Війна / Полонені

Вручення премії Сахарова політв'язню Сенцову: промова сестри і лист Олега

Війна/Полонені/Вручення премії Сахарова політв'язню Сенцову: промова сестри і лист Олега
Зберегти
Вигляд

Європарламент нагородив українського режисера, політв'язня Олега Сенцова премією «За свободу думки» імені Сахарова. Єврокомісар з питань розширення Йоганнес Ган закликав Росію відпустити Сенцова на вручення премії в Страсбурзі, однак цього очікувано не відбулося. Тому замість нього нагороду отримала його двоюрідна сестра Наталя Каплан. У Страсбурзі вона виступила з промовою і зачитала лист Олега Сенцова.

Громадське публікує текст її виступу:

Пані і панове. Мене звати Наталія Каплан, я двоюрідна сестра українського політв’язня Олега Сенцова.

Ми з ним майже не спілкувалися в дитинстві, росли в різних родинах, в різних країнах, та й різниця у віці — 4 роки — в дитинстві здавалася прірвою. Він — економіст за освітою, але в бізнес так і не пішов. В юності захопився кіберспортом. Постійно чув закиди, що комп’ютерні ігри — це не серйозно, і йому треба думати про щось інше. Та Олег з часом почав заробляти саме іграми, придбав комп’ютерний клуб, зібрав команду кіберспортсменів, яка демонструвала дуже хороші результати на міжнародних чемпіонатах. Став чемпіоном України з кіберспорту. Поступово він відійшов від спорту, почав усе більше дивитися різні фільми. Так він зрозумів, що йому теж є, що сказати. І для того, щоб висловитися, треба знімати кіно.

Здружилися ми вже в дорослому віці, коли Олег захопився кінематографом. Тоді він зняв свою першу короткометражку «Добре ловиться рибка бананка» зі своєю донькою Аліною в одній із ролей. Цей фільм сам Олег називає учбовим, для нього важливо було зрозуміти сам процес виробництва кіно. Тому стрічка так і не вийшла за коло близьких Сенцова.

Олег завжди був дуже цілеспрямованим, і з загостреним почуттям справедливості. В кіно він прийшов геть «нульовим», без освіти, досвіду, зв’язків та бюджетів. Свій перший повнометражний фільм «Гамер» він зняв за власні гроші. Фінанси не дозволяли повноцінно працювати, тому Олег зміг зацікавити і організувати весь процес завдяки ентузіазму. Актори працювали буквально за бутерброди. Олег зміг об’єднати на знімальному майданчику дуже різних людей. Все це відбувалося під недовірливі висловлювання інших кінематографістів. На Олега дивилися як на чергового графомана, і ніхто не вірив, що у нього вийде зняти гарне кіно.

Олег сам, без будь-яких зв'язків, почав пропонувати «Гамера» різним кінофестивалям.

В результаті фільм об’їздив увесь світ, отримав дуже хороші відгуки. Кінематографісти прийняли Сенцова як колегу.

У 2013 році Олег почав роботу над своїм другим фільмом «Носоріг». Тривав кастинг, було знайдено фінансування. Зйомки планувалися на кінець року.

Всю роботу Олег зупинив через події на Майдані. Практично з перших днів він активно брав участь у тих подіях. Трохи пізніше приєднався до «Автомайдану» — активістам на авто, які привозили їжу, медикаменти і все необхідне на Майдан, блокували дороги. Олега там називали офіс-менеджером. Він відповідав за чітку роботу «Автомайдану», координував людей і направляв їх туди, де вони потрібні в передусім. Цього разу він знову показав себе гарним організатором, якому вірять люди, знову ж таки всіх об’єднувала лише спільна ідея.

Тоді ми часто спілкувалися з Олегом, він анітрохи не сумнівався у перемозі активістів. Так і сталося. Олег повернувся до рідного Криму. Та розслабитися не вдалося. На півострові з’явилися «зелені чоловічки», і Олег знову встав на бік спротиву. Коли російські військові, яких «там не було», заблокували українські військові частини, Олег привозив українцям, що не здалися, та їхнім родинам продукти, ліки і воду.

Коли «зелені чоловічки» дозволили українським військовим залишити Крим, Олег організував їхній виїзд на материкову частину України.

У березні 2014 року Росія плескала Путіну, вихваляючи його за анексію Криму. Україна тоді рахувала загиблих і зниклих безвісти. В Криму почала свою роботу репресивна машина. Вона добре налагоджена, і вже давно працює як на окупованих територіях, так і всередині самої Росії, це особливо видно на прикладі Чечні. 

У квітні 2014 року в анексованому Криму з’явився підрозділ з боротьби з тероризмом. А якщо є такий відділ, то неодмінно мають бути й терористи. В російських силових органах і досі діє сувора система, яка дає вказівки, скільки треба спіймати, щоб заробити зірочки на погони.

10 травня ФСБшники прийшли до квартири Олега. Крім нього вдома була його 11-річна донька Аліна. Обшуки і затримання відбувалися на очах у дитини. Як доказ причетності Сенцова до тероризму, у нього вилучили залізничні квитки Сімферополь-Київ і назад, (ця поїздка планувалася для зйомок фільму), і DVD-диски. З його колекції кіно вилучили два класичних фільми: «Звичайний фашизм» та «Історія третього рейху в кольорі». Цими дисками співробітники ФСБ намагалися довести, що Олег дотримується фашистських і нацистських поглядів.

ФСБ записала Олега до української організації «Правий сектор». Саме цю організацію російська пропаганда використовувала як страшилку для кримчан, розповідаючи, як вони знищуватимуть россіян.

Парадокс у тому, що Олег сам російськомовний і зараховує себе саме до росіян.

За цією ж справою затримані ще троє — історик Олексій Чирній, фотограф та юрист Геннадій Афанасьєв, лівий активіст, учасник екологічного руху в Криму, антифашист Олександр Кольченко. Чирній і Афанасьєв дали свідчення проти Олега. Їх катували, били, погрожували насильством. Олега Сенцова теж катували.

В офіційних документах вказано, що його затримали 11 травня. Насправді це сталося 10 травня. Цілу добу ФСБшники намагалися вибити з нього свідчення проти української влади, проти інших людей. Коли Олег відмовився, йому сказали — тоді ми зробимо тебе організатором терористичного осередку, і ти поїдеш до колонії на 20 років. Олег відмовився, і саме такий термін він отримав.

На суді Афанасьєв відмовився від своїх свідчень, заявив, що він дав їх під тортурами. Та суд не почав розслідувати заяву, фактично проігнорувавши злочин.

Так само було і зі свідченнями Сенцова — він неодноразово заявляв про тортури і розповідав, що з ним робили — били, душили пакетом, погрожували зґвалтувати поліцейським кийком. Та справу про тортури так і не порушили. Прийшла відповідь, що сліди побиття залишилися у Сенцова в результаті садо-мазохістських схильностей.

Під час першого обшуку в його квартирі не знайшли нічого протизаконного, тому пізніше провели додатковий обшук, підкинувши пляшку з гасом і пістолет. Та пістолет неможливо було прив’язати до Олега, тоді силовики придумали креативний хід — вони тицяли пістолет Олегові до рота, погрожуючи застрелити. А потім провели експертизу, і вона показала, що на пістолеті є ДНК Сенцова.

Не дивно.

Після арешту Олега його не могли знайти адвокати та консули. Два тижні до нього намагалися отримати доступ адвокати, але його ховали, кажучи, що він на етапі чи в іншому СІЗО. Лише два тижні по тому ми змогли знайти його і почати боротьбу за його звільнення.

Весь час, поки він ув’язнений, до нього не допускають українських консулів, заявляючи, що Олег — громадянин Росії. Мовляв, після окупації він не відмовився від російського громадянства за офіційною процедурою, тож автоматично став громадянином. Сам Сенцова казав: «Я не кріпосний, мене не можна передати з землею. Я був і залишаюся громадянином України». Російського паспорта в кримінальній справі немає, хоча Олега неодноразово примушували його отримати.

Лише перед відправленням до колонії в Якутію, на північ Росії, єдиний раз до Олега допустили українських консулів.

В Якутії, за 9000 кілометрів від Києва, його утримували рік. Його заховали подалі від родичів, від будь-якої можливості його відвідувати. Та й сам Олег не хотів, щоб родичі приїжджали — три дні побачення, а потім рік без рідних — надто важке випробування і для нього, і для його старенької матері, і для маленьких дітей.

Після акції Pussy Riot, яку вони провели в Якутії, Олега раптом вирішили перевести за полярне коло — до міста Лабитнангі.

Наразі Олег перебуває в одній із найпівнічніших в’язниць світу. Це колонія суворого режиму на півострові Ямал. Відправити жителя півдня до Арктики — це окреме катування. Дуже скоро Олег там почав втрачати волосся, почали кришитися зуби. Та Олег — людина, яка не може здатися і просто тихо сидіти, він борець за натурою. І єдиний метод боротьби, який він побачив — голодування.

14 травня 2018 року він оголосив голодування. Він був згоден його припинити, коли з російських в’язниць і в’язниць в окупованому Криму звільнять усіх українських політв’язнів, яких тоді, за найскромнішими підрахунками, було 79.

Під час голодування і без того підірване здоров'я Олега почало стрімко погіршуватися. Близькі боялися за його життя. А знаючи Олега, розуміли, що переконати його неможливо, він піде до кінця, до смертельного кінця. Постраждали всі органи: збільшена печінка, нирки майже відмовили, проблеми з кишківником і шлунком, почалася аритмія та ішемія. Внутрішні органи не отримували достатню кількість кисню, почалася гіпоксія, наслідки дійшли і до мозку.

Щоб уникнути примусового годування, Олег погодився на медикаментозну підтримку, але його стан все одно щодня погіршувався.

5 жовтня, після 145 днів голодування, Сенцов його припинив. Причиною стала заява співробітників ФСВП про застосування до нього примусового годування. Олег розумів, що голодування все одно припиниться, але у нього був вибір — знову зазнати катувань, лежати скутим з засунутою в ніс трубкою або припиняти самостійно. Щоб уникнути додаткових страждань, він обрав другий шлях.

За всі 145 днів не звільнили жодного українського політв'язня. Але це не означає, що Олег програв. Завдяки його вчинку про репресії з боку Росії заговорив уесь світ, Олег привернув величезну увагу до теми українських політв'язнів. Він уже переміг.

Спеціально для цього випадку він написав звернення до всіх тут присутніх, зараз я його зачитаю:

«Шановні пані та панове! Я не можу бути присутнім у цій залі, але ви можете почути мої слова, навіть якщо їх вимовить хтось інший. Слово — це головний інструмент людини, а часто його єдиний, особливо коли у нього відібрали все інше. Словом можна вилікувати, а можна покалічити, можна врятувати, а можна вбити, скомандувати «Вогонь!». Є люди, чиї слова можуть багато. Є люди, наділені владою і можливостями, але вони використовують силу своїх слів по-різному. Можна закликати змиритися і здатися, а можна навпаки, закликати чинити опір і боротися, навіть коли немає шансів вижити, а є шанс лише загинути. Та не так важливо скільки ти прожив, важливо як. Не важливо коли ти помреш, важливіше як і за що. Можна до 18 років бути простою селянкою, а потім своїми словами підняти на опір цілу країну, прийняти приниження і мученицьку смерть, а потім залишитися жити вічно в історії під ім'ям Жанна. А можна до глибокої старості прожити сите життя кривавого правителя, невтомно промовляючи потік брехливих слів, якими нібито захоплюватиметься твій народ, і тобі навіть подаватимуть руки світові лідери, не бажаючи з тобою сваритися, але після смерті твоє ім'я буде прокляте, і слово «Бокасса» стане загальним, і не воно одне. Сучасність часто не справедлива, історія справедлива завжди — з часом все завжди встає на свої місця і називається своїми іменами. І хтось падає вниз, на купу сміття, під прокляття звільненого народу, разом з уламками пам'ятників самому собі, а хтось, кого раніше переслідували і майже всі зневажали, навпаки, після смерті посідає гідне місце в світовій історії, і його ім'ям починають називати вулиці, кораблі, премії. Наприклад, як ця. Андрій Сахаров це безумовно людина, на яку варто рівнятися, і ставати навіть десь трохи поруч із ним — це занадто велика честь для мене: він дуже високо підняв планку освіченості й таланту, інтелігентності та вихованості, гідності і гуманізму. Але я сподіваюся, що я ще зможу, встигну щось зробити для того, щоб відчути, що я заслужив цю винагороду. Дякую.»

Нагадаємо, наприкінці жовтня політв’язень Кремля Олег Сенцов став лауреатом правозахисної премії «За свободу думки» імені Сахарова. Він став першим в історії українцем, який здобув цю нагороду. Її вручає Європейський парламент. 

На церемонію вручення премії в Страсбург був запрошений адвокат Сенцова Дмитра Дінзе і його сестра Наталя Каплан. Крім Сенцова фіналістами премії стали 11 неурядових організацій, які рятують мігрантів в Середземному морі, а також марокканський опозиційний активіст Нассер Зефзафі, який, як і Сенцов, знаходиться в ув'язненні.

Премію імені вченого, дисидента і правозахисника Андрія Сахарова Європарламент заснував в 1988 році. Її вручають за внесок у захист прав людини і основних свобод. Розмір премії становить 50 тисяч євро.

За 30 років присудження премії її лауреатами стали 34 людини і 9 організацій. Олег Сенцов — не перший лауреат, який не міг бути присутнім на церемонії нагородження через те, що перебуває в ув'язненні. Зокрема, лауреат 1988 року Нельсон Мандела отримав премію пізніше року її присудження, тому що до 1990 року був у в'язниці.

У різні роки лауреатами премії Сахарова також були радянський дисидент Анатолій Марченко (1988 рік, посмертно), ООН (2003), Білоруська асоціація журналістів (2004), Репортери без кордонів (2005), російський правозахисний центр Меморіал (2009 ), пакистанська правозахисниця Малала Юсафзай (2013), Денис Муквеге з Демократичної республіки Конго (2014 року) і Надія Мурад з Іраку (2016), які в 2018 році отримали Нобелівську премію миру, і інші.

У 2014 році серед номінантів на премію Сахарова був український Євромайдан, у 2015 році — льотчиця і депутатка Надія Савченко, у 2016 — лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.

Українського режисера Олега Сенцова та активіста Олександра Кольченка затримали в Криму 10 травня 2014 року. Їх звинуватили в підготовці терактів, засудивши Кольченка до 10, а Сенцова — до 20 років позбавлення волі. Разом з ними також затримали Геннадія Афанасьєва та Олексія Чирнія. Афанасьєва у 2016-му році обміняли, Чирній надалі перебуває у колонії у місті Шахти Ростовської області.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Етапом через пів-Землі: історія ув'язнення Сенцова і Кольченка» — документальний фільм Громадського.

Олег Сенцов оголосив голодування з вимогою звільнити усіх політв'язнів Кремля. Він тримався 145 днів. Сенцов заявив про припинення голодування з 6 жовтня через загрозу примусового годування.

Як повідомила сестра Сенцова, навіть після припинення голодування залишається загроза його смерті.

#FreeSentsov: Читайте усі заяви та новини стосовно Сенцова.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін сказав, що Сенцов стане для Росії тим, ким Сахаров став для СРСР.

Андрій Сахаров був радянським фізиком, дисидентом і правозахисником. Саме Сахаров є одним з творців першої радянської водневої бомби. Незважаючи на це, Сахаров активно виступав за заборону випробувань ядерної зброї. У 1960-х роках академік очолив правозахисний рух СРСР, а КДБ стежило за ним. У радянській пресі вченого критикували, водночас роботи Сахарова друкували за кордоном. У 1980 році Сахарова затримали по дорозі на роботу і без суду відправили в заслання до міста, закритого для іноземних гродмадян. Сам Сахаров пов'язував це зі своїми виступами проти введення радянських військ в Афганістан. У незаконному ув’язнені Сахаров пробув 7 років і за цей час тричі тримав голодування (останнє тривало понад 170 днів). Під час голодувань Сахарова насильно годували і госпіталізувували.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Смішно і сумно, коли тебе півсвіту підтримує, а ти вже місяць на окропі й баланді: Сенцов написав правозахисникам

Пов`язані новини