Втекти від божевілля: дві історії про бажання жити і працювати

Ця історія мала бути про одну особливу пекарню, яка називається «Good Bread From Good People», де працюють люди з ментальною інвалідністю. Про те, як влаштований їхній робочий побут, як живе їхня маленька спільнота. Але виявилося, що це історія про людей, що виборюють своє право на нормальне життя.

Саші трохи за п’ятдесят, і останні 10 років він живе в психоневрологічному інтернаті. Колись він був музикантом і заробляв на життя, граючи на піаніно або гітарі у ресторанах. А потім він одного за одним втратив і дружину, і обох батьків. Саша почав багато пити, а потім потрапив у психоневрологічну лікарню, де дістав діагноз «шизофренія». Через рік його перевезли до інтернату. Сашу визнано недієздатним, але підвідповідальність своєї опікунки він має можливість час від часу залишати межі інтернату і працювати в пекарні. Ця робота для нього — велика надія на повернення до нормального життя: він дуже сподівається позбутися діагнозу і повернути собі статус дієздатної людини. «В інтернаті два відділення і морг, — говорить Саша. — Я маю звідси вийти. Це ж не довічне ув’язнення, правда?»

Віті 26, він — людина із аутизмом. Як і Саша, він працює в пекарні, але не на кухні, Вітя — кур’єр. Це його перша робота, адже раніше Віті не вдавалося навіть потрапити на співбесіду. Про це нам розказала його мама, Юлія. Коли Віті було 2 роки, психіатр, який оглядав малого, порадив Юлії здати його в «спеціальний заклад» і забути, що він у неї був. Юлія не дослухалася поради, і хоч у їхньому житті купа складнощів, у тому числі через діагноз Віті, Юлія ніколи не шкодувала про своє рішення. «Коли такі діти, як Вітя, стають повнолітніми, — розказує Юля, — вони або сидять вдома, у чотирьох стінах, і це найкращий випадок, бо в них є близькі люди. Гірший варіант — вони потрапляють в інтернат. Або опиняються на вулиці. Якщо немає опікуна, або вони щось не те підписали».

Відеографка hromadske Валя Родзевська побувала на кухні «Good Bread From Good People» із пекарем Сашою, разом із кур’єром Вітьою розносила кекси по Києву, відвідала психоневрологічний інтернат, а потім сходила із хлопцями на перший в Україні інклюзивний кінофестиваль. Про все це — її док.