Кремль надає Марін Ле Пен у Франції. Ми також спостерігали за тим, як Росія поширює дезінформацію, вигадану Кремлем або довіреними людьми Кремля, в межах самої Європи.

Росіяни також намагаються підтримувати ультраправих політиків, або відкрито атакувати тих європейських політиків, які зараз при владі, наприклад, канцлера Німеччини Ангелу Меркель.

Також ми бачили цілу хвилю кібер-атак. Скажімо, німецькі безпекові органи заявили про високу вірогідність кібер-атак з Росії. У 2015 році було зафіксовано хакерську атаку на німецький парламент (Бундестаг), і тоді німецька влада висловила припущення, що така атака могла йти з Росії. Сьогодні, якщо читати доповіді європейських служб розвідки, то ви побачите, що більшість із них називають Росію загрозою – причому не тільки в Україні чи в країнах Балтії, а й в їхніх власних країнах.

Нещодавно була доповідь нідерландської розвідки. У ній йшлося про те, що Росія намагається чинити вплив на внутрішній порядок денний Нідерландів.

Тож бачимо, що в Європі – як в окремих країнах, так і в європейських інституціях, наприклад, Європейському Парламенті, - вже вголос говорять про дедалі більшу загрозу з боку Росії, до якої Європа має поставитися всерйоз.

Чому деякі політики не вірять розвідувальним даним?

У північній і східній частині Європи безпекові структури, зокрема спецслужби, більш-менш мають спільні позиції з політичними елітами. Ці останні розуміють серйозність загроз.

Натомість якщо ми візьмемо захід і особливо південь Європи, там можна інколи побачити великі відмінності поміж тим, що говорять - чи принаймні про що думають - ключові представники безпекових органів та тим, що говорять чи роблять політичні лідери цих країн. В цих країнах політики не дуже цікавляться доповідями їхньої розвідки чи безпекових інституцій, не надто до них дослухаються – зокрема, в питанні того, яка загроза може йти з російського боку. Адже для деяких з цих політиків такі доповіді не надто приємні. Ці політичні діячі закликають до поглиблення бізнесових стосунків та укладання вигідних економічних угод з Росією – а натомість представники розвідки чи безпекових органів говорять їм про те, що російські структури не є бізнесовими партнерами в класичному розумінні цього слова – бо шкодять національним інтересам.

Що робити та чого очікувати?

По-перше, думаю, не варто сподіватися, що агресія Росії припиниться в одну мить. На жаль, вона триватиме певний час, допоки режим в Росії не вступить у період кризи.

По-друге, на нашу думку, країни Європи – зокрема, менші країни, - мають допомогти Німеччині обійняти позицію захисника ліберального міжнародного порядку. У військовому плані Німеччина значною мірою досягає успіхів із цим завданням. Зокрема, відбулося нарощення військового забезпечення в країнах Балтії. Але політично, німцям все ще досить важко відігравати цю роль. Тому невеликі країни могли б допомогти німцям у цьому.

По-третє, малоймовірно очікувати, що позиції лояльних до Кремля країн, - на кшталт Греції, Італії чи Кіпру - зміниться. Ми стали очевидцями великої кількості правопорушень та злочинів з боку Росії в Україні або Сирії. Однак такі країни, як Греція, Італія і Кіпр жодним чином не змінили своєї політики. Тому, ймовірно, ніщо не змусить їх це зробити й надалі.

По-четверте, слід звернути увагу на те, як Росія використовує енергетичну залежність деяких європейських країн і намагається її навіть посилити. Це не тільки енергетичне питання, адже позначається і на безпеці європейських країн. Наприклад, Росія робить спроби затягнути деяких нинішніх або колишніх політиків в свою орбіту, щоб ті працювали в інтересах Кремля, як це було з колишнім канцлером Німеччини.

По-п’яте, європейські країни мають створювати свої власні реальні механізми захисту від ворожого зовнішнього впливу. Адже Росія намагається втручатися у вибори і не збирається зупинятися.

По-шосте, в своєму дослідженні ми стверджуємо, що 13 країн ЄС вважають російську дезінформацію серйозним викликом, тому Федеріці Могеріні (керівниці дипломатії ЄС) необхідно посилити та вдосконалити команду з протидії дезінформації, яка наразі налічує лише 11 осіб.

По-сьоме, бракує залучення Польщі. Адже у поляків є потенціал, є своя історія, і всі розуміють, чому вони стурбовані поведінкою Росії. Через те, як нинішній польський уряд поводиться в європейських інституціях і на міжнародному рівні, країну наразі не сприймають як лідерку в європейських справах.